3.Права та обов'язки журналіста під час виборчих перегонів

Під час виборів особливо важливими стають журналістська робота та подання інформації. І журналіст повинен виступати не як провідник певної політичної сили, а як представник громадськості, який має право отримувати якнайбільше інформації про всі політичні сили, що беруть участь у виборах. Тому вкрай важливим є збирання інформації та її всебічний аналіз. Чесне поводження з фактами, всебічний аналіз, висвітлення різних поглядів на проблему - це все може допомогти аудиторії того чи іншого ЗМІ зробити свій вибір на користь того чи іншого кандидата (партії). Тому журналіст має пам'ятати, що його найбільший скарб - його чесне ім'я, адже, втратити його легко, а повернути практично неможливо.

Проте, якщо казати про журналістську незалежність та заангажованість, варто пам'ятати, що журналісти мають бути не тільки незалежними, а й підзвітними. Вони підзвітні своїм читачам, слухачам, глядачам, та своїм колегам. Тому варто уважно дослухатися до критичних оцінок громадськістю журналістської діяльності, визнавати і виправляти допущені помилки, дотримуватися етичних вимог самим і принципово ставитися до порушення етики з боку колег. Не треба недооцінювати своїх читачів чи глядачів, думаючи, що заангажованість буде непомітною, оскільки аудиторію ЗМІ дратує прихильність журналіста до одного з кандидатів (партій). Це закономірно викликає недовіру та відвертає певну частину населення. Заангажованність журналістів стала звичним явищем, па жаль, який низький рівень довіри до передвиборчих передач та статей.

Якщо ж говорити суто про українські медіа в період виборів, то за останні вибори можна спостерігати такі неприємні явища, як відверта агітація за одних кандидатів і замовчування або й дискредитація інших, проведення таких дебатів, коли журналісти очевидно стають на сторону одного з кандидатів, відсутність незалежних експертів. Вибори сприймаються журналістами, як період активного заробляння і рошей, а дотримання етичних норм відкладається на потім. Мало хто думає про те, що його дії шкодять, передусім, його репутації, чи репутації видання і знижує рейтинг ЗМІ.

Практично відсутні матеріали, які б містили аналіз чи аргументи політичних сил, які беруть участь у виборах, їх спроможність виконати обіцяне. Натомість, газети, радіо-телеефіри, насичені оплаченими популістськими матеріалами. Через порушення норм етики страждає, передусім, аудиторія. Проте, в довгостроковій перспективі страждають і медіа, оскільки втрачають довіру населення.

Втім, можна зробити висновок, що однобічне пропагування невигідне й кандидатам від влади, які панують в ефірі. Відсутність відкритого обговорення, тобто опонентів в медійному просторі, переконує їх в безальтернативному виборі населення. Зате, народ здатен розібратися з передвиборчими маніпуляціями, та ігнорує ті партії, то розраховують лише на політтехнології.

В Україні, як і в усьому світі, спостерігається медіатнзація політики, коли'для досягнення успіху політик має вдало позиціонувати себе й свою кон­цепцію в медіа-просторі. Але українські реалії дещо інші, оскільки, в нашій країні часто голосують не стільки «за» певну політичну силу, скільки «проти» її опонентів. І в цьому є певна провина і журналістів, які не змогли представити належним чином всі політичні сили, аби аудиторія змогла оцінити інтелектуальний, організаційний потенціали кожної з них. Журналісти мають зберігати баланс між правами політичних сил. що беруть участь у виборах, і правами аудиторії, яка має зробити свідомий вибір.

«Під час виборчих перегонів право кандидатів бути почутими. Право аудиторії - знати про реальні наміри кандидатів, про те, здатні вони виконати свої обіцянки, чи ні. Журналісти за допомогою незалежних експертів мають проаналізувати передвиборчі обіцянки та спрогнозувати поведінку політичних сил після виборів» [10].

Від журналістів, теж, певною мірою залежить, наскільки чесними і справедливими будуть вибори. Саме журналісти забезпечують інформування населення, а брак інформації унеможливлює свідомий вибір. Журналіст зобов'язаний працювати професійно, тобто сповідувати принципи точності та збалансованості, неупереджепо ставитися до різних політичних сил.

