75

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«Журналістська етика»

Лекцій 1. Вступ. Моральні цінності в сучасній журналістиці. Сутність і норми етики. Форми регуляції поведінки журналіста.

Мораль як предмет етики. Мораль - це царина духовного життя людини та суспільства. Функції моралі. Моральні аспекти журналістської діяльності, лінія поведінки людини. Головне завдання журналіста - задоволення інформаційних потреб аудиторії. Соціальна відповідальність - інформація та судження журналіста мають бути достовірними та повними. Професійна мораль, що стає часткою свідомості журналіста. Журналістика професія публічна. Дія чи відсутність її - це вчинок. Моральна складова (аспект) вчинку. Найголовнішим важелем стики є психологія. Метод «неетичної поведінки». Етичність запитань, їхня доцільність у кожній ситуації - одна з найголовніших ознак професійної зрілості журналіста. Методи збору інформації.

Термін «етика», як і більшість наукових термінів, має старогрецьке походження. За часів Гомера словом «ethos» називали місце спільного мешкання людей, лігво тварин, гніздо птахів, тобто «дім». Дім - відправна точка. З якої починаються дороги у світ.

Термін етика в науку ввів Аристотель (384-322 до н.е.). У творах «Нікомахова етика», «Велика етика» ним він означав постійність явищ, вдачі, вну­трішню природу людей.

Термін «мораль» пізніший, латинський, відповідник терміну «етика». В латинській мові слово «mores» означало вдачу, звичай порядок. Саме від нього Цицерон, посилаючись на Аристотеля, утворив прикметник «moralis» - моральний, щоб ним позначати феномен етики. Згодом слово «мораль» («moralitas») усталилося для позначення моральних вчинків.

Мораль як предмет етики - це сукупність правил і норм поведінки, якими лтодшіа керується у своєму житті. Вони регулюють ставлення людей одне до одного в приватному спілкуванні, колективі, суспільстві. Співжиття за моральними правилами передбачає необхідність додержувати певних норм і сповідувати певні моральні вимоги і цінності.

Функції моралі:

Оцінювальна, регулятивна, виховна, світоглядна, пізнавальна.

Мораль - це царина духовного життя людини та суспільства, духовної культури. Ешка, предметом вивчення якої є мораль, не формує норми і правки поведінки, а досліджує, систематизує та узагальнює існуючі моральні норми н цінності.

Журналістська етика посідає певне місце в системі наук. Як зазначає В. Малахов, «закріплення за даною сферою людського пізнання особливої назви, очевидно, сприяло її самоусвідомленню та відокремленню». До речі, вона й сама є наукою про професійні етичні закономірності, особливості, цінності та норми журналіста. Фахівці вважають, що етика як самостійна наука формується на межі етики загальної й журналістикознавства. Та на етику треба дивитися не як на науку про мораль, а як на науку про «людське ставлення» до самої моралі: про те, який сенс, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих чи інших моральних норм, на чому грунтується її вибір, звідки виникає потреба морального самообмеження. Професійна мораль журналіста молодша за журналістику, якій більше трьох з половиною століть.

Професія надає журналісту право та обов'язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, які викликають загальну зацікавленість. Вибір теми і пошук адреси, визначення мети публікації та добір фактів, оцінка поведінки героя матеріалу й характеристика критичної ситуації — всі ці «технологічні» операції зобов'язують журналіста адекватно реагувати на «реальність» їхнього втілення в життя. Тож зрозуміло, шо журналістську мораль можна розглядати і як форму суспільної свідомості, і як суб'єктивний стан особистості.

Моральні аспекти журналістської діяльності привертають суспільну увагу тому, що в умовах вседозволеності почастішали спроби використання ЗМІ в особистих цілях. Чимало видань різних типів і рівнів відрізняються низькою культурою полеміки, перекручують думки опонентів, демонструють неабияку неприязнь щодо чужих поглядів.

