3. Зловживання свободою слова

Сьогодні вже неможливо підрахувати, скільки крові на землі пролилося, скільки людей вбито через недобросовісність журналістів або через свідоме зловживання правом на інформацію. Ось лише деякі випадки.

9 травня 2005 року американський журнал «Newsweek» надрукував статтю про методи допитів на американській військовій базі Гуантаноамо на Кубі: нібито американські слідчі, аби вибити свідчення мусульман, оскверняли Коран: спускали його в унітаз. Про це журналіст дізнався від знайомого чиновника, але інформацію не перевірив. Як потім з'ясувалося, чиновник точно не пам'ятає, чи десь читав таку інформацію, чи це йому здалося. Після публікації відбулися масові акції протесту в багатьох мусульманських країнах: від Пакістану до Індонезії; в одному лише Афганістані за тиждень безпорядків загинули 15 людей. Автор статті Майкл Ізікофф заявив, що дуже шкодує через свої дії: «Те. що сталося жахливо. Навіть якщо ми ледь - ледь сприяли цьому сплеску насильства, це було жахливо».

8 травня 2006 року в іранській газеті «Іран» з'явилася образлива для азербайджанців стаття та відповідна карикатура. Вже наступного дня в десятках іранських міст почалися бунти етнічних азербайджанців. Під час сутичок з поліцією загинуло 50 чоловік, сотні людей поранено, тисячі заарештовано.

А як порахувати, скільки випадків вбивств і побиття вихідців з Кавказу в різних куточках Росії були спровоковані серіалом «Вахабіти» з циклу «Лубянка» С. Медведева та О. Піманова на російському Першому каналі - коли було показано документальні кадри відрізання голів російським солдатам [7]. За оцінками самих російських фахівців, близько 40 відсотків ксенофобських та мігратофобських настроїв формується за активного сприяння ЗМІ [8].

Можливі і трагедії набагато меншого масштабу. Письменник, журналіст, багаторічний викладач факультету журналістики КДУ ім. Шевченка Степан Колесник завжди розповідав студентам, як він змолоду, готуючи нарис про передовою комбайнера, не зустрівся із самим героєм. Але творча уява підказала йому образ: «...розкішне волосся кольору стиглої пшениці розвівалося на вітрі...». Після публікації до редакції прийшов сам комбайнер зі сльозами на очах і зняв шапку Молодий ще хлопець був абсолютно лисим: наслідок служби в ракетних військах. З нього і без того кепкували односельці, а після такої публікації він просто не уявляв собі, як жити далі в рідному селі. Як бачимо, робота журналіста дуже відповідальна. Помилка або зловживання з боку журналістів провокують масові погроми, бунти з безліччю жертв. Кожне слово може зробити людей або щасливими, або нещасними. Тож журналіст повинен відповідати за кожне своє слово перед читачами, глядачами, слухачами, тобто відповідати перед суспільством [5].

Право за своею природою не може охопити всі сфери суспільного життя, воно втручається лише в деякі найважливіші суспільні взаємини, які можна контролювати ззовні. А стосунки журналіста з власною совістю такому контролю не підлягають. У деонтологічному кодексі, розробленому Австрійською Радою з преси, зазначено, що журналіст відповідає перед своєю аудиторією, своїм ЗМІ та своєю совістю [9]. Відтак правова відповідальність журналіста є лише верхівкою айсберга - набагато вужчою за суспільну відповідальність загалом.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати приватні, громадянські, державні, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших суб'єктів інформаційних відносин.

Висновки

Відповідальність преси, по-перше, є функцією незалежності. У свою чергу, «функція незалежності полягає в заохоченні й підтримці формування «громадськості», яка є найбільш суттєвим аспектом громадської сфери» [6]. Якщо засіб масової інформації не є незалежним, підвладний державі або приватному інтересу, то ні про яку відповідальність цього ЗМІ не може бути й мови, оскільки йому не забезпечена свобода волі - необхідна умова будь-якої відповідальності. Залежні, підвладні ЗМІ не створюють простору для становлення та виявлення громадської думки, вони є лише інструментом її фальсифікації, а отже, підриву конституційного ладу, який передбачає, що необхідно правити відповідно до громадської думки, що не можна правити проти думки, яка склалася в суспільстві [4]. Причому чим вище міра залежності засобу масової інформації, тим серйозніша потреба суспільства в прозорості механізмів цієї залежності і тим більш значною повинна бути відповідальність тих. хто зовні маніпулює редакційною політикою.