Звісно, в ідеальній моделі у журналістів має бути два критерії: закон і етичні норми, що спираються на пріоритетність прав виборців, а не суб'єктів виборчого процесу. Однією з великих перешкод, є нехтування журналістами принципами чесної журналістики, коли вони намагаються надати інформаційну підтримку тій чи іншій політичній силі. Журналістські матеріали перетворюються на агітаційні, а самі журналісти з інформаторів на маніпуляторів. Це с, в першу чергу, грубим порушенням журналістської етики. Часто для маніпулювання громадською думкою в період виборів використовують соціологічний шар. Вони використовують результати опитувань які відверто надають перевагу певним політичним силам. Добросовісний журналіст, в першу чергу, мав би з'ясувати, яка кваліфікація та репутація фірми, що проводила опитування, І перш ніж публікувати його результати.

На думку багатьох журналістів практиків, журналісти мають пам'ятати, шо під час виборів мають працювати ті самі морально-етичні норми і правила роботи, що й у між виборчий період, адже вони є сталими і не мають залежати від агітаційних періодів. Особливо помітними стають справжні інформаційні війни навіть не між окремими журналістами, а між цілими виданнями. В такому випадку, ворожого ставлення до представників інших ЗМІ, досить, щоб забути про професійну солідарність.

В цій битві за фінансами, деякі ЗМІ часто програють, адже не секрет, що під час та гицля виборів, підвищуються кількість судових позивів на журналістів чи видання і ці судові процеси, зрештою, потребують більших коштів, ніж ті, що поступили за замовний матеріал. Не кажуни вже про репутацію видання.

Існують медійні особливості виборчого законодавства, стосовно роботи журналістів та спостерігачів на виборах. Витяг з Закону України «Про вибори зародних депутатів України» шодо прав журналістів і офіційних спостерігачів:

- представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодаий доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами - п.4 ст. 13

- представникам засобів масової інформації гарантується безперешкод-зий доступ па засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю у день виборів - п.4 ст. 13

- виборчі комісії, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,

- посадові і службові особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів депутатів - п.4 ст. 13

- представники засобів масової інформації мають право бути присутніми без дозволу чи запрошення на засіданні Центральної виборчої комісії - п. 2 ст. 34

- представники засобів масової інформації мають право бути присут-шхи без доходу чи запрошення на засіданнях окружної чи дільничної виборчої комісії, у тому числі при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування, на виборчій дільниці в день виборів у приміщенні, де проводиться голосівання - п. 3 ст. 34.

Законом України «Про вибори народних депутатів України» гарантовано безперешкодний доступ журналістів і медіа на всі публічні заходи, пов'язані із виборами. Члени виборчих комісій в межах своїх повноважень і компетенції надають представникам засобів масової інформації всіх форм власності необхідні їм відомості щодо підготовки та проведення виборів. Доступ до інформації в інших установах, організаціях відбувається на підставі Закону «Про інформацію». [7]

Відповідно до статті 34 Закону «Про вибори народних депутатів України» представники засобів масової інформації мають право без дозволу або запрошення бути присутніми:

- на засіданнях виборчих комісій усіх рівнів;

- у приміщенні, де проводиться голосування;

- під час підрахунку голосів;

- під час встановлення результатів голосування. [7]

Єдина вимога Закону - кількість представників від одного ЗМІ обмежується двома особами, але законодавством не передбачена акредитація журналістів в дільничних та окружних виборчих комісіях - тільки, при ЦВК. Документами, які підтверджують статус журналіста є: редакційне посвідчення, посвідчення журналіста, видане Національною Спілкою журналістів України або незалежною медіа-профспілкою.

Виборча комісія може позбавити журналіста права бути іфисутнім на її засіданні виключно у разі, якщо цей журналіст протиправно перешкоджає проведенню такого засідання. Відповідне рішення приймається на засіданні комісії двома третинами від складу комісії і не може бути прийнято одноособово будь-яким членом виборчої комісії незалежно від посади, яку ця особа у комісії обіймає.

Під час проведення засідання виборчої комісії, у тому числі під час підрахунку голосів та під час встановлення результатів голосування присутні журналісти мають право проводити фото- , кінозйомки, аудіо- та відеозаписи. Виборча комісія своїм рішенням, офіційні спостерігачі, довірені особи кандидатів не можуть заборонити проведення журналістами таких зйомок або записів. Фрілансери - мають такі ж права, як і штатні журналісти.

Є певні вимоги, яким мають відповідати журналістські матеріали. Окрім оплаченої реклами, журналісти, звісно, розмішують власні політичні матеріали. Деякі видання навіть вводять спеціальні рубрики в свої ЗМІ на передвиборчий період. Так от задача ЗМІ не вводити аудиторію в оману, дати їй чітко зрозуміти, де рекламні матеріали, агітація, оплачені політичною силою, а де створені журналістами для задоволення інформаційних потреб виборців.

