5. Джон Ролз

Цей сучасний американський філософ («Теорії справедливості». 1971), наполягав би на чому, щоб при вирішенні етичних дилем журналісти надягали «маску неуцтва». Він міг би сказати, що при ухваленні рішення можна залишатися нормальними людьми, які керуються особистими інтересами. Єдина хитрість полягає в тому, що необхідно на якийсь час забути про власну особу і поставити себе на місце інших, розділяючи їх точку зору і керуючись їх інтересами.

Журналістам Ролз запропонував би перевіряти свої рішення за наступною схемою:

1. Скласти список всіх тих, на кого вплине рішення (сюди відносяться аудиторія, джерела, колеги, самі журналісти і тому подібне)

2. Надіти «маску неуцтва» - забути про свою особу і представити себе на міст тих. на кого вплине рішення.

3. Припустити, що між учасниками події відбувається дискусія, причому жоден з них не знає, якими стануть його інтереси і переконання, коли маски неуцтва будуть зняті.

6. Іудейсько-християнська філософія

Редактор, вірний принципам іудаїзму або християнства, попросив би своїх репортерів дотримуватися однієї етичної чесноти: любити Бога і людство.

Це зобов'язання не витікає з категоричного імперативу Канта, особистої вигоди або людських законів. Швидше, його можна знайти в Старому Завіті, де воно називається «милосердям». У Новому Заповіті воно іменується «любов'ю до ближніх»: це безкорислива турбота і любов, відмінні від дружби, добродійності і інших менш сильних категорій.

Любов до ближніх припускає, що кожна людина заслуговує любові - сильні і слабкі, більшість і меншина, ідеологічні союзники і супротивники, громадяни і не громадяни і особливо друга сторона в кожному з цих випадків. Іудаїзм і християнство учать безкорисливо допомагати і прощати, присвятивши себе благополуччю ближнього.

3. Основні різновиди етики.

Релігійна етика вчить, що етичні цінності норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, а також здатність людини їх дотримуватися - даються Богом. А тому вони абсолютні, вічні, та непохитні.

Релігійне трактування походження моралі також наголошує на універсальному її характері. Етика підпорядковується релігії. Божі заповіді стосуються усіх без винятку, і перед вимогами моралі усі є рівними.

Натуралістична етика прагне дослідити етичні цінності та вимоги, внвчаючи природу. Теорія еволюційної о розвитку Чарлза Дарвіна є підґрунтям натуралістичної етики. За Дарвіном, органічна еволюція стала можливою завдяки здатності живих істот пристосовуватися до умов існування, що постійно змінюються.

Натуралістична етика не трактує моральність як надприродне, недоступне для наукового пізнання явище. Мораль з погляду натуралістичної етики не є особливою формою свідомості чи способом регулювання суспільного життя. Моральне є результатом свідомого вибору людини.

Соціально-історична етика розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Мораль покликана регулювати суспільні відносини та поведінку людей в умовах колективної життєдіяльності, що породжує ускладнення стосунків між людьми.

Соціально-історична етика розглядає творчу діяльність, що виникає завдяки спільній праці, як невичерпне джерело розвитку людини, рушія вдосконалення форм діяльності, суспільних відносин і форм свідомості.

Саме спілкування зумовлює розвиток усього соціокультурного комплексу. ¹

Рекомендована література (основна)

1.Аграновский В. А. Вторая древнейшая. Беседы о журналистике. — М.. 1999.

2.Ануфриева Н.М., Зелинская Т.Н., Зелинская Н.Е. Социальная психологія. - К., 2000.

3.Ламбет Эдмонт Б. Приверженность журналистскому долгу. - М., 1998.

4.Монро Прайс, Питер Круг. Благоприятная среда для свободных и независимых СМИ. - М., 2000. - С. 12.

5. Кузнецова О. Д Журнапістська етика та етикет. - Л.: Світ. 1998. - 411с.

6. Приступенко Т. О. Правові основи діяльності ЗМІ. - К, 1998. - С. 22.

7. Кульчицький О. Основи філософії та філософських наук. - Мюнхен; Львів. 1997.

8. Правовые и этические нормы журналисткой деятельности / Сост. Г'.М. Пшеничный; Подгот. текста В.М. Хруль. - М.. 1998.

9. Владимиров В.М. Журналістика, наука, мистецтво: тотожність розуміння, нетотожність творення // Вісник КиМУ. Серія "Літературознавчі студії".

- 2002. №4.-С. 339 -356.

Рекомендована література (додаткова)

10.*>Актуальные проблемы правового регулирования телекомууникашій.

- М., 1998.

11.Бойник Д. Эффективные ли этические кодексы? Опыт трех редакций // «Джорнелизм Куотерли» 71/4.1994: Пер. С анг. - РАИПЦ, 1996.

12.Роль ЗМІ в процесах державотворення. К.: ЦВП. 1998.

13. Шкляр В.І. Преса як засіб міжнародною спілкування. - К.: ІСДО. 1997.

14. Фитхелиус Эрик. Десять заповідей журналистики. - Вэрнамо, 1999.

15.Шкляр В.І. Людський фактор і ефективність журналістики // Журналіст України. 1987. - № 10.

Змістовний модуль 2.

Тема: Журналіст і суспільство

Лекція 3. Моральна свідомість журналіста. Індивідуальна та суспільна моральна свідомість.

Моральна свідомість представлена у вигляді цінностей, норм і знань. Індивідуальний, груповий, колективний і суспільний рівні. Ввічливий журналіст - який він? Моральна свідомість - складний, суперечливий феномен духовної культури. Моральні почуття є соціальними. Індивідуальна мораль. Почуттєвий і раціональний рівні. Суспільна мораль. Емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний рівень. Суспільна моральна свідомість.

Моральна свідомість представлена у вигляді цінностей, норм і знань. Людина призначена обрати певну цінність і в такий спосіб сформувати свою поведінку і подальшу соціальну діяльність. Поняття «цінність» - містке, це все. що може оцінювати особистість, що для неї представляє будь-яку важливість. Журналіст має опиратися на вищі цінності (окрім, наприклад, матеріальних) - це добро, правда, справедливість тощо. Саме вони є тими чинниками, які повинні становити моральну свідомість журналіста.

Етичні, моральні цінності реалізуються в роботі працівника ЗМІ на індивідуальному, груповому, колективному і суспільному рівнях. Етика в журналістиці вимагає узгодження суспільних інтересів та особистих. Саме в цій ситуації визначення системи цінностей породжує певні суперечності.

Наприклад, будь-яка газета забуває про суспільну мораль як таку і дбає лише про свій рейтинг, тираж, прибутки тощо Таким чином, перемагають цінності грошові, а не моральні. Журналіст - це та сама звичайна людина. її перший інстинкт - заробити на хліб, прогодувати дітей, відпочити, комфортно влаштуватися в житті, підтримати батьків тощо. Тому, дорікати журналістові за його бажання мати гроші не варто, бо факторів, що впливають на його моральну поведінку, дуже велика кількість. Але професійний журналіст має усвідомлювати, що свобода слова не означає вседозволеності, а друкованим словом можна образити, принизити, покалічити, довести до самогубства. Тому при подачі певного матеріалу па масову аудиторію слід враховувати наслідки, які можуть негативно вилинути як на самого журналіста, гак і на опонента.

Ввічливий журналіст - який він? Ввічливий журналіст, це перш за все дипломатична людина. Вміння обходити гострі кути у розмовах, під час інтерв'ю тощо характеризує журналіста лише з кращої сторони. Ввічливість це також знання елементарних норм поведінки, етики та етикету. Це також і емоціональна врівноваженість журналіста та його вихованість.

Ввічливий журналіст з повагою ставитиметься до джерел інформації. Вміло і спокійно спілкується з людьми, попереджає про вихід матеріалу. З одного боку, ввічливість необхідна складова у журналістській праці. Адже звертатись до певного джерела інформації доведеться не раз. Тому, бажано підтримувати стосунки, особливо, якщо ця людина постійно володіє вагомою інформацією.

Значна кількість науковців у сфері етики стверджує, що однією з основних причин кризових явищ сучасного українського суспільства є нерозвиненість рівня суспільної моралі, що грунтується на колишніх тоталітарних цінностях, які вже давно втратили свою актуальність. Тож постає нагальна потреба продукування нової системи духовних і моральних цінностей, нового світоглядного, бачення, які б суттєво відрізнялися від колишніх радянських та базувалися б на історично сформованих духовних традиціях нашої держави.

Моральна свідомість - складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях - емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довіри, недовір'я: обов'язку, відповідальності; національної гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму тощо.

Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості виражається у системі моральних знань, перш за все. стичних, про норми, принципи, ідеали, оціночні судження, поняття, у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Своїм змістом цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою мас бути дійсність відповідно до потреб суб'єкта. Це ідеальна проекція того, що бажається, вимагається, необхідно бути, тобто загальноісторичні абсолютні потреби суспільного розвитку, що складають одночасно і мету, і засіб такси о розвитку.

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну. Головними компонентами індивідуальної моральної свідомості є моральні почуття обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо, - у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний пов'язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв'язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної свідомості є основою моральних переконань. Важливою її складовою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб'єкта і переводить переконання, бажання, цілі у конкретні дії. вчинки, індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.

Суспільна моральна свідомість, носієм якої є суспільство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику сучасників, а значною мірою використовує досвід минулих поколінь, та історичних епох, їх пошуки і досягнення. Суспільна моральна свідомість також структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оціночні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов'язані з безпосередніми потребами людини, носять більш конкретний, поєднаний з інтересами соціальних груп, спільнот, прагматичний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної моральної свідомості спрямований на вирішення головних питань сенсу життя, має чіткий, послідовний, раціо­нальний і системний характер. Це за своєю сутністю — моральна філософія, або етика. У моральній діяльності (аспектах) і моральних відносинах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з позицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Суспільна моральна свідомість - цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу. Вони, з одного боку, інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого ступені пізнання, які доповнюють і закріплюють отримані знання. Зміст понять моральної свідомості наповнюється й змінюється з історичним розвитком людства (етносів, націй), світової (національної) духовної культури. Специфіка понять моральної свідомості у тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і. людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб'єктів.

Найбільш чітко, всебічно поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою, що оприлюднює вищий професійний рівень теоретичної моральної свідомості), а найбільш складні, суттєві з них, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов'язок і совість, моральний вибір і відповідальність, любов тощо). Становлення й змістовна своєрідність більшості понять і категорій етики знайшли своє відображення в історії етичної думки. Ускладнення морального життя, розвиток духовної культури, постановка і опрацювання теоретичних проблем моралі, зокрема, вели до того, що категоріальний апарат етики, поняття моральної свідомості стали більш змістовними.

Рекомендована література (основна)

1. Кузнецова О.Д. Основи масової комунікації. - Львів, 1997.

2. Ануфриева Н.М., Зелинская Т.Н., Зелинская Н.Е. Социальная психологія. - К., 2000.

3. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. Київ, 1999.

4. Етика і журналістика: Вайріх, Дітер/ Київ. нац. ун-т ім.. Т.Шевченка. -К.,2000.

5. Владимиров В.М. Основы журналистики в понятиях и комментариях; Уч. пособие. - К.: КиМУ, 2005. - 124 с.

Рекомендована література (додаткова).

6. Визначення дифамації. Принципи свободи вираження поглядів і захисту репутації. - К. 2000..

7. Реидол Д. універсальний журналіст. — К.. 2006.

8. Щоденна робота журналіста. К.: Інститут масової комунікації; Центр підготовки та вдосконалення журналістів. 1999. - 38 с.

Лекція 4. Етичний кодекс українською журналіста. Кодекс професійної етики українською журналіста.

Професія журналіста - кодекс журналіста. Першим документально зафіксованим етичним документам був шведський Кодекс етики журналістів. Хартія професійних обов'язків французьких журналістів. Перший український кодекс професійної етики журналіста. Головний обовязок журналіста. Виконання професійних обов'язків журналістом. Образа релігійних, етичних і расових поглядів. Моральний обов'язок. Тематичний аналіз 59 журналістських кодексів, який провів фінський вчений Ларс Бруун. Засудження плагіату, наклепу, образи. Етичний кодекс українського журналіста.

Кодекс професійної стики українського журналіста прийнятий на X з'їзді Національної спілки журналістів України (квітень 2002 року).

Етика журналіста, як відомо, знаходить своє відображення в журна­лістських кодексах. Кодекс - документ, що містить національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики та правила поведінки. У світі, за підрахунками фахівців, є понад 97 кодексів професійної етики журналістів. Чимало спільного є в цих «нормативних документах», це, насамперед, чесність і відвертість, збереження «секретного інформатора» та свобода думок, засудження власною егоїзму і порушень моральних цінностей.

Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів (1900), що не отримав тоді широкого розповсюдження.

Першим визнаним етичним національним документом журналістів дослідники переважно вважають «Хартію професійних обов'язків французьких журналістів», прийняту французьким Національним синдикатом журналістів 1918 року.

Перший український кодекс професійної етики журналіста був прийнятий Спілкою журналістів України 25 вересня 1992 року. Але через його недолугість у квітні 1997 року на IX з'їзді СЖУ було прийнято другий варіант кодексу.

Детально проаналізуємо Кодекс 1997 року. В ньому «проходить думка про те, що журналіст повинен бути об'єктивним, правдивим, чесним, відповідальним за свою справу». Журналіст не повинен особисті інтереси ставити понад усе, він має поважати професійні права колег, дорожити власним авторитетом, не втручатися у судові справи, поки ведеться слідство, повинен відмовлятися від завдань, які порушують норми професійної етики.

Кодекс професійної етики українського журналіста від 1997 року

«1. Головний обов'язок журналіста - сприяння забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, яка могла б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення».

У перший пункт, як на мене, потребує певних змін, а саме: замість «...викривлень інформації», потрібно «...перекручення інформації». Також необхідно зазначити, яку саме оперативну інформацію журналіст має надавати громадянам.

«2. При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої інформації або установлення її достовірності. ¹

Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел, за винятком судової вимоги»..

Варто детально уточнювати, які «...протизаконні, некоректні способи одержання інформації».

1 що необхідно розуміти під словом «хабар». Якщо вдячний співрозмовник запрошує журналіста на каву й пригощає того смачними цукерками, і це розуміється як хабар, то про яку делікатність можна говорити.

«3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить його переконанням. Або вони пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, у якій перекручено факти чи зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов 'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину шляхом вибачення і виправлення помилок».

«4. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях образ із приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму й обмеженню громадських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть завдати їй моральної або фізичної шкоди».

Є потреба у конкретизації, що є образою релігійних, етичних і расових поглядів, оскільки комплімент на те чи інше явище інколи сприймається як образа. То й виходить, потрібно казати тільки те, що хочуть почути інші, але це вже суперечить свободі слова.

«5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у почину, але вина яких не встановлена вирокам суду що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, які мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи».

Перша частина суперечить другій. Справа у тому, що журналістське розслідування передбачає втручання в судові справи навіть тоді, коли йде слідство.

«6. Журналіст дорожить власним авторитетом і репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, за псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди».

Тут треба було б додати, що відповідальність журналіст несе лише за ті матеріали, які не виправлені в редакції і до яких не внесено редакторських пра­вок, оскільки іноді ці правки на 100 % змінюють основний зміст тексту.

«7. Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи публікація ним інформації шляхам одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необгрунтовані звинувачення неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок».

«8. Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів із метою наживи, кар'єри та догоджання певним групам чи особам або з комерційною метою».

«9. Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він є скромним, наполегливим і працелюбним на шляху до творчого визнання.

Його моральний обов'язок - допомагати у фаховому становленні молодих журналістів».

«10. Порушення журналістами положень цього кодексу піддаються громадському осуду, розглядаються на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Спілки журналістів та радами професійної етики».

Є думка, що «Моральність» людини підвладна лише їй самій. І ніякі наглядові організації та збори не зможуть із «грубого журналіста» зробити «зразкового представника мас-медіа», якщо той сам цього не захоче.

Сьогодні більшість людей, на жаль, такі поняття, як "етика", "етичність" та "етнос", пов'язують з пережитками минулою, не замислюючись над тим, що саме ці поняття є базою кожного суспільства.

Велику пізнавальну цінність становить тематичний аналіз 59 журналістських кодексів, який провів фінський вчений Ларс Бруун. Ось деякі дані.

«Моральні приписи розміщені вченим залежно від їхньої частоти, з якою вони трапляються в кодексах. На першому місці стоїть вимога правдивого і чесного розповсюдження новин. Така стаття є в 53 із 59 кодексах. У 42 кодексах міститься вимога зберігати професійну таємницю або конфіденційність джерела інформації, а також трапляється пункт, де викладаються основні цілі преси. В більшості кодексів визнається право людей на вільне вираження думок та отримання правдивої інформації. У 39 кодексах записано положення, яке обмежує втручання преси в особисте життя. Одним із найсерйозніших порушень професійної стики вважається використання журналістами свого становища для здобуття особистого зиску. Це засуджується в 37 кодексах.

У 33 кодексах засуджуються плагіат, наклеп, образа. Обов'язкове виправлення помилок і право на відповідь також мають місце в національних і міжнародних стичних кодексах (31). У 26 кодексах є стаття про стосунки між колегами, в 23 включені положення про статус самих кодексів. Міжнародним від­носинам присвячено статті у 19 кодексах. Чітке розмежування між новинами і коментарями міститься в 13 кодексах. Десять кодексів категорично наполягають на тому, що заголовки повинні відповідати змісту етапі, а невідповідність між ними є етичним порушенням, яке дезінформує читача. Моральні аспекти взаємовідносин між журналістом та роботодавцем регулюються лише 10 кодексами» .

Деякі пункти з Кодексу професійної етики російського журналіста, який було прийнято 23 червня 1994 року, можна внести до українського кодексу, а саме:

«Журналіст зобов'язаний чітко розмежовувати у своїх повідомленнях ті факти про які розповідає, і ті, що становлять його думку та версії.

Ніхто не може заборонити журналісту зняти свій підпис під повідомленням, яке було хоч би частково виправлено проти його волі».

Досить суттєвою вадою кодексів, принципів професійної етики є відсутність права щодо невтручання журналістів у розслідування судових справ, хоча й існують документи, де це питання розглядається, але їх дуже мало.

Так, у редакційному кодексі американської "People of world" щодо кримінальної відповідальності говориться, що журналіст не мас ніякого права коментувати, а тим більше проводити журналістське розслідування будь-яких судових справ. У кодексі зазначається, що призначення журналіста - розповідати про життя, а не заплутувати його своїми домислами та вигадками.

На жаль, у вищих навчальних закладах, де студентів вчать бути журналістами, окремо не читається така дисципліна, як "Кодекси професійної етики журналістів". Можливо, хтось заперечить, навіщо це? Але це може стати реальною основою для формування самосвідомості майбутніх журналістів.

Якби журналісти норми кодексу та етикету втілювали у житія, а не сприймали їх лише теоретично, то рівень української журналістики був би значно вищим і якіснішим.

Етичний кодекс українського журналіста

1. Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста.

2. Огужіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.

3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

6. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заго­ловки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих. хто став об'єктом журна­лістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

12. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що нона не відповідає дійсності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правову полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.

14. Плагіат несумісний із званням журналіста.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у ви­падках, шли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу.

16. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

17. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов'язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обгрунтовані підстави для .висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов'язаних із насильством.

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси 0011, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

Кодекс професійної етики українського журналіста прийнятий на X з'їзді Національної спілки журналістів України (квітень 2002 року)

1 ."Головний обов'язок журналіста - сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем телеглядачем.

2. При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать йото переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

4. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, то стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов'язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

6. Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

7.Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

8. Журналіст у практичній діяльності не піддасться тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію та службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

9. Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю - слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

10. Журналіст поважає і відстоює професійні права колег; дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок-допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, вия­вляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

11. Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ.

Наведені вище кодекси, а також чинне Законодавство України є основною для принципів і норм діяльності журналіста.

Рекомендована література (основна)

1. Кузнецова О. Д Журналістська етика та етикет. - Л.: Світ, 1998. - 411с.

2. Приступенко Т. О. Правові основи діяльності ЗМІ. - К, 1998. - С. 22. °

3. Кодекс професійної етики українського журналіста // Журналіст України. - 1997. - № 5 - 6.- С. 5.

4. Авраамов Д. С Профессиональная этика журналиста; Парадоксы развития, поиски, перспективы . - М: Мысль, 1991. - С. 61 - 64.

Рекомендована література (додаткова)

5. Фитхелиус Эрик. Десять заповідей журналистики. - Вэрнамо. 1999.

6. Путівник ретельного журналіста. - к.. 2006.

7. Конвенция о защите прав человека и основных свобод (Рим, 4 ноября 1950 г.), (с изменениям» от 21 сентября 1970 г.. 20 декабря 1971 г., 1 января, 6 ноября 1990 г., 11 мая 1994 г.) //Европейская конвенция о защите прав человека: право и практика. - http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-001.htm

8. Правовий статус засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні// Освіта в Україні та за кордоном. - http://osvita.ua/vnz/reports/law/9456

Лекція 5. Журналістські права у світлі Європейської конвенції з прав людини

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. 17 липня 1997року ВР України ратифікувала приєднання України до Євроконвенції. Стаття, яка безпосередньо присвячена засобам масової комунікації всієї Європи. Обставини, за яких владні структури мають право втручатися у діяльність представників ЗМІ. Покарання відбувається лише у вигляді штрафної санкції. Свобода слова, свобода думки і свобода отримання інформації. Гарантія права на висвітлення тієї інформації, яку бажає подати людина. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Європейський суду з прав людини.

4 листопада 1950 року у Римі державами-членами Ради Європи була підписана Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. Норм конвенції у своїй роботі повинні дотримуватися всі владні структури єв­ропейських держав. З 17 липня 1997 року ВР України ратифікувала приєдна­ння України до Євроконвенції. З огляду на таке рішення та виходячи з тексту документу, в Україні на час підписання конвенції панує «достовірна демократична система». У Європейській конвенції з прав людини була виокремлена стаття, яка безпосередньо присвячена засобам масової комунікації всієї Європи:

Стаття 10

1. Кожен .має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя [І].

У ст. 10 висвітлено журналістські свободи, яких повинен дотримуватися уряд тієї країни, що підписала Євроконвенцію та, водночас, описуються обставини, за яких владні структури мають право втручатися у діяльність пред­ставників ЗМІ. Тобто 10 стаття Європейської конвенції з прав людини мас подвійний характер. В 1 і в 2 її частинах йдеться про обмеження діяльності журналіста чинною владою - подається ціла низка випадків, в яких урядові структури можуть втручатися у роботу ЗМІ. Так, у 1 частині сказано про те, що «стаття не перешкоджає держ:ава» вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічні їх підприємств» [3]. А у частині 2 статті 10 викладено обов'язки, умови і обмеження, які можуть бути покарані. До того ж у документі чітко прописано, що покарання відбувається лише у вигляді штрафної санкції. До пунктів, за висвітлення яких ЗМІ можуть бути покарані, належать:

1. розповсюдження закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності держави;

2. пропаганди війни, насильства та жорстокості;

3. розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

4. розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь;

5. втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і

гідність;

6. розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно [2]. Важливо, що за Європейською конвенцією запроваджувати ці обмеження можна лише у разі двох додаткових умов:

1) вони повинні бути передбачені національним законодавством;

2) бути необхідними в демократичному суспільстві.

Також у статті 10 Європейської конвенції з прав людини, по-перше, гарантується свобода слова, свобода думки і свобода отримання інформації (таким чином, забезпечуються права не тільки журналіста, але й аудиторії реципієнтів), а, по-друге, автори конвенції не встановлюють жодних умов щодо того, хто має право цю інформацію поширювати [3]. Разом із тим конвенцією гарантується права на висвітлення тієї інформації, яку бажає подати людина (у статті 9 висвітлено право на свободу думки). Таким чином, за конвенцією, необов'язково мати спеціальні освіту і знання з журналістики, щоб брати участь у поширенні інформації.

Проаналізувавши положення про ЗМК Європейської конвенції з прав людини, важливо зазначити, що дотримання цих положень постійно регулюється Єврокомісісю та Європейським судом з питань захисту прав людини. Отже, контролю підлягає і Україна, яка в 1997 році підтвердила діяльність Євроконвенції на своїй території. Так, 23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейською суду з прав людини», який зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Суду та запобігання новим порушенням Конвенції. До того ж, якщо Єропейський суд прийняв рішення за певною справою, то національні суди цим рішенням зобов'язані керуватися.

Однак, 15 липня 2010 року Європейський суд констатував, що Україна не дотримується вимог щодо безсторонності та незалежності суду та порушила право на свободу вираження. Прийнятно такою рішення сприяло те, що під час виборів мера у Кіровограді 14 червня 2002 газета «Україна-Центр» опублікувала статтю під назвою «Столичные гастроли», в якій, зокрема, повідомила таке: «ГИ. (журналіст) обвинил Я. (кандидат в мери) «в заказе его убивства» и даже сообщил сумму «заказа» - 5000 $. Журналист сообщил, что в целях безопасности вывез свою семью за пределы области. По его словам, все четверо журналистов - участников пресс-конференции - обратились в Генеральную прокуратуру, Службу безопасности Украины. МВД по поводу угроз в их адрес. Он также заявил, что у них имеются доказательства давления на них».

Після подання цивільного позову паном Я. до редакції газета з «Україна-Центр» було примусово стягнуто відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 тисяч гривень та виконавчий збір 2,5 тисячі гривень. Однак у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» Європейський суд з прав людини встановив порушення статей 6 та 10 Європейської Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод.

В зв'язку з встановленням зазначених порушень Конвенції. Європейський Суд зобов'язав Україну виплатити редакції газети «Україна-Центр» компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 8 400 євро, моральну шкоду 5 000 євро та судові витрати 830 євро [4].

Рекомендован и література (основна)

1. Малахов В.А. Етика. - К, 2001.

2. Міжнародна журналістика - 2002 / За ред.В.В.Різуна. - К, 2002.

3.Ориу М. Основы публичного права. - М., 1989. - 678 с.

4. Петрова Наталія, Якубенко Вячеслав (Розділи 9, 11,13.16.30). Медіа право.-К, 2007.-280с,

Рекомендована література (додаткова)

5. Гом'єн Д. Короткий путівник по Європейській Конвенції з прав людини. -Л., 1998..

6. Конвенция о защите прав человека и основных свобод (Рим, 4 ноября 1950 г.), (с изменениями от 21 сентября 1970 г., 20 декабря 1971 г., 1 января, 6 ноября 1990 г., 11 мая 1994 г.) //Европейская конвенция о защите прав человека: право и практика. - http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-001 .htm

7. Правовий статус засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні// Освіта в Україні та за кордоном. - http:/7osvita.ua/vnz/reporfs/law/9456

8. Приступенко Т. О. Взаємовідносини засобів масової інформації та судової гілки влади в контексті нрава на інформацію// Право та ЗМІ. - hltp/Avww.pravo-media.at.ua/publ/5-l-0-25

9. Європейський Суд знову встановив порушення Україною права на свободу слова// Інформаційний портал Харківської правозахисної групи «Права людини в Україні». http://www.khpg.org/index.php?id=1281446936

Лекція 6. Моральні норми та принципи журналіста. Обов'язок. Справедливість

Моральна норма. Категорії добра і зла. Моральні аспекти журналістської діяльності. Моральна норма - форма моральної вимоги. Моральні принципи журналіста як одна із форм моральної свідомості. Обґрунтування системи цінностей. Вплив на журналістську професійну діяльність саме через систему цінностей. Цінності суспільного ладу, комунікативної діяльності. Етичні принципи професійної журналістики. Значення етики преси. 18 моральних принципів для тележурналістів.

Обов’язок журналіста. Трактат М. Ломоносова «Про професію журналіста». Криза моральності ЗМІ. Етичні, моральні цінності в роботі працівника ЗМІ та індивідуальний, груповий, колективний і суспільний рівні.

Справедливість є дотримання і виконання свого природного обов 'язку. Справедливість - це благо іншого. Справедливе від природи і справедливе згідно з законами держави. Справедливість с відповідністю між змістом певного вчинку та його оцінкою громадською думкою.

Моральна норма - це погляди, уявлення про те, що таке добро, а що таке зло, про честь і справедливість, а також принципи поведінки, які витікають із таких поглядів. Журналіст, як людина яка своїм словом впливає на інших людей, формує їх думку та, можна сказати, виховує їх, повинна робити це саме виходячи з моральних норм про добро, чесність, запобігати насильству тощо.

Моральні норми. За всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. У нашому житті такі поняття, як етика і мораль, сприймаються досить неоднозначно. З одного боку, ми нібито й розуміємо, що вони означають, а з іншого - часто забуваємо про їхній безпосередні іі зміст.

Моральні аспекти журналістської діяльності привертають суспільну увагу тому, що в умовах, вседозволеності почастішали спроби використання ЗМІ в особистих цілях. Чимало видань різних типів перекручують думки опонентів, демонструють неабияку неприязнь стосовно чужих поглядів.

Як відомо, джерелом інформації для представника мас-медіа с людина, яка має конституційне право - спілкуватися з журналістом чи ні. Не можна залякувати співрозмовника, провокувати його, пропонувати хабара. Все цс не лише протизаконно, а й «морально бридко». Якщо людина відмовляється від надання тієї чи іншої інформації, то не зайвим було б дослухатись до її думки стосовно відмови. Інколи причиною байдужого ставлення до журналіста є неетична поведінка йото колег із редакції, які раніше відвідали цей колектив. Урегулювати дане питання можна лише завдяки «розумній поведінці» та завоюванню довіри.

«Золотим правилом» моралі для мене, відомим із найдавніших часів, є такс: «не роби щодо інших так, як ти не хотів би, щоб вони робили щодо тебе».

Моральні принципи журналіста реалізуються в процесі його творчої діяльності, вони залежать від рівня освіти та вихованості журналіста, рівня осмислення своєї діяльності не тільки з боку діяльності як такої, але і з боку моралі. Журналіст повинен бути соціально відповідальним, а отже знати, що кожна людина має право на правдиву інформацію, а журналіст має її донести, тобто бути професіонально чесним та вірним об'єктивній реальності. Журналіст повинен поважати приватне життя інших людей, людську гідність, поважати загальнолюдські цінності. Має відстоювати мир, тобто були за усунення воєн і інших діянь, що протистоять людству. Дані принципи складають фундамент, на якому будуються етичні уявлення і норми професії журналіста.

Українські дослідники наголошують на тому, що моральні принципи, як одна із форм моральної свідомості, є узагальненим вираженням основних вимог певної системи моралі щодо моральної сутності людини, її призначення, сенсу життя, характеру взаємин між людьми. Вони є виразниками сутності моральних стосунків і основою моральних норм, забезпечують соціальну орієнтацію діяльності людини. Моральна норма - форма моральної вимоги, що дозволяє людині оцінювати будь-які вчинки, зіставляти їх з еталоном, спрямувати і регулювати стосунки з іншими особистостями. Моральні норми зобов'язують до того, які конкретні вчинки має здійснювати людина. Моральні принципи в загальній формі розкривають зміст тієї чи іншої моральної норми, виражають вироблені в свідомості суспільства вимоги, що стосуються духовності людини. її призначення, сенсу життя і характеру взаємин між людьми.

У формі моральних принципів, норм та ідеалів знаходять своє відтворення цінності - критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об'єктів навколишнього середовища для людини. Своєю чергою, професійна і загальна етика здійснює суттєвий вплив на журналістську професійну діяльність саме через систему цінностей.

Обгрунтування системи цінностей здавна будувалося на релігійних уявленнях про людину та її призначення. В добу Відродження і Нового часу мораль, зрештою, позбулася цієї вузької спрямованості і замінила її силою людського розуму. Кант зробив її цілком автономною, утвердженою тільки на її обов'язковості. ХІХ-ХХ сторіччя характеризуються різними варіантами обгрунтування моралі — натуралістичними, соціологічними (марксизм). Нині - це так звані аксіологічні, онтологічні, трансцендентальні обґрунтування.

Поняття «цінність» містке, це все, що може оцінювати особистість, що дня неї представляє будь-яку важливість. Є два види цінностей:

-ті, що визначаються інтересами і потребами особистості;

- ті, що надають сенс існуванню самої особистості.

В. Малахов диференціює їх приблизно так: «цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості, якою вона є, - і цінності, які творять і відроджують людину в певній принципово новій якості» [2, с.80]. Другий вид цінностей називається «вищими» - вони є автономними, такими, що вимагають морального ставлення до себе. Серед цих видів вищу категорію як орієнтир людської свідомості становить ідея добра. До вищих цінностей належать цінності суспільного ладу, комунікативної діяльності, цінності особистих якостей; і, окремо, загальнолюдські цінності - добро, краса, віра, істина, правда, свобода, творчість.

Вищі цінності для кожної особистості обираються суто індивідуально і це залежить від певних життєвих обставин. Іноді - це такі цінності, як істина, честь, праця, здоров'я, сім'я, кохання, свобода і т.д. Власне, перелічені цінно­сті християнсько-демократична мораль відносить до вічних, а саме вона і є основою української народної моралі.

Нинішня економічна, політична, екологічна кризова ситуація в світі довела, що сучасні технологічні процеси неминуче ведуть людство до загибелі. Тож, знову постає проблема моралі.

Етичні принципи професійної журналістики базуються на принципах загальної етики, іх відмінність від загальної етики виявляється не лише у прямій відповідності професійним ситуаціям, а й у тому. що професійна етика втілює ідеали та цінності певної суспільної інституції, до якої належить конкретний друкований орган. Зокрема, діяльність демократичної преси базується на дотриманні ідеалів та цінностей демократії, що повинно знайти відображення у спеціальних етичних приписах. Наявність у професійній етиці журналіста особливих норм, шо не зводяться до загальних моральних принципів, і серйозні відмінності у розстановці моральних цінностей свідчать про унікальність професійної моралі журналіста як предмета наукового вивчення, слугуючи достатньою підставою для формування самостійної дисципліни - етики журналіста. Виявити особливості етики преси можна лише шляхом конкретного аналізу змісту самої професійної діяльності журналіста, докладного розбору властивих лише цій професії чеснот і спокус. Тому етика преси розглядається дослідниками як специфічна дисципліна, яка має свої відмінності у порівнянні з загальною етикою.

Професійна етика впливає на діяльність та поведінку журналіста через систему цінностей, на самостійне затвердження яких його орієнтує. Значення етики преси полягає у запровадженні в суспільне життя критично вивіреної сукупності цінностей і норм - певного стандарту людської моральності. Ситуація в сучасному посттоталітарному суспільстві робить зазначену роль етики актуальною особливо для журналістики, яка впливає на масове сприйняття суспільством демократичних ідей та їхнє вкорінення в політичному й соціальному житті. Приписи професійної журналістської етики базуються на прийнятих у суспільстві моральних цінностях і, водночас, являють собою механізм легітимації у суспільстві цінностей (зокрема демократичних).

Важлива проблема сучасної преси, яка розв'язується засобами етики співвідношення цілей та засобів у роботі журналіста. Представник демократичної преси, ставлячи перед собою мету, яка загалом спрямована на закріплення демократичних принципів, повинен враховувати, що неетичні засоби досягнення обраної мети спотворюють найкращу ціль і надають їй неприйнятного для демократії характеру. Отже, якщо заради певної мети працівникові незалежної преси доводиться поступатися моральними принципами, то слід проаналізувати, чи не конфліктує ця мета з головними цінностями демократії і чи варта вона таких поступок.

18 моральних принципів для тележурналістів, які були прийняті в січні 1994 р. двомастами журналістами найбільшого французького телеканалу ТП. Це не «кодекс» і не «хартія», а набір «принципів», яких зобов'язаний дотримуватися журналіст на додаток до тих правових зобов'язань та норм, шо містяться в колективному договорі.

Повага до почуттів глядачів зобов'язує давати попередження перед показом сцен, які здатні шокувати або травмувати психіку окремих людей.

Повага до почуттів глядачів вимагає, щоб показ сцен жорстокості у випусках новин обмежувався випадками, шли вони абсолютно необхідні для ілюстрації подій, про які йдеться в репортажі.

Повага до почуттів глядачів зобов'язує не допускати показу сцен порнографічного характеру і дотримуватися особливої обережності при використанні репортажів, де є кадри, здатні образити сором'язливість окремих глядачів.

Журналісти зобов'язані виявляти особливий такт в репортажах на темп дитинства і поважати бажання сімей.

Журналісти повинні взяти собі за правило давати можливість висловити протилежні точки зору головним дійовим особам тієї чи іншої події. У випадку, коли одне з таких дійових осіб недвозначно відмовиться розмовляти, про це необхідно згадати в репортажі.

Рекомендується уникати непотрібного і невиправданого повторення кадрів, які в кінцевому рахунку можуть змусити глядачів засумніватися в чесності або порядності тієї чи іншої людини або організації.

Поки винність особи не буде встановлено в суді, необхідно проявляти крайню обережність при виборі формулювань, щоб у глядачів не виникало плутанини між залученням, звинуваченнями і провиною.

Повага до приватного життя зобов'язує журналістів не допускати заподіяння занепокоєння близьким родичам і знайомим особи, яка опиняється в центрі уваги.

Кожного разу, коли людина може наражитися на небезпеку у зв'язку з тим, що він говорить, або внаслідок присутності його в певному місці, необхідно застосувати технічні заходи проти можливої його ідентифікації.

Журналісти не повинні передавати в ефір матеріали, зняті прихованою камерою, якшо вони дозволяють глядачам дізнатися конкретну людину або місце приватного користування.

Журналісти повинні утримуватися від зйомки заходів, присутність камер на яких може сприяти злочинної діяльності. Вони не повинні знімати .злочин, про який публічно оголосила якась особа або організація.

Уразі викрадення дитини або вчинення іншого злочину проти дітей, журналісти можуть діяти тільки в інтересах сім'ї; уразі необхідності, після проведення консультацій з владними органами.

Журналісти повинні утримуватися від передачі в ефір інтерв'ю з людиною, яка говорить під примусом.

Вони не повинні надавати ефірний час під загрозою застосування сили, крім виняткових випадків, коли їх відмова може поставити під загрозу життя людини, або коли їх про це офіційно попросять влади.

Журналісти повинні бути вкрай обачними при показі вуличних інтерв'ю або використанні результатів телефонних опитувань громадської думки, щоб не допустити спотворення сенсу новинного репортажу або події.

Слід бути обережним при використанні архівних записів. Коли їх передача може привести до плутанини, необхідно вказати дату їх зйомки або особливо позначити, що це записи з архіву.

Якщо з метою більшої наочності потрібно реконструювати події, про які розповідається в репортажі та коментарі, це необхідно ясно вказати в спеціальній написи або в коментарії.

Не може бути й мови про виплату грошей групам або приватним особам за реконструкцію якогось події, або за вчинення злочинних діянь перед камерами.

Обов'язок журналіста.

За М. Фляк сучасна мораль ставить перед суспільством наступні вимоги:

1. Панування нашого духу над матеріальними потребами людської природи і безперервне вдосконалення людської духовності та моралі.

2. Без правдивої, істинної лобові до людей неможливий повний і гармонійний розвиток людини і людської спільноти в цілому.

3. Переорієнтація, повернення до первинних морально-етичних начал і безперервного духовно-морального росту.

4. Наша мораль повинна бути пов'язана із державою, де ми живемо, з народом, до якого належимо.

Моральний закон вимагає від сучасної людини, передусім, духовності, шанування і патріотизму. Мораль людини, як постійно діючий моральний фактор, справляє істотний вплив на життя держави і, окремої людини взагалі. Нині в Україні розквітає занепад, інфантилізм у духовній сфері. Зростає і необхідність зміни ставлення до духовності і суспільної моралі. У всіх сферах суспільного життя зростає роль моральної відповідальності особистості. Ми будемо говорити про сферу діяльності ЗМІ та моральну відповідальність журналіста.

М. Ломоносов у трактаті «Про професію журналіста» розглядав питання призначення і обов'язку журналіста ще в XVIII сторіччі. Він засуджував тих журналістів, які ставилися до своєї професії як до ремісництва, такого собі вигідного заробітку замість тою, щоб вбачати в ній не тільки матеріальне задоволення, а й передусім моральне. Вчений наголошував на тому, що журналіст повинен завжди об'єктивно і достовірно викладати факти, а також нести певну відповідальність за свої матеріали. Ломоносов окремо писав про моральні вимоги до журналіста.

Сьогодні його думки видаються доволі актуальними з огляду на кризу моральності ЗМ1. Зміст їх такий:

1. Той. хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен схопити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнюй свою думку від будь-якого упередження.

Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких, звичайно, більші, ніж відомості, які мас журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він мас сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі погреби. Поверхові, верхоглядці судження ганебні, вони стають ще більш ганебними, коли в них ясно проявляється необережність, невігласі во, поспішність, несумлінність.

Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези — не прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.

Журналіст повинен запам'ятати, що найбільш безчесним для нього с крадіжка у кого-небудь із своїх побратимів по професії висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх собі.

Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Але якщо він вже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити справжні заперечення. Одні лише сумніви і довільні запитання не дають журналістові права, тому що немає дурня, який не міг би поставити набагато більше запитані», ніж одна досвідчена людина може відповісти. Журналіст не повинен вважати, що незрозуміле для нього, незрозумілим є і для фахівців.

Журналіст не повинен ніколи бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якість своїх суджень. Подібні настанови з XVIII століття не втратили своєї актуальності і в XXI ст.

Сучасний суспільний розвиток вимагає формування духовності журналіста і журналістики в цілому. Цей процес нелегкий і передбачає виховання і самовиховання в людині непримиренності до відхилень від моральних принципів і норм, особливо коли мова йде про журналіста, адже майже у всіх сферах суспільства зростає дедалі більше роль та значення моральних принципів. Це явише не оминуло і журналістику. Загалом, теоретичні і методологічні проблеми морально-етичного фактору, як стимулу і регулятора суспільно-політичного і духовної о процесу, в тому числі процесу формування професійної особистості журналіста, досліджувались в багатьох наукових роботах - А. Москаленко, В. Шкляра, Т. Приступенко, В. Здоровега, Б. Потятиник, С. Криворучко, Т. Тимошенко.

Дискусії на тему моралі загострюються дедалі більше, адже постає нагальна потреба у пошуку нової системи моральних і духовних цінностей, які б відповідали сучасним запитам. А без теоретичного осмислення моралі. її основ ці дискусії приречені залишитися дискусіями без результату.

Що ж до журналістики як духовного явища, то в цій «професії професій» цінності моралі є головним орієнтиром професійної діяльності та мірилом моральної оцінки цієї діяльності.

С. Криворучко у роботі «Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні» умовно поділяє цінності на:

- загальнолюдські (світ, мир, життя, злагода, справедливість, доброчинність);

- національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава); ,

- етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу);

- професійні (зокрема журналістські - свобода слова, правдивість, відповідальність, солідарність, неупередженість, порядність);

- індивідуальні (самовдосконалення, самовираження, саморозвиток, лицарство, шляхетність, відвага, співчуття, доброта, совість, щирість) [1, с.39].

Як зазначає дослідниця, для журналіста кожної миті постає питання вибору тих чи інших цінностей та узгодження їх між собою. Але нині в нашому суспільстві панує влада «грошового мішка» - тобто економічні цінності переважають духовні. Журналіст - це працівник тієї професії, де зіткнення морального і матеріального - це нормальна щоденна річ. Він оцінює згідно зі своїми поглядами свої вчинки і діяльність інших і робить свій, нібито вірний, вибір.

Етичні, моральні цінності реалізуються в роботі працівника ЗМІ на індивідуальному, груповому, колективному і суспільному рівнях. Етика преси вимагає узгодження суспільних інтересів та особистих. Саме в цій ситуації визначення системи цінностей породжує певні суперечності.

Наприклад, будь-яка газета забуває про суспільну мораль як таку і дбає лише про свій рейтинг, тираж, прибутки тощо. Таким чином, перемагають цінності грошові, а не моральні.

Журналіст це та сама звичайна людина, її перший інстинкт заробити на хліб, прогодувати дітей, відпочити, комфортно влаштуватися в житті, під­тримати батьків тощо. Тому, дорікати журналістові за його бажання мати гроші не варто, бо факторів, шо виливають на його моральну поведінку, дуже велика кількість.

Журналістика впливає за своєю сутністю на демократизацію суспільства, засвоєння ідей свободи і демократії масами, тому роль суспільної моралі в ній неоцінима. Журналістика нині позначена процесами прагматизації, утилітарності, «бульварщини», нівелюванням поваги до батьків, до національних і культурних, релігійних святинь, приниженням нації (в українській пресі Т. Шевченка привселюдно іменують «вурдалаком», Л. Українку і О. Кобилянську «лесбіянками»; М. Коцюбинського - «черевоугодником», «гальмом». Подібна «майстерна» аморальність журналістів свідчить у першу чергу про недостатню журналістську гідність та повагу до своєї професії.

Професійний журналіст має зазвичай усвідомлювати, що свобода слова не означає вседозволеність, адже друкованим словом можна образити, принизити, покалічити, довести до самогубства.

Оскільки гласність та плюралізм як демократичні явища не позбавляють відповідальності перед людьми і законом, а мораль завжди була і є вищою за матеріальні блага.

Журналістика, як професія, заснована і грунтується передусім на комунікації (спілкуванні) - тобто отриманні й передачі певної інформації про світ, суспільство, саме тому вона не може оминути питання суспільної моралі. Тож для працівника засобів масової інформації велике значення для формування його професійної особистості, ефективності реалізації творчої діяльності має теоретичне усвідомлення і практичне втілення в життя моральних принципів і настанов. Сучасні друковані засоби масової інформації (преса) перебувають у постійній динаміці, адже мають змінюватися разом із суспільством, отже також потребують перегляду моральних орієнтирів, на які мають покладатися журналісти в своїй діяльності.

Справедливість.

З погляду Демокрита, справедливість є дотримання і виконання свого природного обв'язку.

Справедливість - це благо іншого, вчив Сократ. Добра людина, яка має гарний настрій, не творитиме несправедливості. Краще постраждати від несправедливості, ніж самому діяти несправедливо. Тим самим Сократ заперечував тодішні підходи, згідно з якими розмірковують про справедливість та несправедливість лише слабкі люди, а заможним та дужим такі сумніви не личать.

Аналізував поняття справедливості й Аристотель. Він розрізняв справедливість двох типів: справедливе від природи і справедливе згідно з законами держави. Справедливе від природи він вважав вищим за справедливе згідно із законами держави. Справедливість здійснюється головним чином у стосунках з іншими людьми. Тому визначальним принципом справедливості є принцип рівності. А несправедливість виникає там. де панує нерівність, коли окрема людина або група людей привласнюють собі більше, ніж перепадає іншим. Аристотель переконував, що як справедливі, так і несправедливі вчинки людина здійснює: свідомо, з власної волі.

Справедливість - це також відповідальність суспільства перед людиною, яка має право відкрито засуджувати несправедливі суспільні порядки.

Отже, справедливість с відповідністю між змістом певного вчинку та його оцінкою громадською думкою [5. С. 14-15].

Рекомендована література (основна)

Ладиженська Т. О. Живе слово. - М.: Просвещение, 1986.

Корніяка О. Мистецтво ґречності. -К.: Либідь, 1995.

Львов М. Р. Риторика // Культура мовлення. М.: Академія, 2002.

Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. 4-е вид., перероб. і доп. К., 1997.

Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. -К., 2006.

Москаленко А.З. Вступ до журналістики: Підруч. - К., 1997.

Лизанчук В.В., Кузнецова ОД Методи збирання й фіксації. - Львів, 1996,

Монро Прайс, Питер Круг. Благоприятная среда для свободных и независимых СМИ. - М„ 2000. - С. 12.

Рекомендована література (додаткова)

9. Приступенко Т. О. Взаємовідносини засобів .масової інформації та судової гілки влади в контексті права на інформацію// Право та ЗМІ. – http//рrаvо-media.at.ua/publ/5-l-0-25

10. Європейський Суд знову встановив порушення Україною права на свободу слова// інформаційний портал Харківської иравозахисної групи «Права людини в Україні». – http//www.khpg.org/іndex.php?id=1281446936

11. Ворошилов В.В.. Теория и практика массовой информации. Санкт-Петербург: Издательство Михайлова В.А., 2006. -496с.

Лекція 7. Журналістська відповідальність. Дія та свобода журналіста.

Фундаментальна передумова якісної журналістики. Свобода слова в демократичному суспільстві. Висока відповідальність журналіста. Декларації незалежності США. Комерційні цілі та суспільні завдання. Право на свободу думки і слова. Види інформації за режимом доступу: 1) відкрита; 2) з обмеженим доступам. Вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, за деякими обмеженнями, зумовленими специфікою цінностей та особливими умовами їх зберігання. Зловживання свободою слова. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати приватні, громадянські, державні, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших суб'єктів інформаційних відносин. Підвладні ЗМ1 не створюють простору для становлення та виявлення громадської думки. Соціальна відповідальність преси і журналіста.

Фундаментальною передумовою якісної журналістики є наявність достатньої суспільної свободи журналіста. Свобода і необхідність перебувають у традиційній єдності протиріч. Висока відповідальність журналіста як за обсягом та істинність свого концептуального багажу, так і за міру і характер знання закономірностей життя суспільства зумовлюється демократичними засадами державного устрою. Фахівець якісних мас - медіа постійно поставлений перед вибором, що передбачає самостійне визначення своєї ідейно-творчої позиції і готовність до відповідальності перед самим собою, перед аудиторією за кінцевий продукт інтелектуально-творчої діяльності. Проблема свободи творчості завжди дотична до соціальної позиції журналіста: рівень свободи залежить від правильності соціальної позиції. Знаючи різницю між свободою слова і вседозволеністю, журналіст повинен діяти відповідно до закону, а найголовніше - відповідно моральних, етичних норм. Саме тому відповідальність преси дуже тісно пов'язана із свободою слова, яка, у свою чергу, має законодавчу базу.