По-друге, категорія відповідальності преси є достатньо складною системою стосунків між; ЗМІ та суспільством, аудиторією та професійною спільнотою. У цій площині необхідно розрізняти відповідальність засобу масової інформації:

- перед суспільством - вона реалізується в межах існуючих законів, які покликані захищати інтереси особистості, громадського суспільства і держави в інформаційній сфері:

- перед своєю аудиторією - тут відбувається трансформація громадян від "громадськості" до "аудиторії", яка не є пасивним споживачем продукції ЗМІ, а. учасником формування редакційної політики за допомогою ринкових механізмів попиту та пропонування інформації, думок і реклами;

- перед професійною спілкою - щодо дотримання загальних правил поведінки та професійної етики.

Соціальна відповідальність преси і журналіста - це визнання і виконання зобов'язань перед суспільством в інтересах його гармонії і поступу. Вибираючи цілі й методи своєї творчості, журналіст водночас викликає до життя і відповідні ефекти, вибудовує їхню пріоритетність. Серед багатьох основними ефектами є:

- гуманітарний - результат впливу журналістських творів на моральні настанови особистості, на її культуризацію і соціалізацію, на орієнтири її соціальної поведінки;

- соціальний - результат впливу журналістських творів через посередництво цільової аудиторії на громадську думку і суспільну свідомість, на політику держави, на економічний, соціальний, культурний розвиток нації, на діяльність всіх структур соціуму.

Чинник соціальної відповідальності преси і журналіста постійно зростає у зв'язку з радикально оновлюваною в останні роки конфігурацією української дійсності та її політичної системи - перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Мова сьогодні йде про три основні вектори означеної відповідальності:

- інформаційне забезпечення плюралізму суспільної думки;

- захист прав і свобод особистості в її протистоянні з бюрократією;

- підвищення ефективності державної влади на основі консолідації суспільства.

Відмітною рисою української політичної системи стала зневага до глибокої проробки стратегії розвитку країни (багатовекторність політики, європеїзація. російський вектор тощо). Отже, актуальність постановки проблеми полягає в тому, шоб на основі аналізу виробити концепцію оновлення політичної системи в умовах перехідного періоду і на перспективу. Це дасть можливість перекласти теоретичні уявлення на мову практичних дій, політики і журналістики, спрямованої на досягнення стійкого динамічного розвитку українського суспільства.

Рекомендована література (основна)

1. Кін Д. Мас-медіа і демократія / Пер. з англ. О.Гриценко, Н.Гончаренко. — К., 1999.- 126 с.

2. Конституція України. 28 червня 1996 року. - К.: Просвіта. 1996. - 80с.

3. Монро Прайс, Питер Круг. Благоприятная среда для свободных и независимых СМИ. - М„ 2000. - С. 12.

4. Ориу М. Основы публичного права. - М., 1989. 678 с.

5. Петрова Наталія, Якубенко В'ячеслав (Розділи 9. 11, 13, 16, 30). Медіа право. К., 2007. - 280 с.

Рекомендована література (додаткова)

Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходной период: право, общество и национальная идентичность. - М., 2000. - С. 45.

Салуцький А. Кто ограничивает свободу слова? // Литературная га­зета. - 2003. -№ 26(5929).

Якубенко В. Бий жидів, рятуй свободу слова. // Свобода висловлювань і приватність. - 2004. - № 3. - С. 3.

http://www.ruj.ru/soviet_eu_3.html

Змістовний модуль 3

Тема: Етичні норми висвітлення проблемних тем та подій

Лекція 8. Конфлікт інтересів. Добро і зло. Права та обов'язки журналіста під час виборчих перегонів.

