Глава VI. Система державних ор­ганів та їхні функції зі здійснення соціального за­безпечення

101

1. Повноваження Міністерства праці і соціальної політики України та його органів у сфері соціаль­ного забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з соціально­го забезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і ви­конавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією си­стемою соціального захисту населення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України, яка є органом загальної компетенції. Вона приймає закони про форми і види соціального забезпечення, затверджує основні джере­ла його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Систему органів державної виконавчої влади складають цент­ральні органи, виконавчі комітети місцевих рад та місцеві дер­жавні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією та виконанням законодавства з соціально­го забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення соціального забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на соціальне забезпечення, вживає заходів до ви­конання Державного бюджету тощо.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України, яке було утворене відповідно до Ука­зу Президента України від 25 липня 1997 року на базі Міністерст­ва соціального захисту населення України та Міністерства праці України. Завдання і функції Міністерства визначені Положенням про це Міністерство. Положення про Міністерство праці і соціаль­ної політики України в новій редакції затверджене Указом Прези­дента України від ЗО серпня 2000 року № 1035 (із змінами і до­повненнями).

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України є головним (провідним) органом у системі центральних органів вико­навчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхуван­ня, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування насе­лення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. У межах своїх повноважень Мінпраці України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з

102

питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції що­до вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпе­чує: реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку тощо; здійснення дер­жавного нагляду за діяльністю фондів загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування та контролю за додержанням вимог за­конодавства під час призначення та виплати пенсій.

На Мінпраці України в сфері соціального забезпечення покла­дені також такі функції як:

організація роботи органів соціального захисту населення;

- перевірка правильності призначення та виплати пенсій органа­ми Пенсійного фонду України;

- взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосу­вання списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення; організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної рефор­ми;

сприяння впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

- участь разом з Пенсійним фондом України в організації робо­ти, пов'язаної з пенсійним забезпеченням громадян України, які проживають за її межами, в порядку, передбаченому зако­нодавством України або міждержавними договорами (угодами); сприяння забезпеченню належного рівня матеріально-побутово­го, культурного та медичного обслуговування громадян, які пе­ребувають у будинках-інтернатах (пансіонатах) для громадян похилого віку та інвалідів, розроблення за участю місцевих державних адміністрацій комплексу заходів, спрямованих на розширення мережі таких закладів, зміцнення їх матеріально-технічної бази та розвиток підсобних сільських господарств і лікувально-виробничих (трудових) майстерень (цехів, дільниць) у будинках-інтернатах (пансіонатах) та розширення їх кооперації з виробничими підприємствами;

сприяння розвитку системи професійної та соціальної ре­абілітації інвалідів, їх працевлаштуванню, створенню і розвит­ку спеціалізованих підприємств з використанням праці інвалідів, надомних видів праці та інших форм зайнятості; ор­ганізовує роботу, пов'язану з професійним навчанням і пере­кваліфікацією інвалідів;

координація роботи центральних органів виконавчої влади, спрямованої на забезпечення доступності об'єктів соціальної інфраструктури для інвалідів та осіб похилого віку, створення промислової бази для виробництва спеціальних видів виробни-

103

чого і побутового обладнання та пристосування, що полегшує побут і працю цієї категорії громадян;

- визначення порядку забезпечення населення, зокрема, інвалідів і людей похилого віку, протезно-ортопедичними виробами, сприян­ня розвитку вітчизняного виробництва цих виробів; вивчення стану матеріально-побутового забезпечення та потре­би пенсіонерів, інших соціально незахищених громадян, вжит­тя заходів щодо створення спеціалізованих служб для надання зазначеним громадянам соціальних та інших послуг, у тому числі натуральної та грошової допомоги;

здійснення в межах своїх повноважень контролю за додержан­ням законодавства щодо надання пільг інвалідам, ветеранам війни і праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи, та іншим громадянам;

- організація і координація роботи з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних та інших послуг;

- здійснення міжнародного співробітництва, участь у підготовці міжнародних договорів України, підготовка пропозицій щодо ук­ладення, денонсації таких договорів, укладення у межах своєї компетенції міжнародних договорів України, забезпечення вико­нання зобов'язань України за міжнародними договорами у сфері соціального захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо співробітництва України з Європейським Союзом, адаптації за­конодавства України до законодавства Європейського Союзу; здійснення в установленому порядку замовлення на науково-дослідні роботи у сфері соціального захисту населення, соціаль­ного страхування, пенсійного забезпечення, соціального обслу­говування населення;

- здійснення методичного забезпечення діяльності Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, уп­равлінь соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, надання практичної і методичної допомоги підприємствам, установам, організаціям, проведення інфор­маційно-роз'яснювальної, консультаційної роботи з питань, що входять до його компетенції;

- формування в установленому порядку кадрової політики в сис­темі підпорядкованих йому органів;

- здійснення відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його уп­равління;

виконання інших функцій, що випливають з покладених на

нього завдань.

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство виконує через систему обласних, міських, рай­онних, районних в містах управлінь праці та соціального захисту

104

населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

У системі державних органів, які здійснюють соціальне забез­печення, важлива роль належить головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. їхні основні функції у сфері соціального забезпечен­ня визначені Типовим положенням про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської дер­жавної адміністрації і управління праці та соціального захисту на­селення Севастопольської міської державної адміністрації, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 ( із змінами).

Головне управління праці та соціального захисту населення об­ласної, Київської міської держадміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської дер­жадміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської дер­жадміністрації, що утворюється головою держадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові держадміністрації та Мінпраці, Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, розпорядженнями голови відповідної дер­жадміністрації, актами відповідних органів місцевого самоврядуван­ня, а також положенням про управління. Управління очолює началь­ник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою відповідної держадміністрації за погодженням з Мінпраці. Началь­ник управління має заступників, які також призначаються на поса­ду і звільняються з посади головою держадміністрації за поданням начальника управління та погодженням з Мінпраці. Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства, печатку із зображенням Дер­жавного Герба України і своїм найменуванням. Утримується уп­равління за рахунок коштів державного бюджету. Граничну чи­сельність, фонд оплати праці працівників та видатки на утримання управління в межах виділених асигнувань визначає голова відповідної держадміністрації.

Основними завданнями управління у сфері соціального забезпе­чення є:

забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення, в тому числі громадян, які потре­бують допомоги та соціальної підтримки з боку держави;

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законо­давства про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення;

- сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні пи­тань соціально-економічного розвитку відповідних територій; організаційно-методичне забезпечення діяльності відповідних структурних підрозділів виконавчих органів рад;

105

З метою реалізації цих завдань Управління здійснює такі функції:

- здійснює моніторинг у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення; аналізує та прогнозує роз­виток процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території; здійснює державний контроль за дотриманням підприємства­ми, установами та організаціями усіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності законодавства з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту населення;

організовує роботу, пов'язану з пенсійним забезпеченням гро­мадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та ор­ганізаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного ав­томатизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впрова­дженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

- проводить роботу з надання адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян, у тому числі інвалідів; здійснює контроль за правильністю і своєчасністю призначення та виплати соціальних виплат і допомоги, проведенням інших заходів соціального захисту населення; здійснює керівництво і контроль за роботою відповідних підрозділів з нарахування та виплати соціальних виплат і допомоги;

разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, при­значених у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним за­хворюванням працівників;

сприяє інтеграції інвалідів у суспільство, полегшенню їх досту­пу до об'єктів соціальної інфраструктури, розвитку системи професійної та соціальної реабілітації інвалідів, їх працевлаш­туванню, створенню для них виробництв, цехів, дільниць і ро­бочих місць; бере участь у розробленні пропозицій щодо вста­новлення нормативів робочих місць, призначених для використання праці інвалідів; направляє інвалідів до навчаль­них закладів системи соціального захисту населення для про­фесійно-технічного навчання і перекваліфікації; перевіряє ро­боту підприємств, установ та організацій з цих питань; організовує роботу щодо забезпечення інвалідів протезно-ортопе­дичними виробами, спеціальними засобами пересування і самооб­слуговування, засобами реабілітації, а також матеріального та соціально-побутового обслуговування, санаторно-курортного ліку­вання інвалідів, ветеранів війни та праці;

- вивчає стан матеріально-побутового забезпечення та потреби соціально незахищених громадян, у тому числі інвалідів, вжи­ває заходів до створення спеціалізованих служб з надання

106

соціальних та інших послуг цим громадянам, вносить до облас­ної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій пропозиції щодо створення мережі реабілітаційних центрів, спеціальних підприємств торгівлі, побуту, громадського харчу­вання, медичних закладів для соціального обслуговування цієї категорії громадян;