2. Форми регуляції поведінки журналіста

Моральної діяльності у чистому вигляді не існує, оскільки мораль присутня, пронизує усі сфери життя, усі види діяльності людини. Тому варто і точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, художньої тощо). Будь-яка дія чи відсутність її - це вчинок, що вбирає у себе роботу свідомості (почуттєві, мисленні, вольові компоненти) й об'єктивацію її у результаті. Нерідко з моральною діяльністю пов'язують філантропічні дії. гуманітарну допомогу, моральне просвітництво, моральне виховання тощо. Але моральний бік цих й інших видів діяльності, різних заходів може тільки зовні бути схожим на морально зацікавлене, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним сенсом, чи видаватись за гуманістичне ставлення, а дійсні мотиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути позаморальними, а то й аморальними (користь, винагорода, страх покарання, бажання видавати себе за доброго та справедливого, тобто за іншою тишо). Діяльність, лінія поведінки людини складається з окремих вчинків, які характеризуються наявністю мотивів і мети, заради яких вони здійснюються. Тому моральна складова (аспект) вчинку може бути зрозумілою при аналізі його структури, що мас вигляд своєрідного ланцюжка: потреба інтерес - ціннісна орієнтація - ідеал - мета - мотив - вибір засобів досягнення, мети - реалізація мотиву, або дія (акт) - результат - оцінка результату - наслідки - оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку.

Головне завдання журналіста - задоволення інформаційних потреб аудиторії. Журналіст не повинен бути заангажованим, оскільки такий подає викривлену інформацію, в якій (за старими радянськими мірками) світ поділений навпіл: на правих і неправих, гарних і поганих. Це призводить до того, що наперед читач може зрозуміти за кого агітуватиме журналіст.

• Журналіст не повинен надавати преференцій жодним ідеологічним, політичним, економічним, релігійним, чи іншим поглядам.

• Неупередженість журналіста є обов'язковою умовою його професійної діяльності.

• Постійно відчувати відповідальність за своє слово (яке може стати зброєю).

• Журналіст не повинен виносити вироки і розставляти акцент.

• Журналістика не повинна виконувати пропагандистські функції.

• Журналіст має бути незалежний для збирання інформації та її публікації.

«Людство має інтерес до новин, і журналісти повинні сповна, чесно і

пристойно їх відтворите, - висловлює свою думку О. Кузнецова. - Журналісти мають інтерес зробити сенсацію, щоб прославитися, заробити гроші. І вони повинні мати право досягти свого інтересу, не порушуючи право людей на інформацію. Якщо рівновага інтересів відсутня, виникає конфлікт інтересів, порушуються етичні вимоги».

Якщо вибором журналіста керують лише індивідуальні інтереси, тоді він, скоріш за все. порушить моральні норми. Професійна мораль, що стає часткою свідомості журналіста, повинна поєднати, узгодити, гармонізувати його суспільні, професійні й особисті інтереси. Адже суспільне благо (тобто добро) - не самоціль, воно служить благу особистості як своїй кінцевій меті. Пріоритет залишається за загальним благом, воно є вищою метою, тому що в ньому - перша умова благополуччя особи, розвиток і існування якої неможливі без суспільства. Перевага має бути за правдивим словом, зображенням і мовленням, щоб допомагати людям зорієнтуватись у подіях,осмислити явища.

Політичне чи економічне замовлення, прихована реклама є грубими порушеннями професійних стандартів.

Соціальна відповідальність інформація та судження журналіста мають бути достовірними та повними.

Журналістика - професія публічна. Тому слід принципово ставитися до спроб «приватизувати» цю професію, принизити її авторитет.

Як відомо, джерелом інформації для представника мас-медіа є людина, яка має конституційне право - спілкуватися з журналістом чи ні. Не можна залякувати співрозмовника, провокувати його, пропонувати хабара. Все це не лише протизаконно, а й «морально бридко». Якщо людина відмовляється від надання тієї чи іншої інформації, то не зайвим було б прислухатись до її думки щодо відмови. Інколи причиною байдужого ставлення до журналіста є неетична поведінка його колег із редакції, які раніше відвідали цей колектив. Урегулювати дане питання можна лише завдяки «розумній поведінці» та завоюванню довіри. Ефективний у такому випадку прийом імітації-перенесення уваги людини з одного об'єкта на інший.