Причини виникнення конфлікту інтересів. Зацікавленість журналіста. Стаття на замовлення. Професійний моральний обов'язок журналіста - уникнути розгубленості, зберегти професійну гідність, не зрадити людей, які чекають правди. Правша діяльності журналіста. Стосунки з особами - героями публікації. Журналістська етика - це своєрідний кодекс честі кожного журналіста.

Категорії добра і зла. Головна праця Аласдера Макинтайра «Після доб-рочестя». Росс Пул і його висновки у роботі «Мораль і сучасність».

Права та обов'язки журналіста під час виборчих перегонів. Журналістська незалежність та ангажованість. «Медійні» особливості виборчого законодавства. Прихована реклама.

Конфлікт інтересів у журналістській етиці одна з найголовніших тем, оскільки майже кожен журналіст зустрічається з цією проблемою. Як показує, досвід на практиці набагато складніше врахувати всі «за» і всі «проти», ніж роз'яснено це в теорії журналістико знавцями. Та все ж, не вивчаючи теоретично цієї теми, не можна підготувати журналіста до майбутньої праці - висвітлення проблемних тем.

Що таке конфлікт інтересів взагалі? Він виникає тоді, коли журналіст тим чи іншим чином може бути зацікавлений у позитивному або негативному висвітленні того, що є об'єктом його матеріалу. Прикладом цього можуть бути статті на замовлення, які частіше описують щось у визначеному заздалегідь ракурсі - позитивному. При цьому нібито журналіст не бреше читачеві, пише все жк є, але замовчування та затемнення негативних фактів, оприлюднення яких невигідне замовнику статті, значно змінює характер публікації. І чим більше таких публікацій пише журналіст, тим більший шанс, що й репутація в нього буде відповідною. З іншого ж боку за такий матеріал журналіст отримує значний гонорар, який у своїх розмірах перевищує середню зарплатню. Саме тут і може виникнути конфлікт: з одного боку значна матеріальна винагорода, а з іншого - журналістська етика та правдива інформація.

При зміні політичної влади, у періоди соціальних потрясінь професійний моральний обов'язок журналіста - уникнути розгубленості, зберегти професійну гідність, не зрадити людей, які чекають правди.

Журналіст як і звичайна людина має свою думку щодо, наприклад, тієї чи іншої політичної партії. Але тим не менш він має писати лише незаангажовані статті. Це також означає, що журналіст не має права писати про ту чи іншу політичну партію чи акцію, якщо він бере у ній безпосередню участь: є членом партії. Свідомо чи ні, описуючи подібні події журналіст, стає агітатором певної ідеології, оскільки сам заангажований нею. Журналіст має висвітлювати політичні події правдиво та відсторонено, а це неможливо, коли він сам с їх учасником. Винятком може стати лише метод «маски» - прихованого спостереження, але в цьому випадку журналіст не є учасником як таким.

Конфлікт інтересів часто виникає і на економічній основі. Особисте збагачення шляхом написання тільки тих статей, які вигідні рекламодавцеві - серйозне порушення правил журналістської етики. Це особливо стосується, якщо конфлікт інтересів виникає у журналіста безпосередньо с редакцією телерадіо компанії. Якщо прибуток у друкованих ЗМІ - це не тільки реклама, але й прямі продажі, то компанії теле- та радіо - це тільки реклама. Тому саме с рекламодавцями конфлікти виникають найчастіше. У такому випадку журналісту слід відмовитися від матеріалу.

У царині суто економіки існують такі правила, дотримання яких мас значно знижує шанс виникнення конфліктів [2, 36]:

* Журналіст не має права готувати матеріал, в яких висвітлено діяльність компаній, в успіху яких зацікавлені або він. або його родичі (наприклад, є акціонерами, вкладниками або співробітниками такої компанії);

• Журналіст не має права використовувати інформацію, яка стала йому відомою завдяки журналістському розслідуванню, для особистого збагачення (купівлі цінних паперів, обміну валюти за вигідним курсом тощо).

Часто конфлікт інтересів виникає у журналіста з особою, про яку він пише і з якою поєднують дружні або статеві стосунки. Тоді виникають емоції, на фоні яких об'єктивність матеріалу неможлива. Сюди ж можна віднести й подарунки від особи (кола осіб) - оскільки вони можуть розцінюватися як хабар. Отже, журналістам слід уникати емоційних чи фінансових стосунків, які заважають або показують, шо можуть стати на перешкоді достовірному та неупередженому висвітленню новин. Це означає, що статеві стосунки з джерелом інформації неможливі, оскільки в такому разі допускаються пінні подарунки, і гроші від людей, про яких пишеться матеріал.

Ні за яких обставин журналісти та редактори не повинні брати гроші від організацій чи окремих людей, про яких воші пишуть. Журналіст або редакція мають самі платити за все. якщо знадобиться, щоб висвітлити тему. Якщо вкрай необхідним є майбутній матеріал, то реакція має знайти кошти на харчування, поїздку і проживання журналіста, зокрема, і знімальної групи в цілому. Навіть, якщо журналіст вважає, що ніякі подарунки йому не завадять, явище конфлікту інтересів залишається і може зашкодити репутації.

На жаль, на практиці рідко дотримуються цього правила, саме через мізерний бюджет редакції, особливо якщо редакція на етані становлення. Але журналіст теж людина і вона повинна на щось житії. З одного боку журналіст мас дотримуватися правил журналістської епіки з іншого боку він мас прямий інтерес заробити більше грошей. Питання добра і зла постає тут: чи взяти «подарунок», тобто зробити неправильно (зробити зло), чи відмовитися - зробити правильно, зробити добро. Поняття «добро» тут відображується дуже відносно. Добро це не знищувати свою репутацію журналіста, беручи хабарі, створюючи статті на замовлення тощо. Цим же не псувати репутацію редакції. Але якщо остання не має можливості на рівні оплачувати працю своїх працівників, то відмовитися від подарунка - таке добро обертається злом особисто для журналіста, адже він, фактично, відмовився від грошей які йому не може виплатити редакція. Межу між добром та злом кожен журналіст повинен провести для себе сам беручи до уваги закони того суспільства, у якому він живе.

Особиста практика підказує, що дійсно, варто краще відмовитися від матеріалу, при написанні якого може виникнути лише навіть натяк на конфлікт інтересів.

Навіть студенти під час виробничої практики потрапляють в ситуації, коли власне доводиться приймати виважене рішення - писати статтю «від душ» чи на замовлення. Ось розповідь однієї із студенток: «Нещодавно мені спало на думку написати статтю про київські школи фотографії. Був розроблений план, обрані найбільші школи міста - все було готове до написання публікації. Матеріал мав бути опублікованим на Інтернет-порталі. який повністю присвячений культурі як такій, отож не було сумнівів щодо того, що редактору, можливо, ідея такої статті не сподобається, тим паче, що була попередня розмова, з якої було зрозумілим, шо саме тема фотографії не висвітлена на порталі достатньо.

Коли майже про всі школи інформація була зібрана, редактор зателефонував мені спитати, на яку саме тему я пишу і коли матеріал буде готовий. І він е зрадів, коли дізнався, що саме про школи фотографії буде публікація, запросив як найшвидше приїхати до офісу порталу.

Спочатку редактор запитав про успіхи у написанні, а згодом натяками дав зрозуміти, що про одну із шкіл я маю написати дещо особливе, тобто подати інформацію в такому ракурсі, щоб читач думав, що саме та школа є найкращою. Зібрана інформація, напроти, говорила про те, що у школі склад викладачів не найкращий і методи викладання такі, що після школи можна йти до іншої, починати спочатку і дізнатися нове.

Як найдипломатичніше, я пояснила редактору, що таке я не можу написати, коли на руках маю факти від тих. хто закінчив цю школу і ці факти не на її користь. Але виявилося, шо один із засновників школи - товариш редактора і. звісно, редактор не дуже хотів, щоб на фоні інших шкіл школа його друга.мала значно нижчі рейтинги.

Прийти до згоди нам так і не вдалося, і я вирішила відмовитися писати цей матеріал, оскільки готова публікація мала б вигляд замовної». Здається, що відмовитися від матеріалу легко, якщо конфлікт інтересів виникає безпосередньо між журналістом так редакцією. Але коли проблема стосується саме друзів журналіста, питання набуває іншого вигляду.