- проводить роботу, пов'язану з розвитком та зміцненням мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, закладів соціального обслуговування населення, інтернатних закладів; сприяє роз­виткові їх підсобних господарств і лікувально-виробничих, тру­дових майстерень (цехів, дільниць тощо) та кооперації з вироб­ничими підприємствами;

- бере участь у плануванні бюджетних капітальних вкладень на будівництво закладів соціального захисту населення та в роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом нових об'єктів в частині доступності їх для інвалідів;

- організовує роботу та контролює надання установлених пільг інвалідам, ветеранам війни та праці, одиноким непрацездатним громадянам, дітям-сиротам, одиноким матерям, сім"ям загиб­лих військовослужбовців, багатодітним сім'ям, іншим громадя­нам; координує роботу підприємств, установ та організацій з цих питань; розробляє та вносить відповідні пропозиції;

- бере участь у забезпеченні відповідно до законодавства соціаль­ного захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи;

організовує роботу соціальних інспекторів;

- організовує, координує та контролює надання населенню суб­сидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комуналь­них послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

- організовує, координує та контролює здійснення відповідно до законодавства компенсаційних виплат інвалідам на бензин, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, транспортне обслуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курорт­ного лікування;

організовує роботу обласних, Київської та Севастопольської міських комісій з розгляду питань, пов'язаних з наданням ста­тусу учасника війни;

- сприяє благодійним, релігійним організаціям, окремим грома­дянам та їх об'єднанням у наданні допомоги соціально незахи-щеним громадянам;

- у межах своєї компетенції організовує роботу, пов'язану з на­данням благодійної (гуманітарної) допомоги малозабезпеченим громадянам і сім'ям з дітьми;

спрямовує і контролює роботу управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Сева­стополі держадміністрацій; вивчає, узагальнює і поширює досвід і впроваджує прогресивні методи в практику їх роботи;

107

надає практичну та організаційно-методичну допомогу відповідним структурним підрозділам виконавчих органів рад; проводить роботу з підвищення кваліфікації, підготовки та пе­репідготовки працівників управління, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації; коор­динує підготовку кадрів соціальних працівників для потреб відповідних територій;

- забезпечує своєчасний розгляд звернень громадян та їх об'єднань, вживає заходів до усунення причин виникнення скарг; проводить прийом громадян;

організовує через засоби масової інформації роз'яснення норма­тивно-правових актів про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний за­хист та обслуговування населення;

- створює підрозділи автоматизованої обробки інформації, підтримує єдине інформаційне і телекомунікаційне середовище у складі єдиної інформаційної системи Мінпраці;

- здійснює функції управління майном, яке належить йому на праві оперативного управління;

виконує інші функції, передбачені законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 також затверджене Типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, яким виз­начені правовий статус і функції управління праці та соціального захисту населення районної ланки.

Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації (далі -управління) є структурним підрозділом районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, що утворюється головою цієї адміністрації, підзвітним і підконтрольним голові дер­жадміністрації та відповідно головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської дер­жадміністрації, управлінню праці та соціального захисту населен­ня Севастопольської міської держадміністрації. Управління є юри­дичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням Управління ут­римується за рахунок коштів державного бюджету. Граничну чи­сельність, фонд оплати праці працівників та видатки на утриман­ня управління в межах виділених асигнувань визначає голова відповідної районної держадміністрації. Очолює управління на­чальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою районної, районної у містах Києві та Севастополі дер­жадміністрації за погодженням із заступником голови та відповідно з начальником головного управління праці та соціаль­ного захисту населення обласної, Київської міської дер­жадміністрації, управління праці та соціального.

108

Основними завданнями у сфері соціального забезпечення уп­равління є:

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законо­давства про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня, пенсійне забезпечення, соціальний захист населення;

- призначення та організація виплати пенсій, а після передачі функцій з призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду -здійснення контролю за їх призначенням та виплатою, прове­дення інформаційно-роз'яснювальної роботи; призначення та виплата соціальної допомоги, встановленої за­конодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

- у межах своєї компетенції бере участь у здійсненні комплекс­них програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічному розвитку соціального обслуговування за місцем їх проживання;

- забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібно стям і можливостям;

Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі функції у сфері соціального забезпечення:

- забезпечує діяльність комісій з розгляду питань, пов'язаних з наданням статусу учасника війни;

- здійснює державний контроль за додержанням законодавства про соціальний захист населення,

- організовує роботу з надання пільг інвалідам, ветеранам війни та праці, забезпечує надання населенню субсидій для відшкодуван­ня витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

- аналізує стан реалізації комплексних програм, здійснення за­ходів соціальної підтримки малозабезпечених верств населен ня, надання встановлених законодавством пільг соціально неза-хищеним громадянам та подає голові районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації пропозиції з цих питань;

- забезпечує надання адресної цільової грошової допомоги мало­забезпеченим громадянам, а також сім'ям з дітьми; здійснює в установленому порядку компенсаційні виплати інвалідам на бензин, технічне обслуговування та ремонт авто­мобіля, транспортне обслуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортного лікування;

- до передачі функцій з призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду приймає заяви та Інші документи, на підставі яких призначає пенсії та допомогу, формує банк да­них одержувачів соціальної допомоги за категоріями сімей та видами допомоги, здійснює перерахунок раніше призначених пенсій та допомоги;

109

забезпечує цільове використання бюджетних асигнувань, пе­редбачених на соціальний захист населення; організовує роботу соціальних інспекторів; видає посвідчення ветеранів війни, «Ветеран праці»; надає консультаційно-правову допомогу підприємствам, устано­вам та організаціям усіх форм власності з підготовки доку­ментів для призначення пенсій, а також сприяє громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій та допомоги;

сприяє впровадженню персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання;

проводить інвентаризацію особових справ і особових рахунків осіб, які одержують допомогу, в установленому законодавством порядку;

подає пропозиції органам місцевого самоврядування щодо вста­новлення нормативів робочих місць, призначених для працев­лаштування інвалідів, сприяє створенню виробництв, цехів і дільниць для використання їхньої праці, професійно-технічно­му навчанню і перекваліфікації інвалідів, перевіряє на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності умови праці інвалідів;

організовує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ве­теранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікування, на­дання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; створює мережу і організовує роботу територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, контролює якість та своєчасність надання ними соціальних послуг; вносить в установленому порядку пропозиції щодо встановлен­ня піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду;

забезпечує у разі потреби влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів, надає допо­могу в організації роботи зазначених закладів; сприяє благодійним, релігійним організаціям, окремим грома­дянам та їх об'єднанням у наданні соціальної допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці і громадянам похилого віку;

сприяє підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації працівників соціальної сфери;

підтримує функціонування апаратно-програмних засобів уп­равління у складі єдиної інформаційної мережі системи Мінпраці, а також єдине комп'ютерне інформаційне і телеко­мунікаційне середовище;

організовує і проводить консультації, здійснює розгляд звер­нень громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до компетенції управління, вживає відповідних заходів до усунення причин, які викликають скарги;

110

- роз'яснює громадянам положення нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції управління;

інформує населення з питань, що належать до компетенції управління, через засоби масової інформації. Для ефективного виконання своїх функцій управління має право:

здійснювати контроль за наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми, іншим громадянам пільг, установлених законодавст­вом;

здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, устано­вами та організаціями всіх форм власності встановленого по­рядку оформлення документів (у тому числі їх достовірності) для призначення допомоги;

- одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інфор­мацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

- подавати районній, районній у містах Києві та Севастополі дер­жадміністрації та головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної. Київської міської дер­жадміністрації і управлінню праці та соціального захисту насе­лення Севастопольської міської держадміністрації пропозиції з питань, що належать до компетенції управління;

- здійснювати контроль за своєчасним проведенням атестації ро­бочих місць працівників, зайнятих на підземних роботах, на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці;

- залучати спеціалістів інших структурних підрозділів районної держадміністрації, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян (за погодженням з їх керівниками) для роз­гляду питань, що належать до компетенції управління. Управління під час виконання покладених па нього завдань

взаємодіє з іншими структурними підрозділами районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, органами місце­вого самоврядування, а також з підприємствами, установами, ор­ганізаціями, громадянами та їх об'єднаннями.

Важливе місце серед державних органів в системі Міністерства праці і соціальної політики України займають будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей. Нака­зом Міністерства праці і соціальної політики України № 549 від 29.12.2001 затверджені: Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Типове положення про ди­тячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневро­логічний інтернат. Цими Типовими положеннями визначені право­вий статус будинків-інтернатів, їхні завдання та функції, порядок влаштування до будинку - інтернату та утримання в ньому.