Дуже прикро, що в Україні часто розміщують приховану рекламу. Звісно, це є грубим порушенням журналістської етики, прав аудиторії та чинного законодавства. Особливо уважними треба бути журналістам під час інтерв'ювання представників різних політичних сил. Оскільки інтерв'ю е загальноприйнятим способом ознайомлення передвиборчої аудиторії зі своею програмою, то журналіст ні в якому разі не мас корегувати текст політиків. Також абсолютно неприпустима упередженість журналіста під час передвиборчого інтерв'ю.

У передвиборчі періоди, як засвідчує практика, журналісти часто використовують маніпулятивні технології. Це досить відчутно знизило рівень довіри громадськості до їх роботи. Непрямим показником цього є і різниця між обсягами висвітлення діяльності політичних сил та їх результатами на виборах. Тож можна впевнено сказати, що на виборах журналіст має уникати маніпулювання інформацією, адже цей період його роботи за морально-етичними нормами нічим не відрізняється від інших.

Рекомендована література (основна)

1. Етика і журналістика: Вайріх, Дітер/ Київ. нац. ун-т ім.. Т.Шевченка. -К, 2000р.

2.Іванов В.Ф., Сердюк B.C. Журналістська етика: Підручник /Передм. В П. Мостового. - 2-ге вид., випр. - К.: Вища шк., 2007.

3.Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. - Л.: Світ, 1998.

4. Кульчицький О. Основи філософії та філософських наук. - Мюнхен; Львів, 1997.

5. Правовые и этические нормы журналисткой деятельности / Сост. Г.М. Пшеничный; Подгот. текста В.М, Хруль. -М., 1998.

Рекомендована література (додаткова)

6. Ворошилов В.В.. Теория и практика массовой информации. - Санкт- Петербург: Издательство Михайлова В.А., 2006. - 496с.

7. Закон України «Про вибори народних депутатів України».

8.Етика і журналіст: матеріали науково-практичої конференції журналістів Волинської області 17 серпня 2004 р. Луцьк: Надстир'я, 2004. 128с.

9.Моббс Пол. Проведення кампаній он-лайн. - Київ: British Council Ukraine. - 16с.

10. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності ЗМІ. - Київ: Інститут Журналістики. 2004. - 375с.

11. Холод О. М. ЗМІ та імідж політиків. - Київ: Інститут Журналістики. СОСИ - 343с.

Інтернет – ресурси

wwvv.library.ukma.kiеv.ua/guide/rulеs.html

www. journ.univ. kiev.ua

www. nsju.org

Лекція 9. Переваги дотримання етичних норм поведінки. Культура спілкування й етикет.

Внутрішня й зовнішня природа цінностей. Найважливіша частіша змісту етики є відображення взаємного співвідношення цінностей. Аутентичні відносини між журналістами та суспільством. Культура спілкування - вміння встановлювати зворотній зв'язок. Словесна техніка спілкування. Несловесна техніка спілкування. Способи підвищення рівня моральності ділового спілкування. Техніка спілкування. Категорії обов 'язку і відповідальності, любові й ненависті, співчуття і байдужості, совісті й сорому. Мірило моральної культури людини. Філософські аспекти спілкування.

Формування нового сучасною світобачення можливе лише за умови, коли моральність повинна стати внутрішньо притаманною фаховою рисою працівників ЗМІ. Журналістам, які своїми творами постійно впливають на свідомість і поведінку аудиторії, варто частіше звертатися до засад етики, яка розглядає природу цінностей як внутрішніх, що виникають із властивостей якоїсь сутності, так і зовнішніх, які додаються цій сутності ззовні на основі суб'єктивних переваг (так званого вибору цінностей). Класичним прикладом зовнішніх цінностей може слугувати цінність, що надається банкнотам, які самі, власне, є не чим іншим, як особливим способом розмальовані аркушики наперу, тобто вельми ефемерну суть, яка відносно швидко втрачається в міру того, як папір зношується і стає непридатним до вжитку.

Оскільки внутрішня цінність виникає із самої природи кожної конкретної сутності, то юна об'єктивна. Внутрішні цінності визначають бінарні ціннісні відносини між сушосгями, шо порівнюються, відповідно до поняття "більше" або "більше чи рівне". Таким чином, співвідношення А>Б між двома сушосгями А і Б вказує на те. що внутрішня цінність сутності А перевищує внутрішню цінність сутності Б або рівна їй. Тобто А принаймні така ж цінна, як і Б. Наприклад, це може означати, що А наділена кожною позитивною властивістю Б у рівній або більшій мірі.

