17. Конституційно-правовий статус кму

Ст. 113 Конституції України визнає вищим органом у системі органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України. Це формально означає, що Кабінет Міністрів України як колегіальний орган повинен завершити виконавчу вертикаль у системі державних органів (тобто вся розгалужена система органів державної виконавчої влади в Україні, починаючи з низових ланок – місцевих державних адміністрацій, через центральні органи управління, „нагорі” завершується Кабінетом Міністрів України).

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-Міністр України, Перший віце прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри та міністри України.

Прем’єр-міністра України призначає за згодою парламенту (більше половини від конституційного складу) президент України. Інших членів Кабінету Міністрів України, віце-прем’єр-міністрів, міністрів – призначає Президент України за поданням Прем’єр-Міністра України (ст. 114 Конституції України).

Конституцією передбачено права Прем’єр-Міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України на відставку (ст. 115).

3. Відповідно до Конституції України кабінет Міністрів України забезпечує Суверенітет та економічну незалежність України, здіснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, розробляє і здійснює загальнонаціональні (загальнодержавні) програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку держави, здійснює управління об’єктами державної власності, розробляє проект Державного бюджету і забезпечує його виконання (після затвердження Державного бюджету парламентом України); здійснює заходи спрямовані на забезпечення обороноздатності України, національної безпеки, безпеки громадського порядку, а також заходи боротьби зі злочинністю; організовує митну справу, забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері соціального захисту населення, освіти, науки й культур, охорони природи, економічної безпеки і природокористування; вживає заходів для забезпечення прав і свобод людини та громадянина тощо.

На Кабінет Міністрів України покладено також обов’язок спрямовувати і координувати роботу Міністерств інших органів виконавчої влади (ст. 116).

18. Конституційний суд України, його значення та функції.

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк. Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим. За їх невиконання встановлено юридичну відповідальність.

19. Судова влада України.

Необхідність реформування судової влади постала від часу проголошення суверенності й незалежності Української держави. Цей процес поглиблюється і розвивається Конституцією України. Так у Конституції України використано категорію "судова влада", яка є частиною доктрини поділу влади у правовій державі. Це приводить до реального поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Для судової влади визнається самостійність і незалежність, неможливість для інших державних органів і посадових осіб виконувати функції й повноваження, які є компетенцією органів правосуддя. Ще один важливий аспект, що хоч основу судової влади в Україні складають судові органи, але всі мають одне призначення - захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, національної безпеки, дотримання законності й справедливості в суспільстві. Конституція гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Все це говорить про надзвичайно важливий характер і значення судової влади. Адже ніякий інший законодавчий чи виконавчий орган не має права привласнювати функції й повноваження, що складають компетенцію судів.

Проблеми судової влади значною мірою врегульовані в Конституції України. Де передбачено, що "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами". До того ж Конституція України суворо заборонила створення і функціонування надзвичайних та особливих судів.

Згідно з Конституцією України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. А це означає, що судовому захистові підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян, а також те, що всі суспільні відносини в разі виникнення спору можуть бути предметом судового розгляду. В Конституції вказано, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституцією і законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються тільки законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів поширюється на листування, засоби зв'язку, документи. Судді займають свої посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду України та суддів.

20 Державна управління в Україні та її принципи.

Держ. управління – це підзаконна виконавча діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів в процесі щоденного та безпосереднього керівництва господарським соціально-культурним та адміністративно-політичним процесом. Держ. управлінню характерні наступні ознаки: 1) ця діяльність носить виконавчо-розпорядний характер; 2) під законність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність.

Принцип держ. управління – це основні начала, керуючі положення, що визначають найбільш важливе спрямування виконання та організації управління.

Виділяють наступні групи принципів: 1) соціально-політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави , рівність всіх перед законом, гласність та врахування суспільної думки і т.д.; 2) організаційні принципи утворення апарату виконавчої влади – галузевий, територіальний; 3) організаційні принципи функціонування апарату виконавчої влади – єдиноначальність, колегіальність, відповідальність за прийняття рішень, оперативна самостійність.