111

Зазначені будинки-інтернати утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального за­хисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціаль­ної політики України.

Будинки-інтернати підпорядковані відповідно Міністерству праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, голо­вним управлінням праці та соціального захисту населення облас­них держадміністрацій, Головному управлінню соціального захис­ту населення Київської міської держадміністрації, Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

Будинки-інтернати є юридичними особами, фінансуються з об­ласного бюджету, мають печатку, штамп із своїм найменуванням, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків.

Фінансово-господарська діяльність будинків-інтернатів здійснюється відповідно до єдиного кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються відповідно Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, голо­вними управліннями праці та соціального захисту населення об­ласних держадміністрацій, Головним управлінням соціального за­хисту населення Київської міської держадміністрації, Управлінням праці та соціального захисту населення Севасто­польської міської держадміністрації.

У будинку-інтернаті можуть утворюватися підсобні господарст­ва, різноманітні промислові і переробні міні-виробництва, багато-профільні лікувально-виробничі (трудові) майстерні, цехи, дільниці з необхідним інвентарем, устаткуванням і обладнанням, технікою, транспортом та іншими знаряддями сільськогосподарсь­кого виробництва, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства та Положення про ці структури.

Економічні і виробничі відносини будинку-інтернату з підприємствами і організаціями всіх форм власності здійснюються на підставі договорів.

(Порядок поміщення громадян в будинки-інтернати детальніше викладений в главі VI «Соціальне обслуговування»)

Фонд соціального захисту інвалідів - є урядовим органом дер­жавного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядко­вується йому. Фонд очолює директор, який призначається на поса­ду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра праці та соціальної політики.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Фонду, обговорення найважливіших напрямів діяльності утворюється колегія у складі директора (голова колегії), його

112

заступників, керівників структурних підрозділів Фонду, представ­ників Всеукраїнського громадського соціально-політичного об'єднання «Національна Асамблея інвалідів України» та секре­таріату Комісії з питань діяльності підприємств і організацій гро­мадських організацій інвалідів.

До складу колегії можуть входити керівники органів виконав­чої влади та громадських організацій інвалідів.

Персональний склад колегії, а також гранична чисельність працівників Фонду затверджується Міністром праці та соціальної політики. Структура та штатний розпис Фонду затверджується йо­го директором за погодженням з Міністром праці та соціальної політики.

Фонд утримується за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Мінпраці. Фонд є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердже­не постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434 (із змінами). Основними завданнями цього Фонду є:

- участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політи­ки у сфері соціального захисту інвалідів;

- здійснення контролю за додержанням підприємствами, устано­вами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань виконує на­ступні функції:

1) здійснює в установленому порядку заходи щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів) та професійної реабілітації інвалідів, залучення їх до суспільно-корисної діяльності, аналізує вико­ристання коштів на цю мету, розробляє пропозиції щодо потре­би в коштах та підвищення ефективності їх використання;

2) забезпечує реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду підприємств, установ і організацій незалежно від форми влас­ності і господарювання, на яких працює 15 і більше чоловік, та одержання від них звітності про зайнятість і працевлаштуван­ня інвалідів;

3) здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штраф­них санкцій, що надходять від підприємств, установ і ор­ганізацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів;

4) узагальнює практику застосування законодавства у сфері соціального захисту інвалідів, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та подає їх на розгляд Мінпраці;

5) здійснює в установленому порядку управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери уп­равління Мінпраці, у межах, визначених цим Міністерством;

113

6) сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійному навчанню непрацюючих інвалідів;

7) організує збір благодійних внесків підприємств, установ, ор­ганізацій, трудових колективів і громадян для забезпечення соціального захисту інвалідів;

8) контролює цільове використання підприємствами, установами і організаціями коштів, переданих їм Фондом для здійснення за­ходів щодо соціального захисту інвалідів;

9) представляє Мінпраці за його дорученням у міжнародних ор­ганізаціях та під час укладення міжнародних договорів Ук­раїни;

10) співпрацює з Всеукраїнським громадським соціально-політич­ним об'єднанням «Національна Асамблея інвалідів України», громадськими організаціями інвалідів та заснованими ними підприємствами і організаціями;

11) надає інформаційно-консультативні послуги інвалідам, підприємствам, установам і організаціям з питань, що нале­жать до його компетенції;

12) висвітлює в засобах масової інформації питання, що стосують­ся його діяльності;

13) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збере­женням у Фонді та його територіальних відділеннях;

14) виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

Фонд має право:

1) залучати спеціалістів органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що нале­жать до його компетенції;

2) одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію та документи, необхідні для виконан­ня покладених на нього завдань;

3) здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів;

4) проводити в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції.

Фонд для виконання покладених на нього завдань видає нака­зи організаційно-розпорядчого характеру.

Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. Положення про тери­торіальні відділення затверджує директор Фонду.

Керівники територіальних відділень Фонду призначаються на посаду і звільняються з посади директором Фонду за погодженням з Міністром праці та соціальної політики і головами відповідних державних адміністрацій.

114

2. Основні функції Пенсійного фонду України та йо­го регіональних органів

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечен­ня, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського ре­спубліканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання і функції початково були визначені Поло­женням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. №39, в наступній редакції таке Положення було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. №345, а в новій редакції -Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансуван­ня витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удо­сконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього за­вдань виконує такі функції:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогноз­них показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розроб­ляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціаль­них виплат;

4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійно­го фонду України щодо:

- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

- повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

115

- забезпечення збирання та акумулювання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших надходжень до бюдже­ту Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- призначення і виплати пенсій;

- забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюють­ся за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язко­ве державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистич­ної та бухгалтерської звітності;

6) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим ви­користанням коштів Пенсійного фонду України;

7) здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

8) організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Ук­раїні;

10) співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними ор­ганізаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участь у підго­товці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність;

13) здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що перебуває в державній власності;

14) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для виконання зазначених функцій Пенсійний фонд України

має право:

1) отримувати в установленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

116

2) вимагати від посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які є платниками збору на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування або використовують кошти Пенсійного фонду України, усунення порушень законодавства щодо сплати цього збору і використання коштів Пенсійного фонду України;

3) стягувати у безспірному порядку не внесені своєчасно суми збо­ру на обов'язкове державне пенсійне страхування разом з нара­хованою пенею, а також застосовувати фінансові санкції відповідно до законодавства;

4) перевіряти правильність призначення та виплати пенсій і допо­моги, витрачання коштів Пенсійного фонду України;

5) проводити в установленому порядку на підприємствах, в уста­новах і організаціях незалежно від форми власності планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо правиль­ності обчислення та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до Пенсійного фонду України, а також використання його коштів;

6) накладати адміністративні стягнення у порядку, передбачено­му законодавством;

7) порушувати питання про притягнення до передбаченої законо­давством відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб, винних у порушенні порядку сплати збору на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування, інших платежів до Пенсійного фонду України, порядку витрачання його коштів, а також не­своєчасному поданні відповідної звітності;

8) одержувати кредити у банківських установах.

Пенсійний фонд України під час виконання покладених на ньо­го завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, відповідними органами інших держав.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого само­врядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Бюджет Пенсійного фонду України, який щороку затверд­жується Кабінетом Міністрів України, формується за рахунок:

- збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодавством;

- коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

- коштів, що надходять за регресними вимогами;

- добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян;

- сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за пору-

117

шення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- банківських кредитів;

- інших не заборонених законодавством надходжень.

Кошти Пенсійного фонду України зберігаються на окремих по­точних рахунках і субрахунках в установах банків, використову­ються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Во­ни спрямовуються на:

- фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, в тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;

- погашення банківських кредитів та відсотків за їх викорис­тання;

- створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

- утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

- організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого, а також гранична чисельність працівників Пенсійного фонду України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з поса­ди Президентом України в установленому порядку.

Структуру центрального апарату Пенсійного фонду України, а також положення про його структурні підрозділи затверджує Го­лова правління Пенсійного фонду України. Штатний розпис та ко­шторис видатків центрального апарату Пенсійного фонду України затверджує Голова правління Пенсійного фонду України за погод­женням з Міністерством фінансів України.

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютний) в установах банків та пе­чатку.

Значну частину своїх функцій Пенсійний фонд України вико­нує через систему своїх органів - головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 р. № 11-2.

Головні управління підвідомчі та підзвітні Фонду. Основними завданнями цих управлінь є:

118

1) забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (далі -збір) та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечен­ня, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за раху­нок коштів Фонду;

2) забезпечення призначення і виплати пенсій відповідно до чин­ного законодавства;

3) ефективне використання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, здійснення у межах своєї компетенції контроль­них функцій;

4) забезпечення функціонування автоматизованої системи пер­соніфікованого обліку відомостей (СПОВ) у системі загально­обов'язкового державного пенсійного страхування.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

1) забезпечує додержання підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами вимог законодавства про державне соціальне страхування стосовно пенсійного забезпечення;

2) планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фон­ду, в межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду;

3) організовує роботу підвідомчих районних, міських і районних у містах управлінь Фонду щодо: повного і своєчасного обліку платників збору; забезпечення надходження збору та інших платежів до бюджету Фонду відповідно до законодавства; здійснення перевірок правильності нарахування та сплати збо­ру; цільового використання коштів Фонду; правильності та своєчасності призначення і виплати пенсій;

4) забезпечує призначення, перерахунок і виплату пенсій відповідно до законодавства;

5) забезпечує повне і своєчасне фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за раху­нок коштів Фонду, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами);

6) організовує первинний бухгалтерський облік та звітність у підвідомчих районних, міських і районних у містах уп­равліннях Фонду, одержує в установленому порядку статистич­ну й бухгалтерську звітність, складає зведені бухгалтерські звіти та баланси, забезпечує своєчасне їх подання відповідним органам;

7) контролює процеси здійснення комплексу заходів забезпечення впровадження та експлуатації системи персоніфікованого обліку відомостей (СПОВ) у регіоні;

8) надає підвідомчим районним, міським і районним у містах уп­равлінням Фонду допомогу у вирішенні питань матеріально-технічного забезпечення;

9) організовує підготовку та підвищення кваліфікації кадрів, уза­гальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

*

119

10) забезпечує впровадження автоматизованих робочих місць, ав­томатизовану обробку інформації у підвідомчих управліннях Фонду;

11) інформує громадськість про свою діяльність, веде роз'ясню­вальну роботу серед населення;

12) у межах своєї компетенції розглядає звернення, заяви та скар­ги підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяль­ності Фонду;

13) узагальнює та аналізує результати роботи управління, підвідо­мчих районних, міських і районних у містах управлінь Фонду, вносить відповідні пропозиції правлінню Фонду;

14) з питань діяльності Фонду взаємодіє з органами суду, прокура­тури, іншими правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

15) виконує інші функції, передбачені чинним законодавством. Для виконання зазначених функцій головним управлінням на­дані такі права як:

1) отримувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і ор­ганізацій усіх форм власності, громадян та їх об'єднань інфор­мацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покла­дених на нього завдань;

2) вимагати від посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які є платниками збору або використовують кошти Фонду, усунення порушень законодавства щодо сплати збору і використання коштів Фонду;

3) вживати в установленому законодавством порядку заходів, спрямованих на стягнення не внесених своєчасно сум збору ра­зом з нарахованою пенею, а також застосовувати штрафні санкції відповідно до законодавства;

4) перевіряти правильність призначення і виплати пенсій та допо­моги, витрачання коштів Фонду;

5) проводити в установленому порядку на підприємствах, в уста­новах і організаціях незалежно від форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших доку­ментів щодо правильності обчислення та сплати збору, інших платежів до Фонду, а також використання його коштів;

6) перевіряти роботу підвідомчих районних, міських і районних у містах управлінь Фонду та проводити ревізії їх діяльності;

7) накладати адміністративні стягнення у порядку, передбачено­му чинним законодавством;

8) порушувати питання про притягнення до відповідальності, пе­редбаченої законодавством, посадових осіб підприємств, уста­нов, організацій та фізичних осіб, винних у порушенні поряд­ку сплати збору, витрачання коштів Фонду, призначення і виплати пенсій, несвоєчасному поданні відповідної звітності;

9) у порядку, визначеному Фондом, одержувати кредити у банківських установах з їх подальшим спрямуванням на

120

фінансування виплати пенсій, а також здійснювати погашення

цих кредитів, включаючи сплату відсотків за їх використання; 10) у межах своєї компетенції розпоряджатись майном і коштами

Фонду.

Управління зобов'язане у процесі своєї діяльності суворо додер­жуватися вимог чинного законодавства, законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням Фонду за погодженням відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською або Севастопольською міською державною адміністрацією.

Начальник управління має заступників, які за його поданням та погодженням відповідно з Радою міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласною. Київською або Севастопольською міською державною адміністрацією призначаються на посаду і звільняються з неї головою правління Фонду.

Постійно діючим консультативно-дорадчим органом для обгово­рення найважливіших питань діяльності головного управління, за­безпечення координації роботи його структурних підрозділів та підвідомчих органів є колегія при начальнику управління, яка діє на громадських засадах. Колегія утворюється відповідно до наказу начальника управління у складі 5-9 осіб. Персональний склад ко­легії затверджується головою правління Фонду за поданням на­чальника управління. До складу колегії входять начальник уп­равління та його заступники (за посадою), а також інші відповідальні працівники управління, підвідомчих районних, міських і районних у містах управлінь Фонду, представники місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядуван­ня, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з вирішен­ням питань, що належать до компетенції Фонду.

Штатний розпис та кошторис видатків на утримання головного управління затверджуються головою правління Фонду.

Головне управління є юридичною особою, має самостійний ба­ланс та кошторис видатків, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатку.

Положення про управління Пенсійного фонду України в райо­нах, містах і районах у містах затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. № 8-2 (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Правління Пенсійного фонду № 11-2 від 27.06.2002 p.).

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і рай­онах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно голо­вним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утво­рюють систему органів Фонду.

Основними завданнями управління є:

1) облік платників збору на обов'язкове державне пенсійне стра­хування, збирання та акумулювання в районі (місті) збору та

121

інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, по­вного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду;

2) забезпечення призначення і виплати пенсій відповідно до чин­ного законодавства

3) ефективне використання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, здійснення у межах своєї компетенції контроль­них функцій;

4) забезпечення функціонування в районі (місті) автоматизованої системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загаль­нообов'язкового державного пенсійного страхування (СПОВ). Районне (міське) управління відповідно до покладених на ньо­го завдань здійснює такі функції:

1) забезпечує додержання підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами вимог законодавства про державне соціальне страхування стосовно пенсійного забезпечення;

2) планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті);

3) у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду;

4) здійснює реєстрацію та веде облік платників збору, забезпечує надходження збору та інших платежів до Фонду;

5) забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання бюдже­ту, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і у встановленому порядку подає затвердже­ну звітність регіональному головному управлінню Фонду;

6) контролює надходження збору та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у вста­новленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати збору;

7) призначає і виплачує пенсії відповідно до чинного законодавства;

8) здійснює комплекс заходів забезпечення впровадження та ек­сплуатації у системі СПОВ у районі (в місті);

9) здійснює впровадження автоматизованих робочих місць, авто­матизовану обробку інформації;

10) інформує громадськість про свою діяльність, веде роз'ясню­вальну роботу серед населення;

11) у межах своєї компетенції розглядає звернення, заяви та скар­ги підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяль­ності Фонду;

12) узагальнює та аналізує результати роботи управління, вносить відповідні пропозиції регіональному головному управлінню Фонду;

13) взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами суду, прокуратури, інши­ми правоохоронними органами, підприємствами, установами та організаціями з питань діяльності Фонду;

14) організовує підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, уза­гальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи.

122

Районне (міське)управління має право:

1) отримувати в установленому порядку від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і ор­ганізацій усіх форм власності, громадян та їх об'єднань інфор­мацію, документи і матеріали, необхідні для здійснення покла­дених на управління завдань;

2) вимагати від посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, які є платниками збору або використовують ко­шти Фонду, усунення порушень законодавства щодо сплати збору й використання коштів Фонду;

3) вживати в установленому законодавством порядку заходів, спрямованих на стягнення не внесених своєчасно сум збору ра­зом з нарахованою пенею, а також застосовувати штрафні санкції відповідно до законодавства;

4) проводити перевірки правильності нарахування та сплати збо­ру, цільового використання коштів Фонду, правильності скла­дання та достовірності документів для призначення і виплати пенсій, одержувати від підприємств, установ, організацій і гро­мадян необхідні для цього документи;

5) перевіряти правильність витрачання коштів Фонду, додержан­ня порядку сплати збору до Фонду та інших платежів;

6) накладати адміністративні стягнення у порядку, передбачено­му чинним законодавством;

7) порушувати питання про притягнення до відповідальності, пе­редбаченої законодавством, посадових осіб підприємств, уста­нов, організацій та фізичних осіб, винних у порушенні поряд­ку сплати збору, витрачання коштів Фонду, призначення і виплати пенсій, несвоєчасному поданні відповідної звітності;

8) у межах своєї компетенції розпоряджатись майном і коштами Фонду у межах затвердженого кошторису видатків. Районне (міське) управління Пенсійного фонду України очолює

начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї на­чальником відповідного регіонального головного управління Фон­ду за погодженням з відповідними місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування та Фондом.

Начальник управління має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з неї начальником відповідного регіонально­го головного управління Фонду.

Штатний розпис та кошторис видатків на утримання уп­равління затверджуються начальником відповідного регіонального головного управління Фонду.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України є юри­дичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатку.

(Питання щодо функціонування Пенсійного і Накопичувально­го фондів згідно Закону України «Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування» та недержавних пенсійних фондів згідно Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» викла­дені відповідно в главі III «Пенсійне забезпечення в системі загаль-

123

нообов'язкового державного пенсійне страхування» та главі IV «Недержавне пенсійне забезпечення»).

3. Фонди соціального страхування та їхні органи

Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 ве­ресня 1999 року відповідно до Конституції України та Основ зако­нодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та ор­ганізаційну структуру загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездат­ності або загибелі застрахованих на виробництві. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від не­щасних випадків, який є некомерційною самоврядною ор­ганізацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Гер­ба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затвер­джується його правлінням.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків здійснюється на паритетній основі державою, представника­ми застрахованих осіб і роботодавців.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

До складу правління Фонду соціального страхування від не­щасних випадків включаються представники трьох представниць­ких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців.

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обира­ються (делегуються) об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) пред­ставників визначається кожним об'єднанням самостійно.

Правління Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків створюється на шестирічний строк. Із членів правління оби­рається строком на два роки голова правління та два його заступ­ники. Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальника­ми та застрахованими.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещас­них випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Вона є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначають­ся його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та за­безпечує виконання рішень правління Фонду.

124

Директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків входить до складу правління Фонду з пра­вом дорадчого голосу.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі, відділення в районах та містах обласного значення. Уп­равління та відділення виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Керівників управлінь і відділень Фонду соціального страхуван­ня від нещасних випадків призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від не­щасних випадків здійснює наглядова рада. Метою нагляду є забез­печення виконання Фондом соціального страхування від нещасних випадків його статутних завдань і цільового використання коштів цього Фонду. Члени наглядової ради працюють на громадських за­садах і не можуть бути одночасно членами правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків та працівниками виконавчої дирекції зазначеного Фонду або її робочих органів. До наглядової ради, яка складається з 15 осіб, входять у рівній кількості представники держави, застрахованих осіб і робото­давців.

Державний нагляд у сфері страхування від нещасного випадку здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконав­чої влади. Спрямовує і координує роботу зазначених органів з цих питань Кабінет Міністрів України. Метою такого нагляду є кон­троль за додержанням страхувальниками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків законодавства про страхуван­ня від нещасного випадку.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страху­вання від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому зако­нодавством порядку:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, за­подіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебува­ли на його утриманні:

а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до віднов­лення працездатності або встановлення інвалідності;

б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працез­датності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати пра­цездатності, що компенсує відповідну частину втраченого за­робітку потерпілого;

г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на вироб­ництві або професійного захворювання;

д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійно­го захворювання;

125

є) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіян­ня цієї шкоди потерпілому; є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість по­в'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання не­щасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування по­терпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактич­них закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охо­рони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:

а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями за­гальної практики;

б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому ліку­вально-профілактичному закладі;

в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;

г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слухови­ми апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопро-тезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів),

З метою найповнішого виконання зазначених функцій, Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізова­ну медичну та патронажну службу соціального страхування;

6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню по­терпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити на­вчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних за­кладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню ро­боту; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання чи з іншими заінтересованими суб'єктами підприємниць-

126

кої діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь - за рахунок Фонду;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне стра­хування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Усі зазначені види соціальних послуг та виплат, надаються за­страхованому та особам, які перебувають на його утриманні, неза­лежно від того, зареєстровано підприємство, на якому стався стра­ховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та ви­тратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. відповідно до Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, ор­ганізаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також на­дання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечен­ня та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності є органом, який здійснює керівництво та управління загаль­нообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхо­вих внесків та інших коштів, призначених для фінансування ма­теріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передба­чені вищезазначеним Законом, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Усі застраховані особи є членами цього Фонду. Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпе­чення та соціальних послуг застрахованим особам, стабільної діяльності Фонду.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Дер­жавного Герба України та своїм найменуванням, а також сим­воліку, що затверджується правлінням Фонду.

127

Фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазна­ченої в Законі, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.

Діяльність Фонду регулюється законами та статутом Фонду, який затверджується його правлінням.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі держа­вою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Уп­равління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

До складу правління Фонду входять по 15 представників дер­жави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб та роботодавців обира­ються (делегуються) сторонами самостійно.

Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління. Правління Фонду очолює голова, який обирається на закритому засіданні правління з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Голова правління має двох заступників. Рішення правління Фонду, прий­няте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими особами.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Вона є підзвітною правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фон­ду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положен­ням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням. Директор виконавчої дирекції Фонду входить до скла­ду правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Правління відділення Фонду створюється на паритетних заса­дах із представників держави, застрахованих осіб і роботодавців. Кількісний склад правління відділення визначається правлінням Фонду. Положення про правління відділення Фонду затверд­жується правлінням Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Статутом Фонду може бути передбачено створення виконавчих дирекцій або уповноваже­них представників відділень у районах та містах республікансько­го (Автономної Республіки Крим) та обласного значення.

Виконавчі дирекції відділень підзвітні правлінням відділень та виконавчій дирекції Фонду та здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених статутом Фонду та поло­женням про виконавчі дирекції відділень Фонду. Виконавчі ди­рекції відділень Фонду вирішують покладені на них завдання У тісній взаємодії з профспілковими органами, роботодавцями та

128

місцевими органами виконавчої влади. Директори виконавчих ди­рекцій відділень Фонду, яких призначає та звільняє директор ви­конавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням відділення Фонду, входять до складу правлінь відділень з правом дорадчого голосу.

Нагляд за діяльністю Фонду здійснює наглядова рада, яка діє на громадських засадах. її члени не можуть бути одночасно члена­ми правління Фонду та його відділень, а також працівниками ви­конавчої дирекції Фонду або його відділень. Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фондом. Вона складається з 15 осіб і до неї входять у рівній кількості представники держави, застрахованих осіб і роботодавців. Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) сторонами самостійно. Строк повноважень членів наглядової ради становить 6 років. На­глядову раду очолює голова, який обирається строком на два роки.

Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працез­датності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. Цей орган здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиком за­конів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та ви­тратами, зумовленими народженням та похованням.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомога по вагітності та пологах;

3) допомога при народженні дитини;

4) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, без­робітних та осіб, які померли від нещасного випадку на вироб­ництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-ирофілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху-вання України оа випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акуму­ляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, вип-

129

лати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом України «Про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування на випадок безробіття* від 2 бе­резня 2000 р. і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Діяльність Фонду регу­люється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про зай­нятість населенням, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та стату­том Фонду, який затверджується правлінням Фонду. Фонд не мо­же провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої Законом та статутом Фонду. Кошти Фонду не включаються до складу Держав­ного бюджету України. Усі застраховані особи є членами Фонду. Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча ди­рекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представ­ників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які викону­ють свої обов'язки на громадських засадах. Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Голова правління Фонду має двох заступників, які разом з головою пред­ставляють сторони Виконавча дирекція Фонду є виконавчим орга­ном правління

Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості цент­рального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступни­ками виконавчої дирекції Фонду. Виконавча дирекція Фонду ор­ганізовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотри­мання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та поряд­ку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду поклада­ються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи:

1) ведуть реєстр платників страхових внесків;

2) провадять збір страхових внесків;

3) здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;

4) виплачують забезпечення та надають соціальні послуги, перед­бачені цим Законом України «Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування на випадок безробіття»;

5) контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття;

130

6*

7)

8)

представляють інтереси Фонду в судових та інших органах; представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхуван­ня на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними ор­ганізаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини; готує та подає на розгляд правління Фонду:

- пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язко­ве соціальне страхування на випадок безробіття;

- пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;

- проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду;

- пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду; ■ звіт про діяльність.

131 Розділ II

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Глава І. Пенсійне, забезпечення в Україні.