Таким чином, найважливішою частішою змісту етики є відображення взаємного співвідношення цінностей. Це дає необхідний матеріал для обгрунтованою застосування такого основоположного логічного принципу етики: цінності нижчого порядку можуть і повинні приноситися в жертву (тобто використовуватися як засіб) для отримання цінностей витого порядку, але не навпаки; тобто вищі цінності являють собою цілі. А нижчі - засоби для їх досягнення. Тоді, використовуючи формулювання через заперечення, ми маємо таке визначення поведінки, що суперечить моралі: суть аморальності це переплутування засобів і цілей, коли жертвують більш високими цінностями в гонитві за більш низькими.

Якщо ми будемо на практиці застосовувати цей логічний принцип з урахуванням усього, що знаємо про цінності об'єктів, то наш суб'єктивний вибір цінностей і наші переваги будуть наближатися до об'єктивно необхідних і будуть сходитися (конвертувати) до них. Таким чином етика виявляється складовою частиною нашого знання про загальну структуру реальності. Розуміння об'єктивної реальності включає в себе також розуміння двох основоположних відносин: причинності та композиції.

Відносини порівняльної цінності визначаються між сутностями будь-якого плану, відчутні вони чи не відчутні, абстрактні чи конкретні. Для складових фізичних структур відношення цінності приблизно еквівалентні співвідношенню виміру і міри системної складності (заданої вимогами її ефективності в загальному плані творення), яке визначається таким чином: фізична сутність А є більш цінною в порівнянні з іншою фізичною сутністю Б, якщо А більш структурована (або більш впорядкована), ніж Б. Так, розмірковуючи узагальнено дозволимо собі думати, що рослини мають більш високу структурну організацію і, відповідно, мають більшу цінність, ніж мінерали; тварини жвляють собою вищу цінність, ніж рослини, а найбільш пінною у світобудові є людина. У цьому прикладі розглядається взаємозв'язок між цінністю якоїсь конкретної сутності та місцем, яке вона посідає в еволюційній ієрархії буття. За даними сучасної науки, людська істота, особливо її мозок і нервова система, справді найбільш високоорганізована складна фізична структура серед відомого нам Всесвіту [2]. Звідси випливає, що людина є найвищою цінністю у відомій нам сьогодні світобудові.

Тоді припустимо таке узагальнення: людська істота є найвищою цінністю серед усього створеного (тобто всього сущого, за винятком Бога). Дане припущення стає більш обгрунтованим з урахуванням того факту, що такі здібності людини, як свідомість, воля, любов, є джерелом усіх суб'єктивних аспектів цінностей і ціннісних уявлень.

Справді, саме здібності свідомості, інтелекту, волі й любові визначають специфічне єство людини як основного елемента соціальних систем. Вони є закономірним результатом соціального впливу на будь-якого новонародженого, результатом соціального перетворення його людської природи і. таким чином, г універсальними, тобто загальними для всіх людей. Тому, коли робиться вис­новок про те, що людина с вищою ціннісно у світобудові, то робиться він саме за тими внутрішніми властивостями, якими наділена кожна людина і які складають саму її суть: вища цінність у світобудові представлена тими людськими якостями, які закономірно утворюються під соціальним впливом на внутрішньо властиву кожному нормальному немовляті специфічну природу якостями людини як базового компонента соціальних систем, що має універсальний характер.

Яким же чином встановлюються аутентичні відносини між журналістами та суспільством? На перший погляд може видатися, що певні види взаємодії з реальністю, як-от журналістська творчість, наче б і не пов'язані з уявленнями моралі. Особливо потрібно зазначити, що дуже вузькі уявлення про те, ніби етика і мораль обмежені тільки деякими специфічними царинами людського життя і діяльності, вже не раз виявлялися серед основних причин тих величезних негараздів, які обсідали людство протягом всієї його історії. Справді, саме ми, люди, є тими, хто створює цінності та здійснює їх вибір, і тому питання цінностей і питання етики мають, в більшій або меншій мірі, відношення до всіх наших взаємовідносин і, взагалі, до всього, шо складає наш життєвий досвід.

Оскільки людська істота є вищою цінністю світобудови, то саме наші взаємовідносини з іншими людьми характеризуються найбільшою значущістю ..юральних наслідків. Тому можна сказати, що головна мета моралі й етики - це встановлення аутентичних взаємовідносин між людьми, а загальною метою моралі є встановлення аутентичних взаємовідносин з кожною категорією сущого. На думку святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, ".. .збереження довкілля, взагалі всього живого на Землі нерозривно пов'язане з духовним осмисленням суті життя за Божими Законами і Заповідями. Якщо людство не зрозуміє, то існуватиме і далі" [3].

Головною ознакою аутентичності людських відносин є присутність у цих жертовної любові або альтруїзму. На противагу цьому, неаутеитичні відносини засновуються на різних формах егоїзму і відстоюванні особистих інтересів, а тому вони характеризуються конфліктністю, відсутністю гармонії, жорстокістю, ревнощами, прагненням до маніпулювання, у тому числі й громадською думкою за допомогою засобів масової інформації.

Альтруїстична любов є не тільки почуттям емоційної теплоти до інших людей, але й об'єктивно привабливою силою, яка діє відповідно до певних законів і принципів, які також є об'єктивними. Той, хто усвідомить цей постулат, зрозуміє, чому альтруїстичні публікації та теле- чи радіопрограми на зразок передачі журналістки Ольги Герасим'юк "Без табу" є такими дієвими і викликають більший розголос у суспільстві, аніж коштовні, майстерно скроєні проекти, що містять явний вузькопартійний або вузькоклановий підтекст. Моральний розвиток значною мірою пов'язаний з пізнанням і застосуванням цих законів і принципів для тою, щоб у нашому житті ми стали ще більш доступними впливові сили істинної любові. Моральне становлення, таким чином, це саме процес розвитку нашої внутрішньої здатності встановлювати і підтримувати аутентичні відносини.

Справжня любов не може стати причиною конфлікту або відчуження між двома людьми подібне до того, як сила травітаційното тяжіння між двома фізичними тілами не може спричиниш їх відштовхування одне від одного. У будь-якому випадку, шли виникає конфлікт або інше порушення гармонії людських відносин, можна з упевненістю сказати, що це сталося не під впливеш любові, а внаслідок дії якихось інших чинників. Сама суть істинної любові робить її виключно силою тяжіння.

Таким чином, моральний розвиток - це пошук аутентичності в царині взаємовідносин, який полягає в усвідомленні людиною тих законів, які визначають дію любові та в подальшому використанні нею цього знання при побудові своїх відносин з іншими людьми. Тоді етичним слід називати такого журналіста, який оволодів здатністю до істинної любові та самозречення. Етичний журналіст виявляє цю здатність у дотриманні чистоти та відданості у своїх відносинах з іншими, за допомогою такого ставлення до читачів, слухачів, яке пронизане справжньою добротою, турботою і прагненням надавати їм підтримку, а також у служінні людям і наданні переваги їхнім потребам порівняно з власними потребами. Трагічний, але й героїчний приклад такої поведінки ми маємо у випадку із незалежним журналістом Георгієм Гонгадзе та десятків інших, які ціною власного життя розірвали заслін мовчазної пасивності, зайвий раз довівши, що проблема "внутрішнього цензора" піддається розв'язанню, хоча кожен приймає це рішення самостійно.

Якщо журналіст не знаходить у собі здатності до самозречення, виявляючи її шляхом активного, смиренного та постійного служіння людям, його аоведшка відображатиме різного роду відхилення від аутентичності (тобто аномалії, з точки зору аутентичної моралі): жадібність, ревнощі, схильність до обману, егоцентризм, байдужість, холодність, гнівливість, жорстокість і т.п. Саме ваші публікації свідчать про те, які ми є насправді, наші виступи є показником рівня нашого розвитку в моральному плані. Якщо вчинки наші постійно виявляють себелюбні мотиви, то ми вже не можемо претендувати на те, що в глибині своїй ми все ж є люблячими людьми, подібно до того, як ми не можемо вважати, що земне тяжіння якимось чином підштовхує літак вгору.

Ця дивовижна простота основоположних засад моралі, безсумнівно, є викликом кожній людській істоті. Спроби оцінити себе відповідно до критеріїв аутентичності часто призводять журналіста до болючих відкриттів щодо самого себе. Проте подібні відкриття стають першим і обов'язковим кроком у напрямі пізнання журналістом аутентичної моралі. Вони також є випробуванням того, наскільки відвертими с наші прагнення досягнути аутентичності у взаємовідносинах з читачами. Та міра, до якої ми, журналісти, виявлялися нездатними пройти це випробування в минулому, відбилася в різного роду фахових прийомах, створених упродовж історії для виправдання наших вчинків і прихованої за ними моралі.

