3. Співвідношення понять „реєстрація”, „фіксація”, „облік”, „інвентаризація”.

Реєстрація — запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку і надання їм статусу офіційно визнаних актів внесення до списку, в книгу обліку.Реєстрація в різних сферах людської діяльності.

Фікція - це спосіб правовим регулюванням, у якому законодавець надає об'єкту правовим регулюванням ті властивості, якими даний об'єкт не має. У узагальненому вигляді використання правових фікцій від необхідності пояснювати багато положень права; спрощує процедуру регулювання; будучи особливим прийомом, оптимізує нормативну систему; виключає надмірність правовим регулюванням.

Інвентаризація - це перевірка наявності майна організації та стану її фінансових зобов'язань на певну дату шляхом звірення фактичних даних з даними бухгалтерського обліку. Це основний спосіб фактичного контролю за збереженням майнових цінностей і коштів.

Облік — віддзеркалення господарської або іншої діяльності підприємства на підставі документів в різних вимірниках (кількісних і якісних). Облік є складовою частиною управління економічними процесами і об'єктами, суть обліку полягає у фіксації їх стану і параметрів, зборі і накопиченні відомостей про економічні об'єкти і процеси, віддзеркалення цих відомостей в облікових відомостях. Розрізняють аналітичний, бухгалтерський, бюджетний облік.

Білет № 3

1. Правове регулювання кадастру нерухомості в європейських країнах.

З початку 1980-х pp. у Європі відбувається т. з. «кадастрова реформа», пов´язана із запровадженням нових технологій, комп´ютеризації земельних кадастрів та систем реєстрації прав. У багатьох країнах почав запроваджуватися т. зв.багатоцільовий кадастр, що трансформується у земельну інформаційну систему («Land Information System»), яка об´єднує різні кадастри та реєстри . Також стали з´являтися земельні інформаційні системи, засновані на інформації про окремі земельні ділянки.

У світі існує досить багато варіантів кадастрових систем, які можна класифікувати за різними критеріями. Насамперед, проводиться класифікація за відношенням кадастрової системи до системи реєстрації прав на землю:

• системи, за яких кадастр містить лише інформацію про земельні ділянки, необхідну для оподаткування; реєстр прав на нерухомість та інформаційні системи, які містять різноманітну інформацію про якісні та кількісні характеристики земель, ведуться окремо (Франція, Іспанія, Італія, Греція та ін.);

• системи, які передбачають існування земельного кадастру, топографо-геодезичної системи та системи реєстрації прав (Німеччина, Австрія, Швейцарія);

• багатоцільовий земельний кадастр з централізованим реєстром власності, створеним переважно за німецьким зразком (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, а також країни Балтії);

• системи, які передбачають лише систему реєстрації прав (Великобританія, США, більшість провінцій Канади, частина штатів Австралії) .

Незалежно від співвідношення системи реєстрації прав на землю із веденням земельного кадастру, що розглядалося вище, системи реєстрації прав на землю (а водночас - зазвичай і прав на інше нерухоме майно) у світі істотно різняться. За характером реєстрації всі реєстраційні системи можна умовно поділити на кілька груп:

 • систему реєстрації документів, або систему реєстрації угод («Registration of Deeds»), що передбачає внесення до реєстрів відомостей про нерухоме майно, не гарантованих державою або недержавною організацією (характерна для Франції, Бельгії, Люксембургу, колишніх французьких колоній, США та ін. країн);

• систему реєстрації титулів, що передбачає визнання, підтвердження, захист та гарантування прав на нерухоме майно, які у багатьох випадках виникають в момент реєстрації .

В цілому загальновизнано, що більш раціональною є система реєстрації титулів, яка забезпечує набагато більшу стійкість прав на нерухомість та краще відповідає потребам оборогу.

Система реєстрації титулів (прав) також має свої різновиди, серед яких, у свою чергу, виділяють вотчинну систему (Німеччина, Австрія, Швейцарія, низка східноєвропейських держав, до яких примикають скандинавські держави та Нідерланди), та колоніальну систему Торренса (Австралія, Нова Зеландія, частково - Канада, низка штатів США, низка африканських країн та у модифікованому вигляді - Англія). Перша система (також відома під назвою центральноєвропейської) ґрунтується на принципі «немає реєстрації - немає права» (Австрія, Німеччина, Швейцарія) . Система Торренса передбачає добровільний характер реєстрації, наслідком якого є гарантування державою достовірності внесених записів.