4. Передумови розвитку особистості. Свобода та відповідальність

 Свобода — це поняття, що характеризує сутність людини і її існування, стан і можливість мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу.

Поняття свободи нерозривно пов'язане із поняттям "свобода волі".

Свобода волі — це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань особистості. Вона часто пов'язується з:

•   відповідальністю людини за свою діяльність;

•  виконанням свого обов'язку;

•   усвідомленням свого призначення.

Перший підхід(марксизм) показав, що люди не вільні у виборі об’єктивних умов своєї діяльності, але вони вільні у виборі її цілей і зісобів.Тобто, свобода особистості досягається разом з розвитком сусп.-ва,досягн. Ним свободи. Другий підхід(екзист.) повяз.свободу і її здійсн.з самою люд.Тобто, свобода – підстава буття і вона не має інш.мети крім себе самої.

 Волюнтаризм полягає у визначенні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включ­но з мисленням. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони лю­дям. Отже, діяти в дусі волюнтаризму означає не враховувати об'єктивних умов буття, законів природи і су­спільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість.

Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинки, пояснюючи це або долею (у міфології і язичництві), або волею Бога (у християнстві й ісламі), або детермі­нізмом — замкнутою системою, де кожна наступна подія жор­стко зв'язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору, оскільки немає альтернативи.

Відповідальність як протилежне свободі — це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з по­гляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного станови­ща, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання вико­нується або якою мірою людина винна (провина) в його не­виконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.

Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питан­ням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей

Тема 4. Філософія свідомості

1. Історико-філософські концепції свідомості.

Свідомість – здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

Цю здатність людини не тільки по різному інтерпретували, трактували, а й навіть називали в історії світової філософської думки: психея, душа, свідомість.

Об’єктивний ідеалізм виходив з того, що свідомість розвивається іманентно, спонтанно і може бути зрозумілою виключно з самої себе. На ґрунті об’єктивного ідеалізму виникають різноманітні креаціоністські концепції, що трактують свідомість („розумну душу”) як „божий дар”.

Матеріалісти завжди намагалися виводити свідомість з самої матерії. Своєрідною віхою на цьому шляху був гілозоїзм (назва походить від грецьких слів „матерія” та „життя”), представники якого вважали, що чуттєвість, здатність відчувати і навіть мислити властива усім речам в природі, „кожному каменю”.

Представники вульгарного матеріалізму (Фогт, Молєшот) намагалися довести, що свідомість є функцією мозку, що „мозок так виробляє свідомість, думки, як печінка жовч”.

Представники діалектичного матеріалізму (К.Маркс, Ф.Енгельс) виходили з того, що розвиток такої людської здібності як свідомість (мислення) не може бути зрозумілим поза контекстом розгортання предметно-практичної чуттєвої діяльності, так як форми мислення формуються і функціонують тільки в середині способів людської діяльності.

У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему свідомості. Перша з них прагне з’ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга – констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з’ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція – матеріалістична. Друга – феноменологічна, ідеалістична. Останній напрямок – феноменологічний – представляють такі філософи, як Гуссерль, Гегель.

У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю “Феноменологія духу”.

Свідомість людини – складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

2.Походження та сутність свідомості. Співвідношення онтогенезу та філогенезу.

Основою формування свідомості є усуспільнений та діяльнісний спосіб існування людей. В процесі предметно практичної діяльності люди не тільки діють на природу за допомогою знарядь праці, вступаючи при цьому у відносини з іншими людьми. Вони змінюють свою власну природу у цьому процесі.

Мислення постає процесійним відображенням, тобто таким, що повинно піднятися до спроможності судження (І.Кант) і, врешті решт, до стану розуму

Мова є практичною свідомістю.

Онтогенез— процесс развития индивидуального организма. В психологии онтогенез — формирование основных структур психики индивида в течение его детства. С позиций отечественной психологии основное содержание онтогенеза составляет предметная деятельность и общение ребенка (прежде всего совместная деятельность — общение со взрослым). Общим для отечественных психологов является также понимание формирования психики, сознания, личности в онтогенезе как процессов социальных, осуществляющихся в условиях активного, целенаправленного воздействия со стороны общества.

Филогенез— историческое формирование группы организмов. В психологии филогенез понимается как процесс возникновения и исторического развития (эволюции) психики и поведения животных; возникновения и эволюции форм сознания в ходе истории человечества.

Філогене́з (грец. φϋλον — рід, плем'я і γεννάω — породжую) — історичний розвиток як окремих видів і систематичних групорганізмів, так і органічного світу в цілому. Філогенез взаємозв'язаний з онтогенезом.

Філогенез — послідовність подій еволюційного розвитку виду або таксономічної групи організмів. Вивчає філогенез і класифікує організми на його основі філогенетика.

3.Самосвідомість і рефлексія.

Самосвідомість є свідомістю, що рефлексує, свідомістю, “предметом” якої стає сама людина з її сутнісними властивостями.

Поняття „рефлексія” походить від латинського слова „reflxio”, що в перекладі означає „поворот до себе”. Рефлексія є своєрідним запрошенням розуму заглянути всередину самого себе, щоб зрозуміти логіку своїх власних дій. Філософія у всі часи досліджувала світ людського духу, намагалася зрозуміти його логічну будову і визначити роль, яку відіграє індивідуальна свідомість у розвитку людського духу і людської історії. У формі філософії людина починає нібито з боку спостерігати за тим, як утворюються поняття, судження, образи і намагається управляти своїм мисленням, як управляє власним тілом, за своєю волею та розумінням.

