22. Типи бізнесів-інкубаторів, джерела фінансування бізнес-інкубаторів

Типи:

- безприбуткові – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону.

- прибуткові - ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (орендарям пропонується широке коло послуг, але оплачує тільки ті з них, якими скористалися).

- бізнес-інкубатори на базі ВНЗ(консультації, дослідна та лабораторна база, техніка, бібліотека).

- бізнес-інкубатори загального призначення, що надають послуги в широкому аспекті (від реєстрації фірм до її виходу на стабільний ринок) з орієнтацією на різні напрямки підприєм ницької діяльності; - бізнес-інкубатори спеціального призначення, що надають послуги лише однотипним фірмам, і за конкретними видами діяльності.

Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організацій, служб працевлаштування населення при держадміністраціях міст і районів, їм надаються приміщення. Узагальнюючи інформацію, отриману від українських бізнес-інкубаторів, можна відзначити наступні джерела їхнього фінансування: а) кошти міжнародних фондів, програм грантів і кредитів; б) кошти зацікавлених міністерств, місцевих адміністрацій, союзів і асоціацій; в) кошти учасників інкубаторів; г) кошти спонсорів та інвесторів; д) кошти комерційних структур і приватних осіб, за цікавлених у роботі бізнесів-інкубаторів. Серйозною небезпекою для розвитку бізнесів-інкубаторів є і те, що вони неприбуткові організації. У кращому разі вони здатні повернути лише частину витрачених коштів. їхнє завдання в іншому — вивести на орбіту комерційне підприємництво, що даватиме прибуток. Створення мережі бізнес-інкубаторів здатне допомогти формуванню ділового середовища, що стимулює не лише комерційну реалізацію нових ідей, а й формує нове ділове співтовариство.

22. Технопарки передумови винекнення, значення

У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації процесу «наука — виробництво — споживання» — науково-технічні парки. (У Радянському Союзі були спроби створення відповідних форм — академмістечки.) Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси. Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу. В основу створення технопарків покладені такі принципи: • координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління; є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво; • розвиток інноваційного підприємництва; • залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу; • концентрація та використання ризикового капіталу. Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами.