Тема 10. Філософія моралі

1. Етика як галузь філософського знання.

Е́тика 

1. Наука, що вивчає мораль.

2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (лікарська етика, етика державного службовця тощо). Є важливим фактором свідомого підтримання правопорядку в суспільстві.

Сучасний стан етики

• Сучасність призводить з одного боку до релятивізації етики (нігілізм), а з іншого боку — до розширення поля «етичного»: поняття добра поширюється на взаємовідносини з природою (біоцентрична етика, див. також живу етику Реріха) та наукові експерименти (біоетика).

• На хвилі фемінізму етика отримала гендерне тлумачення, замість абстрактної гуманності або людяності (критика яких досягла апогею в постмодерністській концепції «смерті людини») чесноти групуються по опозиції мужності та жіночості.

• Альбертом Швейцером висунутий принцип благоговіння перед життям, що базується на етиці ненасильства Льва Толстого і Махатма Ганді.

• Розроблена міжрелігійна етика Баха. Ще не вивчена належною мірою монографія Тейяра де Шардена «Феномен людини», що поєднує традиційну етику з теорією еволюції.

• Заслуговує уваги буддистсько-матеріалістична концепція Ціолковського з формулою рівноваги добра і зла у всесвіті, що має своїм корінням Зороастрійські погляди.

Класифікація етичних цінностей

• Головні людські цінності, які більшою чи меншою мірою входять у всі інші етичні цінності (цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, сили, свободи волі, передбачення, цілеспрямованості);

• Чесноти (справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромністьі смиренність, цінність поводження з іншими);

• Більш приватні етичні цінності (любов до найдальшого, здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості).

2. Багатоманіття етичних концепцій в історії філософії .

Етика ненасильства

Життя людини постійно зв'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший”, "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука - сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний - значить гідний поваги. Отже, сила - це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити - "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі.

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли саме насильство вже править світом, діє беззаконня. З історії етики нам відомо, що всякий новий плин виникає в противагу існуючої і пануючої тенденції (згадаємо ранньохристиянську етику чи етику епохи Відродження). При цьому виникаючий етичний плин завжди шукає і знаходить опору в традиції, в ідеалах попередніх епох. Таким ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства - універсальний, основний моральний закон.

Етика ненасильства - це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Етика ненасильства - це спосіб життя, відповідно до якого людина будує свої відносини з людьми, відноситься до усього живого, до природи.

Сталося так, що саме XX ст., що ніяк не назвеш століттям гуманізму і милосердя, породив ідеї, що знаходяться в прямому протиріччі з пануючою практикою рішення всіх проблем і конфліктів з позиції сили. До життя виявилося викликаним тихий, але стійкий опір - незгода, непокора, неповернення злом за зло. Людина, поставлена в безвихідне положення, принижена і безправна, знаходить ненасильницький засіб боротьби і звільнення (насамперед внутрішнього). Вона як би приймає на себе відповідальність за зло, що діється іншими, бере на себе чужий гріх і викуповує його своєю невіддачею зла. Вона ставить заслін злу, своїм добром, своєю любов'ю закриваючи світ від руйнівного впливу ненависті.

Етика благоговіння перед життям

Життя людини, розглянуте як біологічне, соціальне, особистісне існування, є можливістю (певною мірою - випадковістю), наданої кожному фактом народження, можливістю пройти свій шлях, реалізувати людський потенціал, виконати обов'язок, залишити слід в області своєї професійної діяльності чи просто в пам'яті людей, що живуть поруч. Кожний має можливість прожити свій термін так, щоб пам'ять про нього жила після нього і була б доброю і світлою.

Етика благоговіння перед життям - напрямок, що виникло в XX ст. і зв'язане з ім'ям найбільшого гуманіста сучасності - Альберта Швейцера (1875-1965). Швейцер вважав свою етику програмою індивідуальної дії, безпосереднього служіння людям, вважав, що вона спонукує людей виявляти цікавість до іншим і віддавати їм частку свого життя, любові, участі, доброти. У цьому Швейцер бачить борг кожної людини незалежно від його професійної приналежності і суспільного становища, і своє власне життя переконаний гуманіст, лікар і філософ присвятило цьому служінню.

3. Структура моралі: норми, принципи, ціннісні орієнтації.

У підході до моралі як до діяльності, в основі інтерпретацій морального способу освоєння людиною дійсності, у витлумаченні системи, в якій розкривається її специфіка, елементів і характеру їхнього зв'язку криються уявлення про моральне відношення. Значення, в якому виступає поняття «моральне відношення» для етичної теорії діяльніс-ної сутності моралі, його ключова роль для даної наукової інтерпретації моральності зумовили функціональну багатозначність цього поняття в науці.

Принцип діяльнісного підходу до моралі, і в його вираженні на емпіричному рівні осмислення моральності, і в теоретичному усвідомленні його методологічного значення для вивчення моральності, завжди пов'язує уявлення про моральне з відношеннями. В свою чергу тлумачення відношень людини зі світом, те, в якій мірі в теорії відношень виражена їхня діяльна сутність, визначає розуміння морального відношення, його місця та ролі в моральній діяльності. Наприклад, розглянуте вище застосування редукціо-нізму — методу «точних наук» — у вивченні предметно-змістових відношень, дало викривлене уявлення про їхню своєрідність. Така доля спіткала й моральне відношення. 

Жива безпосередність здійснюваного в творчості людяності існування суспільних індивідів визначає безмежність морального відношення, його всюдисущий і всепроникний характер, вимірюваний відношенням до родової суспільної людської сутності. Не піддаючись розчленуванню на частини, не змінюване кількісно, моральне відношення формалізувалося за зовнішніми ознаками як суб'єктно-суб'єктне відношення. 

4. Цінності та їх класифікація.

У загальній системі цінностей поведінки людини індивідуальні цінності становлять не тільки окрему, але й специфічну групу, яка протистоїть усім іншим (соціальним та валео-екологічним) і має "егоїстичну" природу (тут і далі див.: "Кодекс цінностей виховання і розвитку" в цьому посібнику). їх призначення — слугувати лише одній людині, забезпечувати їй практичний успіх у житті.

Цінності життєвої спрямованості й мотивації життєдіяльності. Сюди відносимо життєві пріоритети, які виступають джерелом повсякденних цілей та стійке прагнення до реалізації як великих, так і малих завдань; здатність зосереджуватись на окремій меті та концентрувати на ній свої духовні, психічні, соціальні та фізичні сили тощо.

Цінності сфери усвідомлення і осмислення дії. Ця група містить розумові здібності, процеси мислення, роботу пам'яті, уяви, спостережливість, вплив світогляду тощо. Вони забезпечують вибір мотивів і прийняття рішень, планування дії, контроль і корегування її перебігу, оцінку результату. В цій психічній функції виявляють себе також мудрість, творча активність, стійкість переконань, навички і звички тощо.

Цінності, які забезпечують перебіг процесу дії. До цієї групи цінностей розвитку віднесемо волю і похідні від неї чинники, їх призначення — забезпечувати динаміку дії, посилювати її, скеровувати до осягнення мети, яка санкціонована сферою осмислення.

Специфічні індивідуальні цінності суб'єкта дії. Цінності розвитку цієї підгрупи, як і попередньої, впливають на перебіг дії, визначають її стиль, але часто не прямо, а опосередковано — в стосунках людини з іншими учасниками діяльності. Вони можуть стимулювати або ж гальмувати процес дії. За своїм змістом ці цінності наближені до цінностей соціального типу і ведуть до успіху людини в соціальному середовищі. Бо якщо сильна воля слугує лише людині, то твердість слова чи точність у поведінці має значення і для інших, з ким вона працює.

Нарешті, розглядаючи функції різних підгруп цінностей розвитку в діяльності, слід підкреслити один важливий для наших наступних міркувань момент: стрижнем будь-якої діяльності людини, її хребтом є прагнення до мети. Залежно від того, яке місце у ієрархії загальної діяльності має та чи інша дія, це прагнення є визначальним. Ба, більше.

5. Етична проблематика в економічній діяльності.

Людська діяльність стане зрозумілою та сприйнятою суспільством лише тоді, коли буде взята до уваги у всій смисловій повноті. Буття людини має духовно-культурний та предметно-емпіричний виміри. З одного боку, людина прагне постійної реалізації своєї духовності, прилучення до вищих проявів культури, з іншого боку, людина націлена на постійне задоволення вітальних потреб.

У ХХ столітті етика стала на шлях суто теоретичного, абстрактно-логічного та методологічного аналізу, все більше віддаляючись від практики. Однак радикальні соціально-економічні трансформації сучасного суспільства, що супроводжуються ціннісною переорієнтацією та змінами форм соціальної інтеграції, з одного боку, та руйнація усталених етичних систем, закладених у «проекті модерну», з іншого стали поштовхом до відродження інтересу до практичної філософії наприкінці ХХ століття. Актуальність практичної філософії спонукає до постановки питання про необхідність економічної етики, яка закликає до збереження єдності людського існування перед спокусою розмежування орієнтацій людської дії на суто економічні, етичні та естетичні принципи та цінності.

Сучасні теоретики економічної етики зберігають традиційну конструктивну роль моралі в етосі підприємця. Але для створення нової стратегії ефективного ведення господарчої діяльності необхідна свідома рефлексія щодо етичних засад, що визначають ділову стратегію. Звідси необхідним є інноваційний синтез між етичною та ринково-стратегічною раціональ¬ністю без обмеження однієї на користь іншої. Економічна етика розглядається не як зовнішнє обмеження, а як внутрішнє обґрунтування, «фундамент» економічної діяльності. Тому економічна етика торкається в першу чергу питання внутрішнього сенсу та цінностей ділової стратегії.

Однак економічна етика є не тільки «діловою етикою» або «етикою бізнесу», яка представляє індивідуально-етичну перспективу морально-економічної практики підприємств та організацій і концентрує увагу навколо проблеми персональної відповідальності менеджерів чи окремих суб’єктів господарчого процесу. Економічна етика поширює проблемну область на площину господарчих спілок та «критичної спільноти» для вирішення питання етично обґрунтованих реформ економічного ладу для втілення економіко-політичної солідарної відповідальності. Її завданням є вирішення етико-політичного питання про можливість нового мислення вільно-демократичного ідеалу громадянського суспільства з його передумовами рівності можливостей, справедливості та солідарності і впровадження реформ політики ладу.