2. Культура спілкування вміння встановлювати зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини. (Це стосується всіх рівнів спілкування.) Культура ж спілкування журналіста включає ще й повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, відповідальність за своє слово тощо. Форми спілкування - змінні, сутність-незмінна. Щоб взаємини з аудиторією стали успішними, погрібна неабияка вправність, знання «техніки» спілкування, тобто майстерне володіння низкою засобів і тактовне використання їх у процесі спілкування. До словесної техніки спілкування належать засоби організації повідомлення, його форма, й риторичні прийоми. У свою черіу несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), контакт очима, тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі. Несловесна техніка, уміле й тактовне її застосування вкрай важливе для досягнення успіху. Порівняно з писемним мовленням, усне є своєрідною творчістю, до певної міри імпровізацією; в ньому значно сильніша емоційно-експресивна безпосередність, більше варіантів нормативних правил, ніж у писемному мовленні. Доречно згадати сказане Ларошфуко: «Справжнє красномовство - це вміння сказати все що треба, і не більше, ніж треба».

Питання - чи «Є сенс зайнятися цим», «Як ми повинні це зробити?» -краще застосовувати в тих випадках, коли ви хочете викликати обговорення, як краще зробити роботу або підштовхнути співробітника до того, щоб він узяв ініціативу на себе. При цьому співробітники повинні бути ініціативними і достатньо кваліфікованими. Інакше деякі можуть сприйняти ваше питання як прояв слабкості і некомпетентності.

«Доброволець» («Хто хоче це Зробити?») - підходить для такої ситуації, коли роботу не хоче робити ніхто, але, проте, вона повинна бути зроблена. В цьому випадку доброволець сподівається, що його ентузіазм буде відповідним чином оцінений в подальшій роботі.

Існують різні засоби і способи підвищення рівня моральності ділового спілкування. Як приклади підвищення показників етичності поведінки як керівників, так і рядових працівників можна привести наступні:

- розробка етичних нормативів в редакції;

- створення комітетів і комісій з етики;

- проведення соціально-етичних ревізій;

- навчання етичній поведінці.

Діловий етикет вимагає особливої поведінки в спілкуванні журналіста і цреставниками громади, аудиторією. Важливо також дотримувати певні правила відносно одягу і зовнішнього вигляду. Надмодниіі костюм зовсім необов'язковий. Важливо, щоб він був в пристойному стані, не висів мішком, а брюки не повинні нагадувати засалену стару гармошку. Але костюм повинен бути до місця і до часу.

Моральні якості особи найяскравіше проявляються у царині живого спілкування, де реалізується духовний потенціал людини. Справжній сенс спілкування як особливої форми міжособистісних взаємин розкривається тоді, коли партнери, постають саме як суб'єкти, котрі здатні засвідчити свої неповторні якості, виявити свою індивідуальність й унікальність. У спілкуванні найважливішою є проблема вибору, морального самовизначення партнерів стосовно одне одного, коли актуалізуються категорії обов'язку і відповідальності, любові і ненависті, співчуття і байдужості, совісті й сорому.

Спілкування як комунікативна діяльність включає багатогранний світ людських стосунків, коли одночасно відбувається обмін діями, вчинками, думками, почуттями, переживаннями, а також звернення людини до власної душі, своїх спогадів, мрій, сумління. Без спілкування неможливий повноцінний розвиток людини, як особистості. Спілкування є формою творчої активності, яка допомагає засвідчити різні грані людського таланту Відсутність повноцінного спілкування приносить великі втрати людині, викликає значні деформації внутрішнього світу і психічного стану.

Виший сенс спілкування - це самовизначення, самореалізація, самоствердження і взаємозбагачення однієї особи через іншу. Але якщо людина в процесі спілкування вище всіх підносить саму себе, переслідує якісь корисливі цілі, жкшо для неї усі інші стають лише засобом для задоволення власних потреб, то таке спілкувати постає аморальним, і воно, фактично, не досягає своєї мети. Спілкування, побудоване на грубості, підступності, брехні, приносить великі розчарування, завдає душевних страждань, пекельних мук. Як висловився один із класиків французької екзистенціальної філософії Ж. П. Сартр. "пекло - це інші".

Спілкування вважається мірилом моральної культури людини. Етика спілкування¹ засвідчує моральність особистості, являється віддзеркаленням ін-і зивщуальної моральної свідомості, що є сукупністю конкретних навичок, умінь, установок, почуттів. Окрім моральної свідомості важливою є культура почуттів і культура поведінки. Морально зріла особа із сформованим знанням культурних моделей поведінки, етикетних правил повинна вміти їх адекватно використовувати в кожній конкретній життєвій ситуації.

Спілкування передбачає обмін інформацією, тобто комунікації. Спілкування і комунікації не є тотожними поняттями, бо мають змістовні відмінності. Комунікація (лат. соmmunісо - спілкуюсь із кимсь) - це смисловий та індивідуально-змістовний аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією у різноманітних процесах соціальної взаємодії. Спілкування ж передбачає не просто обмін інформацією, але й обмін враженнями, душевними переживаннями, почуттями, емоціями, досвідом. Здатність відчувати людина набуває тільки у спілкуванні, яке характеризується власне суб'єкт-суб'єкгною спрямованістю. Спілкування за змістом є поняттям більш ширшим і загальним, а комунікація -конкретним, яке означає лише один із його типів, тобто соціальну взаємодію. Комунікація буває вербальною (словесною) і невербальною - безсловесною, (тілесно чуттєвою, мімічною, знаковою, візуальною). Комунікація у вузькому розумінні має однонаправлений характер, бо інформаційне повідомлення може стосуватись будь-кого, в тому числі і технічних засобів, а тому не завжди передбачає суб'єкт-суб'єктної взаємодії. У справжньому спілкуванні кожен із його учасників звертається до свого партнера саме як до суб'єкта - неповторної індивідуальності.

Інколи комунікацію розуміють ширше, по-суті, ототожнюючи її із спілкуванням. Сучасні філософи, опрацьовуючи проблему спілкування в аспекті людської екзистенції (виявляючи найбільш важливі особливості людського способу буття), здебільшого оперують поняттям «комунікації». Видатний німецький філософ XX ст. К.Ясперс протиставляє «екзистенційну комунікацію» повсякденному спілкуванню. Він трактує її як «співвідношення» неповторних індивідуальних екзистенцій, як глибоко інтимне й особистісне співбуття в істині, за допомогою якого реалізується людська автентичність. Сучасна людина, навіть не усвідомлюючи цього, завжди відчуває різницю між повсякденним поверховим і глибинним екзистенційним існуванням. Концептуальні засади нього досвіду якраз і розкриває у своїй комунікативній філософії К.Ясперс. Доповнюють цю проблематику стичні розробки К.-О. Апеля, зокрема його принцип «ідеальної комунікативної спільноти», а також праці А.Піпера, що стосуються побудови цілісної системи етичних імперативів. Узагальнений зміст їх напранювань можна звести до моральної вимоги: «Чини так. ніби ти є членом ідеальної комунікативної спільноти». Цю вимогу можна назвати «категоричним імперативом» людського спілкування.

Спілкування передбачає не лише інтелектуальний аспект: рівень знань, ерудованість, володіння цікавою інформацією, вміння підтримувати розмову, виявляти кмітливість, формулювати думку. - але включає також чуттєво-емо-ційний аспект. Емоція (лат. Emoveo - збуджую, хвилюю) це чуттєва реакція, що виникає внаслідок зовнішніх і внутрішніх подразнень, що спричиняють іміну у психо-фізіологічному стані людини. Почуття постають суб'єктивною реакцією людини на оточуючий свії. Культура почуттів шліфується, відточується шляхом змістовного їх наповнення, збагачення, деталізації. Почуття разом із переконаннями визначають моральну позицію особистості. Поняття добра, милосердя, справедливості, що усвідомлені людиною раціонально (за допомогою знань, розуму), в той же час виявляються чуттєво (іраціонально) у формах доброзичливості, прихильності, симпатії, любові тошо. Емоційний контакт є важливою передумовою нормального, результативного спілкування.

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити її можна через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина у спілкуванні повинна:

- поважати себе як особистість, з повагою ставитися до інших;

- усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

- цінувати співпрацю;

- пам'ятати, що розгубленість тільки компрометує;

- бути терпимим до недоліків інших.

Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі - все це можна зарахувати до етичних норм спілкування.

Рекомендована література (основна)

Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. - К.. 2006.

Криворучко C.B. Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні: Дис.канд. філ. н. - К., 2003. - 181 с.

Малахов В.О. Етика. » К., 1996. - 304 с.

Москаленко А.З., Губерський Л.В.. Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. - К., 1999. - 634 с.

Сизоненко О. Час розбрату і ганьби // Журналіст України. - 2002. - № 1. - С. 12-15.

Тимошенко Т.С. Мораль як інтеїраційний чинник соціально-політичної стабільності: Дис.канд. філ. н. К., 2004. - 185 с.

Рекомендована література (додаткова)

Ладиженська Т. О. Живе слово. - М.: Просвещение, 1986.

Корніяка О. Мистецтво ґречності. - К.: Либідь, 1995.

Львов M. P. Риторика // Культура мовлення. - М.: Академія, 2002.

Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо.-4-е вид.,перероб. і доп.-К.. 1997.

