1.Основним питанням філософії

будь-яких періодіветапів, шкіл, напрямків є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії- це також проблема, яка розвязує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ;

2.суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і сусп. такі явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи.

Точки зору розуміння питання філософії:

1 Проблема визначення матерії і свідомості, мислення і буття, істини і пізнаваності

світу.

2 Кожна філософська система чи в залежності від історії, чи в залежності від

специфіки школи має своє основне питання:

a Екзистенціалізм - філософія існування: -вибір; -свобода існування; -ситуація.

b Неотомістська - співвідношення між людиною і богом, вірою і розумом.

c Феноменологічна етична феноменологія — проблема відношення людської моралі і її конкретної діяльності.

3 Основне питання філософії — свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода- це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиноюсусп.-ом саме свого, а не чужого місця в світі.

5. Структура філософського знання. Центральне місце у структурі філос. знання займає філос. Вчення про людину, її суть і природу, — філософська антропологія. Сучасна філос. антропологія спирається на вчення нім. Філософа Макса Шелера та ін. тут визначається місце і ставлення людини до навколишнього середовища. Уже в античній філософії вчені розмірковували про буття. Протягом століть інтерес до проблеми буття не згасав. Так склалася онтологія — вчення про буття. Одночасно з онтологією почала розвиватися епістемологія — вчення про пізнання. Вихідним в епістемології є певне ставлення людини до світу — пізнавальне ставлення, тобто досліджується процес пізнання шляхом аналізу змісту. Щоб детальніше розглядати процес, враховуються умови пізнання, тобто дається відповідь на питання: де і коли відбувається пізнання, яка його мета З цими питаннями поєднане центральне поняття гносеології — істина. Істина є безпосередньою метою пізнання. В античній філософії починає розвиватися логіка — вчення про форми мислення. У філософії Стародавньої Греції простежуються джерела виникнення соціальної філософії — основного вчення про суспільство, його виникнення і становлення, закони і тенденції розвитку, прогрес та регрес. Об’єкт вивчення етики — мораль, моральність як форма суспільної свідомості.

Естетика досліджує сферу естетичного як специфічний прояв цілісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей. У зв’язку з різкими змінами у соціальній сфері в сучасних умовах розвивається аксіологія теорія цінностей — філос. вчення про природу цінностей, їх місце у реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про звязок різних цінностей між собою і з соц. і культ. факторами і структурою особи. Як і будь-яка предметна сфера знання, філософія має історію — історію філософії. Усі розділи філософії розробляють фундаментальний тип знання, що збагачує і розвиває філос. теорію. Є і прикладне філос. знання, гол. завдання — узагальнення результатів сучасної науки, а також допомога людям у їх конкретній практичній діяльності.

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

Філософське осмислення людини приводить до формуваннятаких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології – науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи – антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структкрну антропологію та соціобіологію.

І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди входять логіка, гносеологія (чи епістеміологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

Отже, філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сферою знання; щоб виконати завдання людського світоорієнтування, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про основні, найважливіші сфери людського життя.

Усі розділи філософії розробляють фундаментальний тип знання, що збагачує і розвиває філософську теорію. Є, однак, так зване прикладне філософське знання, головне завдання якого – узагальнення результатів сучасної науки, а також допомога людям у їх конкретній практичній діяльності.

Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, що філософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, інтегративна, аксіологічна, критична 

6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів. Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку обєктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичнийхарактерний для сучасної аналітичної філософії, інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2.Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д. Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по- друге, можливістьна відміну від останніх формалізації, уточнені засобами математичної теорії.

На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують звязок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно-функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певнійосновній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук. Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.

7. Діалектика та метафізика як філософські методи. Метод від грец.-шлях дослідження чи пізнання — це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

Найбільш відомими методами філософського пізнання є метафізика і діалектика. До 17-18 ст. у філософії і в конкретних науках в цілому панував метафізичний метод філософського мислення. Термін метафізика як в історії філософії, та і нині вживається як для позначення теоретичної або спекулятивної філософії особливо на Заході, так і для позначення філос. методу, протилежного діалектиці. З позиції метафізики і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері обєкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного звязку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового — немає нічого нового під місяцем. Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці, визнає універсальний звязок усіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та розвиток її. Вона є загальною теорією розвитку всього сущого, що адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах.