54.Входження Криму до складу України в 1954 р.

З ініціативи Хрущова ЦК КПРС розпочав з кінця 1953 року пропагандистську кампанію у зв’язку з 300-річчям Переяславської ради. 18 січня 1954 року ювілей було урочисто відзначено, але пропагандистська кампанія не припинилася. Свого крещендо вона досягла у зв’язку з передачею Україні Кримської області.

За розробленим сценарієм перший крок зробила Президія Верховної Ради РРФСР. Маючи принципову згоду Президії Верховної Ради УРСР, вона розглянула це питання у присутності представників Кримської облради і Севастопольської міськради. Було прийнято позитивне рішення, на користь якого висувалися такі аргументи: спільність економіки, територіальна близькість, тісні господарські та культурні зв’язки Криму і України. Відповідна постанова пішла до Верховної Ради СРСР.

Через кілька днів це питання поставила на порядок денний Президія Верховної Ради УРСР. Акт передачі Криму вона розглядала як «нове яскраве виявлення безмежного довір’я і щирої любові російського народу, нове свідчення непорушної братерської дружби між російським і українським народами». Постанова з клопотанням про передачу також була направлена до Верховної Ради СРСР.

19 лютого 1954 року відбулося урочисте засідання Президії Верховної Ради СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України, першого заступника голови виконкому Кримської облради П.Ляліна, а також голів виконкомів Сімферопольської і Севастопольської міськрад Н.Каткова та С.Сосницького. Першим виступив голова Президії Верховної Ради РРФСР М.Тарасов. Вказавши на те, що Крим є немовби природним продовженням південних степів України, він зробив такий висновок: «З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки доцільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави». Услід за ним виступив голова Президії Верховної Ради УРСР Д.Коротченко, а потім — О.Куусінен, Ш.Рашидов, М.Шверник та інші члени Президії Верховної Ради СРСР. Обговорення підсумував голова законодавчого органу К.Ворошилов. З’явилося рішення, оформлене відповідним указом. В його тексті буквально повторювалися аргументи з постанови Президії Верховної Ради РРФСР.

26 квітня 1954 року указ надійшов на затвердження сесії Верховної Ради СРСР. Остання прийняла закон із двох пунктів: затвердити указ від 19 лютого; внести відповідні зміни в статті Конституції СРСР. Передача області відбулася з додержанням усіх передбачених конституцією процедур.

55.Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині 80-х на початку 90-х рр. Хх ст. Розвиток демократії і гласності.

1985 року почався процес перебудови, який представляв ії себе політичні, соціальні та економічні реформи.

В політичній сфері це було:

• перетворення КПРС з державної структури в реальну політичну партію;

• висування на керівні пости безпартійних;

• розширення «внутріпартійної демократії»;

• зміна функцій і ролі Рад, які повинні були стати «справжніми органами влади на своїй території»;

• проведення виборів до Рад на альтернативній основі (вибори з 1918 р. являли собою голосування за єдиного кандидата на кожне місце).

Також було здійснен розмежування функцій партійних і радянських органів за яким

• З'їзд народних депутатів - найвищий орган державної влади СРСР, що мав складатися з 2250 депутатів і діяти на непостійній основі. Вибори до З'їзду повинні були проходити на альтернативній основі. Депутати, обрані населенням від округів, мали складати дві третини чисельного складу з'їзду, а третину мали обирати громадські організації, до числа яких відносилась і КПРС.

• Верховна Рада - парламент, що мав діяти на постійній основі й обиратися на З'їзді народних депутатів з числа його учасників.

• Голова Верховної Ради СРСР - мав обиратися З'їздом народних депутатів СРСР, вести засідання З'їзду та Верховної Ради, а також фактично бути главою держави.

Було скасувано 6 статтю Конституції, в якій ішлося про керівну роль КПРС у суспільстві. На III З'їзді народних депутатів, 15 березня 1990 р., була заснована нова посада: Президент СРСР. Першим і останнім Президентом СРСР став М. С. Горбачов. Президент СРСР був главою держави. За конституцією, він повинен був обиратися громадянами СРСР шляхом прямого і таємного голосування, але як виняток перші вибори були проведені З'їздом народних депутатів. Однак, у зв'язку з розпадом СССР у грудні 1991 року, всенародні вибори Президента СРСР так жодного разу і не відбулися. Посада Президента СРСР припинила своє існування 25 грудня 1991 року з відставкою М. С. Горбачова.

У суспільній сфері відбулося:

• Повернення історичної пам*яті народу внаслідок запровадження гласності та її переростання в свободу слова.

• Утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей над «класовими», що означало припинення війни держави з релігією і церквою, ліквідацію конфронтації наддержав на світовій арені, утвердження повномасштабних і всебічних зв*язків укр. народу з його діаспорою в країнах Заходу, створення умов для безперешкодного економічного, культурного, гуманітарного спілкування громадян України з народами по той бік колишньої «залізної завіси».

У середині 1980-х р. до складу СРСР входило 15 союзних республік. На його території проживало понад 270 млн. осіб - представників понад 140 національностей. З початком Перебудови стали відбуватися зміни у відносинах між республіками. 1986 рік став роком перших за радянських часів зіткнень на національному ґрунті. 17-19 грудня 1986 в Алма-Аті (Казахстан) пройшли масові демонстрації та мітинги проти русифікації. Їх причиною послужило призначення на пост першого секретаря ЦК КП Казахстану Г. Колбіна, росіянина за національністю. Для відновлення порядку були введені війська. Близько тисячі людей були поранені, двоє убиті.

Гласність. Головним засобом демократизації стала гласність- політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації. Гласність у період перебудови отримала такі прояви:

• припинення переслідування інакодумців і церкви;

• зняття цензури і дозвіл видання нових газет;

• допуск раніше заборонених книг:(М. Булгаков, «Собаче серце», А. Платонов, «Котлован», А. Ахматова, «Реквієм»,)

• відображення раніше заборонених фільмів («Покаяння» - режисер Т. Абуладзе);

• поява опозиційних літературних творів: (Ч. Айтматов, «Плаха»; В. Дудинцев, «Білий одяг»; Д. Гранін, «Зубр»);

• розгортання на сторінках періодичних видань дискусій про вибір шляху суспільного розвитку, видання опозиційних журналів:(«Новый мир» - редактори А. В. Луначарський і Ю. М. Стеклов, «Огонёк» - редактори В. Коротич і В. Вигилянський, «Знам'я» - редактор Г. Бакланов, «Молода гвардія» - редактор А. Іванов);

• поява політичних передач (Погляд, П'яте Колесо, 12 поверх);

• широке обговорення нового урядового курсу на масових мітингах громадян;

• у вересні 1987 р. створена комісія Політбюро ЦК КПРС з реабілітації жертв репресій під керівництвом О. М. Яковлєва; були реабілітовані не тільки майже всі репресовані діячі ВКП(б), але і багато хто з так званих «класових ворогів»; у 1988-1989 роках були переглянуті справи на 856 582 людини, з них реабілітовано 844 740 осіб;

• утворення історико-просвітницького товариства «Меморіал» - неурядової організації, основним завданням якої було збереження пам'яті про політичні репресії в СРСР;

• поява політичних партій і рухів, опозиційних КПРС.