Недаремно французький медіа-магнат Робер Герсон, якому належить майже 60 % міських і провінційних ЗМІ, своє завершальне слово на семінарі в місті Анже, присвяченому «проблемі етики», розпочав із твердження, що «найголовнішим важелем етики є психологія. Від неї залежить не лише існування самої етики, а й журналістики в цілому». Справді, на психологічному аспекті побудований весь ланцюжок взаємовідносин між журналістом і його співрозмовником.

Психіку людини можна розглядати як складову двох рівнів. Перший - так звані архетипи, тобто глибинний рівень психіки, який складається протягом усієї історії людства. Архетипи виявляються у свідомості при пробудженні творчої діяльності. Вони зумовлюють внутрішню єдність людської культури і роблять можливим взаємозв'язок різних епох розвитку та взаєморозвитку людей.

Другий рівень, який включає вже індивідуально-психологічні властивості, характерний для кожного конкретного індивіда; цей рівень залежить від умов формування кожної особистості.

Наприкінці XIX сторіччя у Німеччині В. Вундтом була відкрита перша в світі лабораторія експериментальної психології, де вивчалися відчуття, час реакції на будь-яке подразнення, асоціації, увагу У цій лабораторії було про-стежено реакцію людини, до якої застосовувався метод «неетичної Результати експерименту приголомшували. Негативне ставлення спричинило нервовий струс об'єкта досліду. Хоча, з іншого боку, все цілком природно. Адже ще з теорії Фрейда відомо, шо «будь-який прояв емоцій відбивається на тих чи інших фізіологічних змінах в організмі. І якшо будь-які емоції можуть не мати зовнішнього вияву; то те, що відбувається на рівні вегетативних реакцій, контролювати майже неможливо». Але ефективність виливу все-таки залежить від того, в якому стані перебуває об'єкт впливу. Крім того, і ситуація, в якій взаємодіють люди, також зумовлює ефективність впливу однієї людини на іншу. Проте у будь-якому випадку знаряддям реакції є розмова. Як зазначав А. Моруа, розмова - будинок, який споруджують спільними зусиллями.

Під час розмови активність журналіста та етичність його поведінки виявляються у постановці запитань, зауваженнях з приводу повідомлень в оцінці, за допомогою слів, міміки та жестів. Етичність запитань, їхня доцільність у кожній ситуації є однією з найголовніших ознак професійної зрілості журналіста. Ще історик В. О. Ключевський зазначав, що розумною людина є лише тоді, коли вона не запитує про речі, на які складно відповісти.

Адже такі запитання принижують честь особи, а відповіді, що публікуються, спотворюють її образ. Люди цінують час. а невдалі запитання дратують їх своєю «некорисністю». Рівень збору інформації та якість публікацій значно знижуються, якщо у журналіста немає спостережливості й інтересу до людей. До речі, з появою методу спостереження в психології стало можливим не тільки констатувати наявність тих чи інших психічних явиш, а й активно маніпулювати будь-якими чинниками та реєструвати супутні зміни у поведінці людини. Зміни, що відбуваються в етиці, є етичними помилками. Уникнути їх можна лише за допомогою самоконтролю і нестандартного мислення.

Інколи журналісти застосовують нечесні методи збору інформації. Що ж, зрозуміло, такий матеріал, якщо він стане сенсаційним, «зробить» журналісту неабияку послугу. Та чи виграє від цього об'єкт матеріалу?

Відомо, що журналістика - це наука комплексна, і всі її складники окремо існувати не можуть. Проте разом, утворюючи спільність переконань, правил і норм, впливають на ті чи інші суспільні процеси. В ідеалі журналіст повинен бути не лише професійно грамотним, а й по-людськи великодушним. А етичні принципи і моральні закони мають бути найголовнішими постулатами журналістської професії Зрозуміло, що силоміць когось щось змусити робити майже неможливо. І якщо журналісту щодня нагадують про його моральну збіднілість і неетичну поведінку, то користі від цих слів даремно чекати. Тож варто запровадити щомісячні засідання, де б журналісти розповідані про свої неетичні вчинки, які вони здійснили протягом поточного місяця. Для заохочення можна давати кілька додаткових вихідних. Хтось може заперечити, мовляв, подібна акція - безглуздість. А ось і ні. Справа у тому, що з погляду психології «громадський осуд» людина вигримує не більш 15 діб. Потім починається «психологічний злам», у результаті чого негативність будь-яких вчинків дуже дратує людину. І єдине, що вона бажає, - це позбутися негативності оточуючих. Через кілька місяців такої психологічної атаки у багатьох журналістів, «любителів смаженого», бажання щодо прояву неетичності зникло б назавжди.

У 1997 році група впливових американських журналістів, занепокоєних негативним впливом ЗМ1 на суспільство і зниженням довіри до них, створила Комітет занепокоєних журналістів Committee of Concerned Journalists. Протягом наступних років комітет провів ряд зустрічей, семінарів, опитувань журналістів, редакторів і читачів. Більше ніж 3000 фахівців взяли участь в цих дискусіях. Аналізуючи наслідки зробленої роботи, комітет встановив 9 основних принципів журналістики в сучасному світі. А саме:

1. Правдивість є найпершим завданням журналістики;

2. Журналістика повинна бути лояльною, в першу чергу, до громадян;

3. Істинністю журналістики є достовірність;

4. Журналісти повинні зберігати незалежність від висвітлених ними подій чи людей;

5. Журналістика повинна робити незалежний моніторинг діяльності правління;

6. Вона повинна надавати свою інформацію для відкритих дискусій, з метою висвітлення суспільної критики і знаходження компромісів;

7. Журналістика повинна намагатися робити матеріали цікавими і ак­туальними;

8.Вона повинна висвітлювати новини пропорційно;

9.Журналістам повинні бути створені умови, які дозволяють їм діяти по совісті. Дані принципи представляють собою фундамент, на якому будуються

етичні уявлення і норми професії.

Рекомендована література (основна).

1. Іванов в., Сердюк В. Журналістська етика. - К.. 2006.

2. Малахов В. А. Етика. К.: Либідь. 1996. С. 19.

3. Малахов В.А. Етика. - К.. 2001.

4. Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. - JL: Світ, 1998.

5. Українське законодавство. Засоби масової інформації. К.: IREX ПРО Медіа, 1997. С.210

6. Корконосенко С. Г.: Основы теории журналистики. - Изд-во: «Аспект-пресс», 2004.

7. Электронная библиотека центра экстремальной журналистики, - 2000-2009.

8. Журналист в поисках информации. - М., 2000.

9. Засорила Т.. Федосова Н. Профессия журналист. Ростов н/Д.. 1999.

10.Правовые и этические нормы журналисткой деятельности / Сост. Г.М. Пшеничный; Подгот. текста В.М. Хруль. - М, 1998.

Рекомендована література (додаткова).

1.Актуальные проблемы права СМИ. - М., 1997.

2. Актуальные проблемы правовою регулирования телекомууниканий. - М., 1998.

3. Приступенко Т.О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності ЗМІ. К., 2004.

4. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. Вид.3-е доп. і поліпш. К ЦУЛ, 2002.

Лекція 2. Етика як філософська наука. Видатні мислителі про «Журналістську етику». Основні різновиди етики.

Етичність - це те, що впорядковує стосунки між людьми. Журналістика служить своєму суспільству. Головні категорії моралі. Мораль вважалася фундаментом гідного життя ще за часів Сократа. За часів середньовіччя центральною християнською моральною концепцією стає ідея любові до Бога. Мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля особистості є автономною. Поняття моралі і моральності за Гегелем.

Щоб сказали видатні мислителі про журналістську етику, якби вони були редакторами. «Золота середина». «Журналіст не повинен приховувати інформацію, що є у нього, якщо вона мас відношення до справи». Принцип утилітаризму. Протестантська етика і дух капіталізму. «Маска неуцтва». «Любов до ближніх».