1. Загальне поняття пенсій та їх види

Термін «пенсія» походить від латинського «pensio» - тобто платіж. У тлумачному словникові російської мови С. І. Ожегова термін «пенсія» визначається як грошове забезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. (Див. Ожегов СИ. словарь русского языка / под ред. проф.Н. Ю. Шведовой. 17-е изд., - М.: Русский язык., 1978. - с. 455). В енциклопедичному словнику «Трудове право» термін «пенсія» визначений як грошова виплата (з розрахунку на місяць), призначувана відповідно до вста­новлених державою правил літнім і непрацездатним громадянам, з огляду на визнану суспільством об'єктивно існуючу необхідність надавати таким громадянам утримання чи допомогу за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі державою. (Див. Трудовое право: Энциклопедический словарь / Гл. ред. Иванов С.А. - М,: Сов. Эн­циклопедия, 1979. - С. 74).

У літературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначення поняття пенсії неоднакові. Так, Є.І. Лстрахан, який в 1946 році вперше запропонував розгорнуте визначення по­няття «пенсія з соціального страхування» вважає, що пенсія - це періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціально­го страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням певного велико­го циклу його трудової діяльності або у зв'язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників. (Див. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова и Д.М. Ген-кина. - М., 1946. - С. 364).

На думку В.Н.Толкунової пенсія - це матеріальне забезпечен­ня громадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальни­ка, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат. (Див. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александ­рова. - М.: Юриздат, 1949. - С. 339).

В юридичній літературі містяться й інші визначення поняття «пенсія». У всіх цих визначеннях вказується на регулярність, систематичність, періодичність та на інші характерні ознаки, при­таманні пенсії, які визначають їхню правову природу, а також виз­начені життєві обставини, з настанням яких пенсії виплачуються, а іноді вказуються і фінансові джерела, з яких здійснюються такі виплати. Але не зважаючи на те, що всі ці визначення охоплюють основні ознаки пенсії та виражають її сутність, вони носять загаль­ний характер і, оскільки були сформульовані за часів командно-

132

адміністративної системи колишнього Радянського Союзу, та, з ог­ляду на сучасні процеси реформування пенсійної системи в Україні (запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення), на сьогодні вони потребують відповідних уточнень.

На сьогодні в наукових колах є спірним питання про те, чи є пенсія винагородою (компенсацією) за минулу працю, чи не є такою. Однозначної відповіді на це питання в юридичній літературі поки що не має. Є думка окремих вчених, що пенсія - це соціальний алімен­тарний, безеквівалентний платіж. На нашу думку аліментарний, бе-зеквівалентний характер мають лише соціальні пенсії, оскільки в солідарній системі пенсійного забезпечення трудові пенсії пов'язані з минулою трудовою діяльністю пенсіонера і залежать (крім пенсій по інвалідності та в зв'язку з втратою годувальника, пов'язаних з тру­довим каліцтвом чи професійним захворюванням) від страхового ста­жу, тобто періоду протягом якого сплачувалися внески до Пенсійного фонду та їх розміру, в системі накопичувального пенсійного забезпе­чення пенсія виплачується за наявності відповідної суми на індивіду­альному накопичувальному пенсійному рахунку пенсіонера та в за­лежності від її розміру, а в системі недержавного пенсійного страхування - в залежності від добровільних пенсійних внесків до не­державного пенсійного фонду. Отже, варто погодитись з думкою І.М. Сироти, що пенсію не можна розглядати як абсолютно безеквіва-лентну виплату, хоч вона, звісно, і не є винагородою (компенсацією) за минулу працю, {Див. І.М. Сирота. Право пенсійного забезпечення в Україні. - К.: Юрінком Інтер,1998),

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову ви­плату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли вставле­ного законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету, з Пенсійного фонду, з Накопичувального пенсійного фонду та з не­державних пенсійних фондів.

В процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного за­безпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 року № 291 та відповідно до ст. 2 Закону України «Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування* від 9 липня 2003 р. запроваджується трирівнева система пенсійного забезпе­чення, яка включає: загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передба­чає два рівня.

Перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передбачає встанов­лення розмірів пенсій в залежності від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачені внески, облік яких здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді.

133

Другий рівень - система накопичувального пенсійного забезпе­чення в рамках загальноообов'язкового державного пенсійного страхування. Запровадження цієї системи передбачає акумулюван­ня персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковувати­муться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді, та подальше інвестування цих коштів з метою отримання інвестиційного доходу. Виплати з Накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень (пенсія 1 рівня), в загальній сумі забезпе­чить розмір пенсії на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти у розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичу­вальному пенсійному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодав­ством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду вико­ристовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну еко­номіку, що в свою чергу сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надход­жень за солідарною системою.

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання крім пенсії за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням до­даткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недер­жавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в то­му числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 року і набув чинності 1 січня 2004 року.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного за­безпечення в Україні.

Чинна, так звана солідарна пенсійна система, діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на прин­цип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фон­ду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідар­ний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які в свій час працюва­ли і утримували пенсіонерів того часу.

Нині діюча в Україні пенсійна система передбачає різноманітні види державного пенсійного забезпечення за різними законами.

134

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. призначаються такі пенсійні виплати:

1) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі:

а) пенсії за віком;

б) пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

в) пенсії в разі втрати годувальника, якщо смерть годувальника не пов'язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призна­чається один із цих видів пенсії за її вибором.

2) за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках:

а) довічна пенсія з установленим періодом;

б) довічна обумовлена пенсія;

в) довічна пенсія подружжя;

г) одноразова виплата.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів пенсії за її вибором.

У солідарній системі за цим Законом надаються соціальні по­слуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До таких послуг нале­жить допомога на поховання пенсіонера.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві і професійного захворювання, що потягли втрату працездат­ності* від 23 вересня 1999 р. (із змінами) призначаються пенсії:

а) по інвалідності, якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

б) в разі втрати годувальника, якщо смерть годувальника настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

А відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. (із змінами) та іншого пенсійного законо­давства окремим категоріям громадян призначаються:

а) пенсії за віком на пільгових умовах;

б) пенсії за вислугу років;

в) соціальні пенсії

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацю­ючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтер­національного обов'язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і призначається обмеженому, визначеному законам колу гро­мадян, є пенсії за особливі заслуги перед Україною.

139

- робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і ма­шинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - за наявності стажу зазначеної роботи не менше 20 років;

- водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролей­бусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у техно­логічному процесі важких і шкідливих виробництв:

- чоловіки - при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазна­ченій роботі не менше 12 років 6 місяців;

- жінки - при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Незважаючи, що основними умовами призначення пенсії за віком є досягнення особою установленого законом віку та набуття відповідного трудового стажу, в окремих випадках законодавець може відступати від цього правила. Так, певні особливості мають пенсії за віком, що призначаються жінкам, які зайняті на постійній роботі у сільськогосподарському виробництві (у колгос­пах, державних господарствах, міжгосподарських підприємствах, кооперативах, орендних колективах, а також в селянських /фер­мерських/ та інших господарствах незалежно від форм власності і господарювання) та виховали п'ятеро і більше дітей до 14-річного віку, в тому числі усиновлених. Вони мають право на цей вид пенсії незалежно від віку та наявного трудового стажу. Порядок призначення пенсій цій категорії громадян визначається постано­вою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1992 року № 244. Обчислення заробітку, призначення та виплата таких пенсій про­вадяться відповідно до чинного законодавства.

А ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передба­чає особливий порядок пенсійного забезпечення за віком на пільго­вих умовах працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи осо­бовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджу­ваним Кабінетом Міністрів України. Такі працівники мають право на пенсію також незалежно від віку, за умови, що вони були зай­няті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймаль­них машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, - за умови, якщо вони були зайняті на цих ро­ботах не менше 20 років.

Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:

- громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- інвалідам, учасникам війни, сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

140

багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства; особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспро­порційним карликам; інвалідам по зору І групи. Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються За­коном України «Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи* від 28 лютого 1991 р. (із змінами та доповненнями). Згідно ст. 55 цього Закону пенсії за віком громадянам, які працюють чи працювали або меш­кають чи мешкали на території радіоактивного забруднення, при­значаються зі зменшенням загальновстановленого віку. При цьому пенсійний вік зменшується диференційовано, в залежності від ста­тусу і категорії громадян, які зазнали радіоактивного впливу, а та­кож періоду роботи чи проживання їх на території радіоактивного забруднення. Так пенсійний вік зменшується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, азі липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів - на 10 років;

- у 1987 році не менше 14 календарних днів - на 8 років;

- зі липня 1986 року по 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календар­них днів, у 1987 році від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної об­робки населення і дезактивації техніки або їх будівництві не менше 14 календарних днів у 1986 році - на 5 років.

Особам із числа вищезазначених учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які відпрацювали на підземних ро­ботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо тяжкими умо­вами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки -10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), а також які відпрацювали на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показ­ників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково відповідно на три роки (за списком № 1) і на один рік (за списком № 2).

Зменшення пенсійного віку, крім учасників ліквідації аварії, пе­редбачене Законом і для потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Так, евакуйованим з 10-кілометрової зони відчуження в 1986 році пенсійний вік зменшується на 10 років, а евакуйованих з інших тери­торій зони відчуження в 1986 році - на 8 років. Пенсійний вік також зменшується особам, які постійно проживали або постійно прожива­ють чи постійно працювали або постійно працюють:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - на 4 роки та додатково на 1 рік за кож­ний рік проживання, роботи, але не більше як на 9 років;

141

- у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що во­ни за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше як на 6 років;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що во­ни за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше як на 5 років. Особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року

не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протя­гом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особ­ливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними 3 ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що виконувалися за урядовими завданнями, передбачене зменшення пенсійного віку на 2 роки.

Потерпшим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), а також які відпрацюва­ли на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за спи­ском № 2 (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково відповідно на два роки (за списком № 1) і на один рік (за списком № 2).

Громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, для призначення пенсії за віком зменшений і загальний трудовий стаж на 5 років, тобто для чо­ловіків він становить 20, а для жінок - 15 років.

Цим особам, крім державної пенсії, передбачена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після ви­никнення права на державну пенсію.

Військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а та­кож ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, якщо вони не набули права на пенсію за вислугу років, мають право на пільгове пенсійне забезпечення за віком. Ці пільги полягають в тому, що їм скоро­чується пенсійний вік на 5 років за незмінного загального трудово­го стажу. Тобто вони мають право на пенсію:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не мен­ше 20 років.

Такі ж пільги мають також батьки і дружини (якщо вони не взя­ли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових

обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебу­ванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку.

Пенсійним законодавством також передбачене пільгове пенсійне забезпечення за віком жінок, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, а також матерів інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку. Вони мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років за наявності загального стажу роботи не менше 15 років, до якого зараховується час догляду за дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.

Окремим категоріям громадян, які мають фізичні вади і пра­цюють чи працювали, незалежно від того чи вони мають право на пенсійне забезпечення по інвалідності, законодавством передбачені пільги щодо їх пенсійного забезпечення за віком. Ці пільги поля­гають у зменшенні як пенсійного віку так і стажу, необхідних для призначення пенсії за віком. Так особи, хворі на гіпофізарний нанізм (ліліпути), і диспропорційні карлики мають право на пенсію за віком:

чоловіки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не

менше 20 років;

жінки - після досягнення 40 років і при стажі роботи не мен­ше 15 років.

А інваліди по зору І групи - сліпі та інваліди з дитинства І гру­пи мають право на пенсію за віком:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років;

- жінки - після досягнення 40 років і при стажі роботи не мен­ше 10 років.

3. Поняття пенсії по інвалідності. Порядок вста­новлення інвалідності для призначення пенсії

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні гро­шові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі на­стання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здо­ров'я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

143

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Цей вид пенсії істотно відрізняється від пенсії за віком та від пенсії за вислугу років насамперед тим, що така пенсія цілком зале­жить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом і вона призначається, за­звичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Пенсія по інвалідності має і спільну з іншими видами трудових пенсій рису. Вона також пов'язана з трудовою діяльністю особи. Пенсія по інвалідності в наслідок загального захворювання призначається за наявності певного, встановленого законом трудового стажу. Отже ос­новною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність. Слово «інвалідність» ( від лат. Invalidus - безсилий, слабкий) озна­чає нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок каліцтва, захворювання, або вродженого дефекту розвит­ку. Поняття «інвалідність» нерозривно пов'язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини встановлюються меди-ко-соціальної експертними комісіями (МСЕК) МОЗ, що діють на підставі Положення про них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83. Проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності здійснюється відповідно до встановленого Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 та відповідно до спеціальної інструкції «Про встановлення груп інвалідності*, за­твердженої Міністерством охорони здоров'я України та узгодженої з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 р.

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захище­ності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) медико-соціальні експертні комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни і проводять свою роботу за таким територіальним принци­пом: республіканська; Кримська, обласні, центральні міські (в містах Києві і Севастополі); міські, міжрайонні, районні.

Направлення для огляду хворого у МСЕК видається лікарсько-консультаційною комісією (ЛКК) відповідного лікувально-профілактичного закладу за формою, затвердженою МОЗ, після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий чи необоротний характер захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим же захворюванням за останні дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності. Огляд хворих у МСЕК проводиться за місцем проживання або лікування з пред'явленням паспорта чи іншого до­кумента, що посвідчує особу, та направлення, виданого ЛКК.

144

Якщо хворий за станом здоров'я не може з'явитися на МСЕК, огляд проводиться вдома або в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні. Пи­тання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клінічних, психо­логічних, соціально-побутових і професійних факторів.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворювання­ми, наслідками травм, уродженими дефектами, шо призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторон­ньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є такі обмеження життєдіяльності, що не потребують постійного сторон­нього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціаль­ної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення назчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуван­ня, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при не­можливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності, призводять лише до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, значне зниження кваліфікації, значні утруднення у ви­конанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів), то це є підставою для встановлення третьої групи інвалідності.

У зазначеній інструкції перераховані конкретні анатомічні де­фекти і соціальні підстави для встановлення кожної з трьох груп інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначен­ня строку переогляду, залежно від стану здоров'я та віку. Перео­гляд інвалідів з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою на­гляду за ефективністю відновного лікування та реабілітаційних за­ходів, станом здоров'я та ступенем соціальної адаптації проводить­ся через 1-3 роки. Переогляд інвалідів раніше вказаних строків, а також інвалідів, інвалідність яким встановлена без зазначення строку переогляду, проводиться при зміні стану здоров'я і працез­датності або при виявленні фактів необґрунтованого рішення меди-ко-соціальної експертної комісії.

Переогляд інвалідів - чоловіків віком старших шестидесяти років і жінок віком старших п'ятдесяти п'яти років проводиться тільки за їх заявою або якщо рішення медико-соціальної експерт­ної комісії винесено на підставі підробних документів.

Група інвалідності без зазначення строку переогляду встанов­люється при анатомічних дефектах (згідно Переліку анатомічних дефектів), стійких, незворотних морфологічних змінах та пору-

145

шеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-якого виду реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працез­датності з урахуванням соціально-економічних обставин в районі проживання інваліда, а також чоловікам віком старших шестиде­сяти років і жінкам віком старших п'ятидесятий п'яти років, інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення чо­ловіками шестидесяти років, жінками - п'ятдесяти п'яти років.

Рішення МСЕК може бути оскаржене до вищестоящого органу, а також в судовому порядку.

Встановлення групи інвалідності, а також часу та причин на­стання інвалідності як юридичного факту має значення для визна­чення виду пенсії та її розміру. Так в залежності від причин на­стання інвалідності пенсії по інвалідності поділяються на:

- пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання;

- пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

В залежності від категорії осіб, до яких належить інвалід, а та­кож в залежності від причин настання інвалідності пенсійне забез­печення по інвалідності, може здійснюватися за різними законами. Наприклад, якщо інвалід належить до військовослужбовців, чи до осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, то пенсія буде призначатися відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб*.

Пенсії по інвалідності призначаються військовослужбовцям та іншим особам, що мають право на пенсію за цим Законом, які ста­ли інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби.

Якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності», а якщо інвалідність настала внаслідок загального захворювання, то відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування».

4. Особливості призначення пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного за-хворювання

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до За­кону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного

146

захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 ве­ресня 1999 року на підставі акта розслідування нещасного випад­ку або акта розслідування професійного захворювання за формою Н-1 та (або) висновку МСЕК про ступінь втрати професійної пра­цездатності застрахованого у Фонді.

Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов'язково­му страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які застра­хувались від нещасного випадку добровільно.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, пе­ред або після занять; під час занять, коли вони набувають про­фесійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, ви-

ховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності

на виробництві цих установ або на інших підприємствах за

спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працю­ють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Нещасним випадком на виробництві визнається обмежена

в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного вироб­ничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здо­ров'ю або настала смерть.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечен­ня» інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудово­го каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків протиправного діяння):

а) при виконанні трудових обов'язків {у тому числі під час відряд­ження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці робо­ти протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи про­тягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудо­вого розпорядку;

д) при виконанні державних або громадських обов'язків;

147

є) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні

державної, колективної та індивідуальної власності, а також по

охороні правопорядку.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникли внаслідок професійної діяльності працюючого та зумов­лені виключно або переважно впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

До гострих професійних захворювань (інтоксикаціи) належать хвороби, які виникають раптово, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концент­рацій хімічних речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших несприятливих факторів.