Лекція 10. Свобода ЗМІ. Загальні принципи роботи з джерелом інформації. Обмеження журналіста.

Декларація принципів поведінки журналістів. Свобода інформації - основоположне право людини. Стандарт професійної діяльності. Принципи свободи журналістики. Вимоги при роботі з інформацією. Робота з чутками. Недостовірна інформація. Перекручування фактів. Точність фактів. Збалансованість подання різних позицій. Достовірність відомостей. Повнота інформації. Перевірка даних і виправлення помилок. Робота з чутками.

Обмеження журналістів. Вбивство як крайнє обмеження. Законодавчі обмеження. Обмеження рекламодавців. Тиск з боку власників, засновників, влади. Виступ Л.Парфьонова.

Якщо розглядати свободу засобів масової інформації в цілому, то у такому випадку вона с компонентом свободи вираження поглядів взагалі й свобод інформації, зокрема. В основі свободи слова лежить вибір, який не обійдеш і без якого не проживеш. Журналістський вибір - найскладніший, тому що він найвідповідальніший. А відповідає він за те, без чого люди не живуть, - внутрішню гармонію душі.

До речі, й міра особистості безпосередньо визначається рівнем її свободи, яка у свою чергу є своєрідним показником людяності та одним із визначальних чинників її сутності. Якщо згадати, то саме свобода вираження поглядів була визнана однією з фундаментальних демократичних цінностей, необхідних для мирного співіснування націй. Коли після другої світової війни Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Загальну декларацію прав людини 10 грудня 1948 року, свободі вираження поглядів було надано найвищого статусу в загальній декларації. Про це йдеться й у статті 19: «Кожна людина має право на свободу переконань і на - вільне їх вираження: це право передбачає свободу безперешкодно дотримуватися власних переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». До речі, на першому засіданні Генеральної Асамблеї ООН було проголошено, що свобода інформації є основоположним правом людини, а також критерієм усіх свобод, яким присвячена діяльність ООН. Та й Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на важливості свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві. Національні суди всього світу відгукнулися на заяву щодо фундаментальної важливості свободи вираження. В азіатському регіоні, на відміну від європейського, цей пункт Декларації взагалі ігнорується щодо Канади, то тут представницька демократія є результатом вільного вираження поглядів та обговорення різноманітних ідей. Для багатьох канадців свобода вираження поглядів є сенсом усього життя.

Якщо ж говорити аро принципи журналістики, то це поняття вже давно стало нормою для існуючих в світі журналістських асоціацій. Ще в середині 50-х років була прийнята Декларація принципів поведінки журналістів. В ній вбачається стандарт професійної діяльності. її основні положення:

1. Повага істини і права суспільства на істину є першим обов'язком журналіста;

2. В зв'язку з ним обов'язок журналіста у всі часи - захищати принципи свободи об'єктивного збору і публікації новин;

3. Висвітлюючи події, журналіст повинен оперувати тільки фактами, які установлені особисто ним. Журналіст не повинен приховувати важливу інформацію чи фальсифікувати документи;

4. Журналіст повинен використовувати тільки перевірені методи збору інформації, фотоматеріалів чи документів;

5. Журналіст повинен робити все можливе для виправлення чи спростовування інформації, якщо вона не відповідає істині;

6. Журналіст повинен вважати професійною таємницею джерело інформації;

7. Журналіст повинен вважати недопустимими наступні порушення професіональної етики:

-плагіат;

- навмисне неточну інтерпретацію;

- вимисел, брехню;

- отримання хабара в будь-якій формі, в якості оплати за публікацію.

Існують й інші принципи у журналістиці.

1) право людей на отримання правдивої інформації. Люди мають право отримувати об'єктивну, точну і повну інформацію. І, відповідно, вільно виражати свою точку зору за допомогою різних форм комунікації;

2) вірність журналіста об'єктивній реальності. Основна задача журна-шета. гарантувати людям отримання правдивої інформації через відображення об'єктивної реальності. Журналіст повинен подавати факти, максимально ви-шристовувати важливі зв'язки і не допускати неточностей;

3) соціальна відповідальність журналіста. Журналіст несе відповідаль-всть за подану інформацію. В першу чергу, перед тими, хто її споживає - масовою аудиторією;

4) професіональна чесність журналіста. Журналіст не повинен приймати приватні інтереси, які протиставляються всезагальному благу;

5) вседоступність засобів масової інформації, повага приватного життя і людської гідності. Необхідно поважати гідність і честь людини відповідно до потреби міжнародного права і національних законів. Захищати права людини і її репутацію від брехні, хибних звинувачень.