1. Свобода слова в демократичному суспільстві

Невід'ємною ознакою правової демократичної держави є забезпечення свободи слова громадян, свободи інформаційної сфери, право на висловлювання власної думки та позиції, право на отримання й поширення інформації без перешкод. Свобода слова виступає тим підґрунтям, на якому будується демократія і без якого існувати демократичні інститути не можуть. Ще автор, проекту Декларації незалежності США Т. Джефферсон. окреслюючи роль мас-медіа у розвитку держави, говорив, що якби перед ним стояв вибір: уряд без газет чи газети без уряду, то він, безумовно, обрав би газети без уряду, оскільки без свободи слова суспільство може прийти до диктатури [ 1 ].

Хоч про свободу преси не йдеться в етапі 10 ЄКПЛ. вона перебуває під захистом цієї статті, що охоплює і реалізує функцію поширення інформації.

Засоби масової інформації мають багато функцій в сучасному інформаційному вимірі. Вони надають новини про поточні події в країні і в світі, можуть бути ареною для обміну думками і позиціями, створюють і транслюють розважальні програми. Однак загально визнаними є завдання, без виконання яких преса не може здійснювати свою політичну функцію [3]: надавати інформацію, сприяти вдосконаленню суспільства для самоуправління і пильно стежити за діями влади. «Свобода преси є гарантом свободи від політичної самозакоханості, парламентської брехні та урядового рабства. Це забезпечить добре врядування, яке грунтується на природних правах розумних індивідуумів, здатних разом з їхніми обранцями жити під верховенством закону» [1],

В цьому сенсі найбільше відповідальна місія ЗМ1 - забезпечити поширення точної, збалансованої і базованої на фактах інформації, що погрібна громадянам для ухвалення рішень з питань, що стосуються їхнього життя в демократичному суспільстві. Таким чином медіа стають посередником у забезпеченні діалогу між владою і громадянами. Саме преса повинна донести суспільству, що робить влада і повідомити владі про очікування суспільства.

Звісно, щоб виконати таку місію, преса має бути вільною від політичного, владного чи групового тиску. Критерії такої свободи - в кількох площинах. Для цього необхідно, щоб медіа були фінансово стабільними і самодостатнім бізнесом. Щоб редактор мав можливість широкої редакційної свободи і міг розміщувати матеріал на сторінках газети чи в ефірі на свій розсуд поза зовнішнім впливом.

Засоби масової інформації мають комерційні цілі та суспільні завдання. В умовах країн молодої демократії в так званий перехідний період на пресу можуть лягти додаткові функції. Саме засоби масової інформації можуть відкрити посттоталітарні суспільства до зовнішнього світу, забезпечити просвіту громадськості, сприяти їй у здійсненні добре поінформованого вибору, стабілізувати вільний обіг інформації та забезпечити різноманітність поглядів. Преса може допомогти громадськості усвідомити своє право знати, як влада ухвалює рішення, які ведуть до чи випливають на формування вільного громадянського суспільства.

Динамічні пронеси, що відбуваються в сучасній Україні, віддзеркалюються у суперечливому характері взаємодії політичної та медіа-систем. У сучасному світі умови функціонування ЗМ1 є показником розвитку демократії, а модель взаємодії політики і мас-медіа - важливою ознакою існуючого політичною режиму. Цілком закономірно, що після проголошення незалежності України преса стала могутнім джерелом широкого діапазону інформації, способом вільного вираження думок. В Україні на загальнодержавному рівні були закладені політико-правові основи, що відповідають сучасним світовим стандартам для забезпечення функціонування преси на принципах демократії (відповідно до ст. 34 Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір» [2]). Маючи намір створити правове поле для розвитку свободи слова в Україні, вже в перші роки існування незалежної України, Верховна Рада України прийняла понад два десятка законодавчих актів, що в той чи інший спосіб регулюють діяльність ЗМІ. Аналіз змісту ряду нормативних актів вітчизняного законодавства дає можливість стверджувати, шо на державному рівні гарантовано право на інформацію. її відкритість, доступність, на свободу обміну нею, її об'єктивність, достовірність, повноту і точність інформації. Також держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМІ, запобігає зловживанням і можливості встановлення монопольного становища на ринку видавців та розповсюдження друкованої продукції тощо.

Свобода преси, що трансформувалася з розвитком нових засобів комунікації у свободу масової інформації, цілком справедливо вважається головним принципом функціонування преси, радіо та телебачення в правовій державі. Вона є обов'язковим елементом режиму демократії та необхідною умовою забезпечення для індивідів та їх об'єднань політичного плюралізму та культурної різноманітності [1 ].

Європейський суд з прав людини у низці рішень у справах щодо свободи вираження поглядів сформулював засадничу роль преси: « Преса відіграє суттєву роль у демократичному суспільстві. її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний з обов'язками і відповідальність, інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу» [7]. На пресу не лише покладено обов'язок поширювати таку інформацію та ідеї. Суспільство також має право здобувати їх. Якби було інакше, преса була б неспроможна відігравати свою важливу роль «вартового суспільства».