Самосвідомістю людини виступає не просто самоусвідомлення її як окремої істоти (таке самоусвідомлення відбувається вже приблизно в три роки, коли дитина перестає говорити про себе в третій особі та починає себе виокремлювати як конкретне “Я”), а є насправді поглибленням людини до пізнання її власної сутності.

1. Відображення та його форми. Мислення як атрибут субстанції.

Основними формами відображення дійсності є живе споглядання і його форми — відчуття, сприйняття, уявлення, які дають конкретно-наочне знання про зовнішній бік речей, і мислення, що полягає в абстрагуванні, узагальненні чуттєво даного матеріалу й оперуванні абстракціями.

Чуттєве відображення ґрунтується на безпосередній взаємодії суб’єкта і об’єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. Виділяючи загальне в предметах і явищах, абстрактне мислення переходить від знання явища до знання сутності речей. Тим самим воно дає можливість піднятися до пізнання всезагального, а тому відображає дійсність глибше, повніше.

До основних форм чуттєвого пізнання належать: відчуття, сприйняття та уявлення. У відчуттях кожен з органів чуття специфічним для нього способом відображає окремі властивості, сторони речей. Сприйняття — це відображення властивостей об’єк­та пізнання як цілого. Воно виконує дві взаємозв’язані функції: пізнавальну і регулятивну.

Моральне (емоційне) пізнання належить до четвертої форми відображення дійсності. З моральних позицій можна оцінювати не тільки результати будь-яких досліджень, наслідки їхнього практичного застосування, істину взагалі, а й вихідні принципи і процес наукового пошуку. Мораль є своєрідним регулятивом нау­кової діяльності.

Мислення - сама загадкова властивість людського тіла, яка у силу своєї загадковості саме і дає більше всього підстав для різних марновірств, -так само неможливо відокремити від людського тіла, як і інший його

атрибут - "протяжність". Мислення - не що інше, як спосіб активної дії протяжного тіла людини, яка живе серед інших протяжних тіл і взаємодіє з ними. Звідси і загальне розуміння природи мислення, тобто це властива

кожній мислячій істоті здатність будувати свої дії, орієнтуючись на форму і розташуванням всіх інших тіл, а не з особливою формою й особливим розташуванням часток, з яких вона сама влаштована. Мислення в ідеалі, у межах свого розвитку, є здатністю людини здійснювати свою

активну діяльність у світі згідно сукупної світової необхідності.

2. Ідеальне в змісті свідомості. Свідомість і мова.

Ідеальність – це найзагальніша форма існування свідомості як суб’єктивної реальності. За своїм змістом свідомість – цн екстракт буття,яке репрезентоване в ній в ідеальних фомах. Поза ідеальністю свідомість не існує. Наявність ідеального дає змогу люд.стати об’єктом і суб’єктом культ. Люд.не лише пасивно засвоює культ., а й активно творить її. Тому існують 2 носії ідеального – розум люд.та об’єктивовані форми культ.та іст.

В сучасн..філос.велике знач.мають пробл., повяз.з аналізом мови і його зв’язки з мисл.і пізн.дійсності. Ще в 19 ст.виник напрям «Філософія мови» (Гумбольт), а в 20ст.-«філос..лінгвістична»(Остін,Райл)-аналізує як структура мови перетворює думку і як думка,невідємна від мови, почин.життя за законами мови і тим самим відрізн.від дійсності.

Мова бере уч.у здійсн.усіх вищих псих.ф-й,найчастіше повяз.з мисл.Мова бере уч. У проц..предметного сприйняття,виступ.як знаряддя ідентифікації емоцій.

Мова може описувати світ як ціле,називати предмети світу,описувати поведінку людей і давати особисті імена людям і колективам.

2. Структура та функції свідомості.

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

2. Форми суспільної свідомості.

Це – політична свідомість, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість тощо.

Суттєве значення для розвитку форм суспільної свідомості має їх взаємодія. Всі форми переплітаються між собою, доповнюючи за певних умов одна одну. Основою взаємодії виступає цілісність суспільного життя, тісний зв'язок між собою різноманітних суспільних відносин. Взаємодія форм суспільної свідомості – це об'єктивний закон її розвитку.

Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за інші форми свідомості пов'язана з економічним базисом суспільства. Це пояснюється тим, що між ними відсутні будь-які опосередковані ланки.

Мораль – це система норм і правил, що склалася історично і регулює поведінку людини, її ставлення до інших людей, до суспільства в цілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання.

Моральні норми мають історичний характер, немає якоїсь абстрактної, вічної, незмінної моралі. Мораль з'явилася як відповідь на суспільну потребу регулювання людських відносин.

Особливою формою суспільної свідомості є естетична свідомість. Формування останньої здійснюється, як правило, мистецтвом. Мистецтво – це специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, в якому відображення дійсності і вплив на людей здійснюється в формі художніх образів.

Значне місце в життєдіяльності суспільства займає релігійна свідомість. Вона є надзвичайно складним, різнобарвним утворенням, яке проявляється в релігійних психології та ідеології. Психологія охоплює такі елементи, як віру в надприродне, релігійний культ, релігійні почуття, емоції, звичаї, уявлення тощо. Формується релігійна психологія в основному стихійно, під впливом повсякденного життя людини. Релігійну ідеологію розробляють і поширюють теологи.

Рівні:

• відображу.у неорганічній природі (мех..,хім.,фіз.)

• відображу в органічн.природі (подразливість,чутл,психіка)

• діяльне вілдображ.навкол.світу суб’єктами,що мають свідом.(соц..відображ.)