Перелік професійних захворювань, які можуть стати причиною інвалідності, затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 8 листопада 2000 р. № 1662. Перелік професійних захво­рювань подано у вигляді таблиці, в якій професійні захворювання розподілено на 7 груп згідно з причинними факторами, вплив яких може викликати професійне захворювання. До цього Переліку включені: найменування захворювання, небезпечні та шкідливі ре­човини, виробничі фактори, вплив яких може його викликати, а також перелік робіт та виробництв на яких можливе виникнен­ня такого професійного захворювання. Так, наприклад, виникнен­ня такого захворювання як токсичне ураження органів дихання (ринофаринго-ларингіт, перфорація носової перетинки, трахеїт, бронхіт, пневмоніт, пневмосклероз тощо) є наслідком шкідливого впливу на організм працівника таких шкідливих речовин як азот­на кислота, аміак, оксиди азоту, ізоціанати, селен, сірка та її спо­луки, токсичний хлор та його сполуки, фтор та його сполуки, хром та його сполуки тощо. І ці захворювання можуть виникнути на усіх видах робіт (включаючи лабораторні), пов'язаних з одержан­ням, переробкою, застосуванням хімічних речовин у різних галу­зях промисловості, будівництві сільському господарстві, на транс­порті та у сфері обслуговування. Слід враховувати, що перелік небезпечних та шкідливих речовин і виробничих факторів, вплив яких може викликати професійне захворювання, робіт та вироб­ництв, на яких можливе виникнення професійного захворювання, не є вичерпним.

Інструкція про застосування переліку професійних захворю­вань затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2000 № 374/68/338

За юридичним значенням щодо призначення пенсій професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва. Пенсії по інвалідності як внаслідок трудового каліцтва так і внаслідок про­фесійного захворювання призначаються незалежно від трудового стажу і виплачуються у розмірах згідно із законодавством. Напри­клад, пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання науковому (науково-педагогічному) працівнику відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і

148

науково-технічну діяльність» призначається в таких розмірах: інвалідам І групи - 80 відсотків заробітної плати наукового (науко­во-педагогічного) працівника; II групи - 60 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника; III групи -40 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання вста­новлюються всім іншим особам, інвалідність яких не пов'язується з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. Цей стаж нараховується аналогічно, як і для призначення пенсії за віком, але він є значно меншим і диференціюється в залежності від віку інваліда.

5. Поняття пенсії у зв'язку з утратою годувальника

Поняття пенсії у зв'язку з утратою годувальника пов'язується з необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацез­датних членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у зв'язку з утратою годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду соціаль­ного страхування чи бюджету), призначені непрацездатним членам його сім'ї в разі втрати годувальника, які перебували на його утри­манні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком (доходом) годуваль­ника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому, що пенсійне за­безпечення членів сім'ї носить похідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником і, що ця пенсія призна­чається не конкретній особі, а сім'ї, тобто, на всіх членів сім'ї, які мають право на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йому окремо.

Право на цей вид пенсії мають всі сім'ї, чиї годувальники підля­гали загальнообов'язковому державному пенсійному (соціальному) страхуванню, чи добровільно брали участь у такому страхуванні. Ко­ло непрацездатних членів сім'ї, визначене законодавством.

Під терміном «втрата годувальника» розуміється його фізична смерть, безвісна відсутність, чи в судовому порядку оголошено йо­го померлим.

Пенсія у зв'язку з утратою годувальника в певній мірі має схожі риси з пенсією по інвалідності, оскільки у випадку настан­ня смерті з причин, не пов'язаних з трудовим каліцтвом чи про­фесійним захворюванням, однією з умов призначення такої пенсії, як і пенсії по інвалідності, є наявність страхового стажу годуваль­ника, який залежить від віку.

В залежності від категорії осіб, до яких належав померлий го­дувальник, а також в залежності від причин настання смерті

149

пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою годувальника аналогічно, як і пенсія по інвалідності, може здійснюватися за різними закона­ми. Наприклад, якщо померлий годувальник належав до військово­службовців, чи до осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, то пенсія буде призначатися відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб на­чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військово­службовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призна­чаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворюван­ня, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Право на таку пенсію мають непрацездатні члени сімей, які перебували на утриманні по­мерлого. Члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основ­ним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержува­ли будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дру­жині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дру­жині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, кон­тузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Якщо смерть годувальника настала в наслідок нещасного ви­падку на виробництві чи професійного захворювання, то пенсії у разі втрати годувальника призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до яко­го право на одержання цього виду пенсії мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також ди­тина померлого, яка народилася протягом не більш як деся­тимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не пра­цюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є

150

учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) ден­ної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померло­го, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпіло­го мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, се­стер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і випла­чується згідно із законодавством.

Якщо ж смерть годувальника настала з причин, не пов'язаних з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, то пенсія у зв'язку з утратою годувальника призначається за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Певні особливості має порядок визначення розміру пенсії в разі втрати годувальника сім'ї померлого наукового працівника відповідно до ст, 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

6. Особливості пенсійного забезпечення осіб, які ма­ють особливі заслуги перед Україною

Громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної, гро­мадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту то­що, Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Ук­раїною» від 1 червня 2000 року передбачені спеціальні пенсії за особливі заслуги перед Україною. Такі пенсії встановлюються як надбавки до розміру пенсії, особам, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до закону.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються таким категоріям грома­дян України:

1) Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями «За відвагу», чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР», особам, відзначеним почесним званням України, ко­лишніх Союзу РСР та Української РСР «народний»;

2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових дій орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю

151

Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородже­ним медаллю «За відвагу»;

3) видатним спортсменам - переможцям Олімпійських та Пара-олімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекорд­сменам світу та Європи;

4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-ви­пробувальних екіпажів літаків;

5) народним депутатам України, депутатам колишніх Союзу РСР та Української РСР, членам Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої Української РСР;

6) особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «заслужений», державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього Союзу РСР;

7) депутатам - всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Ук­раїнській РСР;

8) матерям, які народили п'ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.

Порядок призначення таких пенсій та їх розміри неоднакові і залежать вони від категорії громадян. Так, для призначення пенсій за особливі заслуги особам, зазначеним у пунктах 1, 3-5, ство­рюється Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, Положення про яку та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України, а особам, зазначеним у пунктах 2, 6-8, такі пенсії встановлюються ана­логічними комісіями при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських держав­них адміністраціях, положення про які та їх склад затверджують­ся відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обла­сними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втра­тили працездатність:

- від 35 до 40 відсотків - особам, зазначеним у пункті 1;

- від 25 до 35 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 2-5;

- від 20 до 25 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 6-8. Розмір надбавки визначається відповідними комісіями залежно

від заслуг особи. У разі збільшення прожиткового мінімуму, виз­наченого для осіб, які втратили працездатність, органи, що випла­чують пенсії, здійснюють перерахунок надбавки, виходячи із цьо­го прожиткового мінімуму, з урахуванням встановленого відповідними комісіями відсотку надбавки. Пенсія за особливі

152

заслуги призначається з дня звернення за встановленням пенсії. Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги пору­шується Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, Главою Адміністрації Пре­зидента України, Керівником Апарату Верховної Ради України, Державним Секретарем Кабінету Міністрів України, Головою Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Консти­туційного Суду України, Головою Верховного Суду України, голо­вами вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, Головою Національного банку України, Голо­вою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами облас­них, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, головами обласних, Київської і Севастопольської міських рад у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Клопотання про призначення пенсії подається у відповідні комісії, які розглядають його в місячний строк з дня подання документів. Рішення про встановлення пенсії або про відмову в її встановленні, прийняте відповідними комісіями, повідомляється не пізніше 10 днів після його прийняття громадянам, які звернулися за встанов­ленням пенсії, і посадовим особам, які порушили клопотання. У разі вчинення пенсіонером умисного злочину або виявлення по­милкових чи неправдивих даних, на підставі яких було призначе­но таку пенсію, рішенням відповідних комісій пенсіонер позбав­ляється призначеної пенсії. Сума пенсії, виплачена пенсіонерові надміру внаслідок зловживань з його боку, стягується у порядку, встановленому законом. Пенсії за особливі заслуги виплачуються за місцем проживання пенсіонера в порядку, визначеному законо­давством України.

У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі за­слуги, непрацездатні члени сім'ї померлого мають право на вста­новлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного члена сім'ї - 70 відсотків, двох і більше - 90 відсотків надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому встановлена.

153