Ось розповідь ще одного початківця-журналіста: «Минулого літа у Києві проходив фестиваль японської культури та року. Одна з моїх подруг була головним організатором цього фестивалю і я добре знала, як все це було створено, скільки сил покладено, а головне скільки у ньому всьому було бажання перетворити фестиваль, розрахований на вузьке коло прихильників, на феєричне шоу, яке б ставило собі за мету знайти ще більше прихильників навіть серед тих, хто не є шанувальником японської культури. Написати про цей фестиваль було моїм завданням і звичайно подруга та інші організатори знали про це. Але, нажаль, феєричного шоу не вдалось. Запрошені музичні гурти, які співали японський рок, на справді, були жахливими і хоча фанатам це подобалося, співу як такого гам не було. Ведучі фестивалю теж ие виправдали надій і все виявилося не таким веселим, як було задумано. Звісно, самі організатори не дуже все це помічали - надто багато сил вклали та надто палкий ентузіазм захопив їх. Але ж публікація має бути максимально об'єктивною. Організатори просили писати про фестиваль саме так, ніби це було і справді грандіозне шоу. З одного боку не хотілося їх ображати і писати саме так як просили (адже вони старалися), а з іншого - брехати читачам недопустимо. Звісно, таку проблему важко пояс­нити в редакції, яка очікувала на мій матеріал.

Публікація була написана. Звісно, особливої критики не було, але і похвал теж. Організатори були задоволені хоча б тим, що публікація не критикувала цей фестиваль аж занадто. Невеличкий, але конфлікт вдалося владнати».

Журналістська етика - це своєрідний кодекс честі кожного журналіста, якого він має дотримуватися у своїй професійній діяльності. Причому, вона не є ситуативною, треба дотримуватися кількох незаперечних правил:

- ніколи не можна навмисно публікувати фальшиву (брехливу) інформацію;

- не можна брати хабара в обмін на те, щоб розголосити чи приховати інформацію;

- неправильно писати про тих, у кому є персональна зацікавленість чи фінансовий інтерес.

2. Добро і зло. Питання журналістської етики в Україні посідає не останнє місце, адже зараз, як ніколи, нам потрібні справедливі і незаангажовані засоби масової інформації. Адже певним чином саме від них залежить думка громадськості. Журналістка мас формувати громадську думку конкретними фактами, об'єктивною й чесною інформацією, з яких читач, слухач чи глядач зможе краще побачити й оцінити дійсність. Порушення професійної етики - це порушення принципів свободи преси. У законах, законодавчих актах і правових нормах, передбачена відповідальність за порушення свободи діяльності ЗМІ.

Добро і зло - це етичні категорії з одного боку, та філософські поняття з іншого. Визначитися що саме є добром, а що саме є злом неможливо без розгляду цих понять у контексті конкретного суспільства, його законів, звичаїв та світогляду.

У широкому сенсі слова добро і зло позначають позитивні і негативні цінності взагалі. Ми вживаємо ці слова для позначення різноманітних речей: «добрий» означає просто хороший, «злий» поганий. У словнику Даля. наприклад «добро» визначається спочатку як майновий достаток, потім як потрібне, відповідне і лише «в духовному значенні» - як чесне і корисне. Як властивість.«добрий» також відноситься Далем перш за все до речей, худоби і потім лише до людини. Як характеристика людини «добрий» спочатку ототожнюється Далем з «діловим», «досвідченим», а вже потім - з тим, що «любить», «творить добро». У більшості сучасних європейських мов вживається одне і те ж слово для позначення матеріальних благ і блага морального.

Протягом усієї історії людства творчість журналістів відігравала важливу роль у забезпеченні успіху діяльності різних, часто протиборчих суспільних сил, між якими точилися «інформаційні війни». У наш час, за умов формування нових держав та державних об'єднань, народження нових світоглядних уявлень, які допоможуть людству підготуватися до переходу па наступний, вищий щабель суспільного розвитку, перед журналістикою постає важлива проблема: створення таких етичних систем, які могли б сприяти встановленню справедливих і високоморальних відносин між людьми та народами. Крах ідеологій недалекого минулого .тише відносно полегшив життя людства. Виявляється, визрів грунт для будяків етнічних конфліктів і бур'янів моральної анархії.

Якщо є яка-небудь надія на встановлення нового соціального порядку, то вона полягає в конвергенції уявлень про загальну систему моралі, засновану на загальному для всіх розумінні реальності. Аналогічно тому, як різні народи світу та різні культури об'єдналися в прийнятті загальних наукових істин, - дійсно, не можна ж говорити про «індійську» електроніку, «єгипетську» фізику або «китайську» математику, вони .можуть об'єднатися в глобальне співтовариство за допомогою такої моральної системи, яка буде продуктом колективного пошуку істини.

У своїй головній праці «Після доброчестя» Аласдер Макинтайр робить висновок, що розмови на геми моралі перетворюються на зіткнення пристрасних тверджень і контраргументів, які не можуть закінчитися нічим, окрім апеляції до емоції. Така проблемна ситуація підкріплює доволі поширену думку про те, що мораль повністю здає свої позиції під натиском суб'єктивізму і релятивізму. Численні акції політичних угруповань, які використовують ЗМІ як чинник керування українським суспільством (наприклад в акції «За правду») діють з явною і заздалегідь поставленою метою. А оскільки керівні можливості журналістики високі, кожному журналістові дуже важливо усвідомлювати свою особисту відповідальність за те, як формується свідомість аудиторії, яким шляхом веде її масова інформація, що поширюється в нашому суспільстві.

Хоч Аласдер Макинтайр і дає проникливий критичний аналіз моральної дилеми, що стоїть перед сучасним суспільством, його пропозиції зводяться переважно до повернення в минуле і до вивчення традицій. Такого роду ностальгія, як зазначали його опоненти, є «ухилянням від проблем сучасності, а не їх вирішенням». Приклад діяльності таких газет, як «Літературна Україна», «Українське слово» та ряду інших, які діють за такою схемою і багато в чому саме через це посідають доволі низькі місця у читацьких рейтингах, частково доводить правильність постулатів такої критики.

Росе Пул у роботі «Мораль і сучасність» наголошує: «Відправною точкою пошуку служить наше невідання добра. Але це невідання може бути тлумачене у двоякий спосіб. Можливо, ми тому не розуміємо, в чому є добро для нас, що нам не вистачає знань. Наш пошук добродійного життя є пошуком у буквальному значенні: його мета - це відкриття (або відкриття знову) того, що вже існує. Ми схожі на археологів, що намагаються віднайти план міста, похованого під нашаруваннями історії. Те, що є добром для нас, є наперед усталена єдність нашого життя; завдання полягає в тому, щоб віднайти її і жити відповідно до неї. Однак інша інтерпретація може полягати в тому, що ми не знаємо того, що саме для нас є добродійним життям, тому що воно ніколи до цього ще не існувало. Ми не археологи. Ми схожі на художників, що нама­гаються створити те, чого раніше ніколи не існувало. Коли ми виявимо добро для себе, це буде не відкриття, а творчість» (матеріали В.Є.Сердюка «Точка відліку - людина. Дещо про етику в сучасній журналістиці» 2007р.)

У гонитві за високими тиражами газета «Факти», наприклад, надто ретельно описує найдрібніші подробиці злочинів, страждання принижених жертв, а політика газети «Бульвар» цілком базується на смакуванні чуток і напівправди про приватне і сексуальне життя, часто переступаючи межу пристойності, однаковим тоном описуючи як людські пристрасті, так і збочення. Навіть якщо мета в публікаціях такого типу ясно не формулюється або акт журналістської творчості здійснюється зовні безцільно, прихований керуючий вплив на маси має місце внаслідок внутрішніх закономірностей самої інформаційної діяльності. Описуючи життя одних людей (героїв публікацій) для інших людей (читачів публікацій), автори у своїх творчих пошуках, свідомо чи несвідомо, змішують основну шкалу моральних цінностей, і людина - найвища цінність світобудови - опускається ними на непристойно низьке, невідповідне їй місце.