Основні різновиди етики. Релігійна етика. Натуралістична етика. Соціально-історична етика.

Світ людини - наперед даний. Від народження людина опиняється у фактичності, локалізованій географічно та історично. Ця фактичність виступає світом співбуття (співіснування) з іншими - як світ соціальний, один і той самий для всіх. У такому аспекті етичність - це те, що впорядковує стосунки між людьми. Етичність обмежує індивідуальні можливості, і водночас вона дає можливість прогнозувати дії інших осіб, яких ми сприймаємо як моральні істоти. Існуючи в соціумі, ми виходимо з традиційного досвіду, спираємося на буденну свідомість як на наявні в культурі норми, проектуючи їх на власну індивідуальну поведінку та оцінюючи її в категоріях моралі.

Журналістика служить своєму суспільству, а тому має дотримуватися етичних норм. І якщо етика як така виникла ще за античних часів, то етика журналістська порівняно молода. Вона посідає певне місце в системі наук, є світоглядною, соціальною, філософською наукою, точніше, розділом прикладної філософії, об'єктом дослідження якої є мораль система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Головні категорії моралі - поняття добра і зла, їх пізнання - сфера етики. Слова «мораль», «етика» сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі була б неможлива жодна взаємодія. З другого - моральне летко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого. «Моральний кодекс будівника комунізму», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика - саме так ми звикли сприймати спотворену тоталітарним режимом мораль, від якої намагаємося відкараскатись у роботі та у повсякденному житті.

Можливо, правий був німецький філософ Фрідріх Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний переступити через моральні вимоги.

Мораль вважалася фундаментом гідною життя ще за часів Сократа. Він вважав, що тільки моральна людина має право на щастя. Продовжуючи цю теорію, Аристотель у своєму етичному трактаті «Нікомахова етика» писав, що метою моралі є навчити людину стати моральною, а разом з тим і щасливою. Щастя, на його думку, є вищим благом, котре пізнається через досконалу діяльність, вчинки, через моральне та інтелектуальне збагачення. Мораль базується на розумі і волі, має нормативний характер і перебуває у тісному зв'язку із суспільно значимою діяльністю.

За часів середньовіччя центральною християнською моральною концепцією стає ідея любові до Бога - універсальний принцип моралі та найвища загальнолюдська цінність. У період нового часу увага приділяється виявленню гармонії між об'єктивними і суб'єктивними визначниками моралі.

Основне обгрунтування моралі, моральності та етики, належить Канту. Окрім теоретичного аналізу цих понять, він визначив, що мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля особистості є автономною. Морально-позитивного значення вона набуває завдяки лише її узгодженості з вищим моральним законом - категоричним імперативом. Зміст його доволі простий роби так, як би ти хотів, щоб робили інші. Звичайно, висновки Канта щодо виконання цього закону - суто філософські, адже він занурюється в ідею безсмертя життя Божого та врешті-решт визнає нездійсненність імперативу.

На відміну від Канта, Гегель відрізняв і розмежовував поняття моралі і моральності. За Гегелем, мораль - обмеження діяльності сферою духу, а моральність - інша, друга природа людини, її сутність - підпорядкування особистості державним інтересам. Моральність людей на кінцевому етапі визначається тим способом життя, що зумовлений сформованим способом виробництва. Мораль особистості розвивається самою людиною, і саме тому є засобом її самовираження і розвитку, тобто не існує поза людиною.

Сьогодні вчені стверджують необхідність критики та аналізу цієї теорії. Професійна мораль здатна здійснити вплив на трудову діяльність не тільки за допомогою норм. Вона регулює поведінку ще й через систему цінностей, на самостійне затвердження яких орієнтує журналіста. Цінності - це критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об'єктів навколишнього середовища для людини, групи, суспільства в цілому, яке визначається не природними властивостями цих об'єктів, а їхнім залученням до сфери людської діяльності, інтересів та потреб, соціальних відносин.