Тема 8. Філософія економіки

1. Технологічні, фінансові, наукові та соціокультурні засади економіки.

На відміну від економічних дисциплін, які вивчають способи, типи та функції економічного господарювання, філософія економіки досліджує способи втілення сутнісних сил людини у просторі матеріального виробництва, вплив матеріального виробництва на розвиток сутнісних сил людини, а також на утворення ціннісної системи координат у духовній сфері суспільно-історичного розвитку

• технологічна сфера у філософії економіки розглядається як історія та практика промисловості, що виступає опредметненими сутнісними силами людини у знаряддях праці та продуктивних силах.

Технологічна сфера економіки має два протилежних вектори розвитку:

регресивний – її еволюція у бік технократизму (який утворює технократію).

прогресивний – розвиток економічної діяльності на засадах політехнізму, які забезпечують можливість засвоєння та самореалізації людини у різних формах діяльності та перетворюють принцип переміни розу діяльності на творчий фактор підвищення продуктивності праці.

Фінансова сфера у філософії економіки розглядає генезис грошових систем, функцій грошей тощо у контексті товарного та цінового опредметнення суспільної праці в абстрактні форми суперечностей конкретної та абстрактної праці. Цей напрям філософії економіки конституювався сьогодні у «філософії грошей».

Наукова сфера, яка потребує перетворення науки не лише на продуктивну силу, а на безпосередньо продуктивну силу. У такому статусі наука втілюється через формування наукового мислення суспільства у цілому, робочих інтелектуалів зокрема. Цей напрямок потребує такий розвиток освіти, який спроможний формувати спеціалістів-професіоналів, що відповідають вимогам сучасних технології і спроможні розвивати останні. У такому разі характер школи та університетів не повинен змінюватися на користь технічних знань, а технічні знання повинні змінити зміст та спрямування освіти на усвідомлення матеріально-практичних засад суспільного та людського розвитку

Соціокультурна сфера, яка вимагає виведення характеру зв’язків між рівнем розвитку людини (групи, колективу, класу) як суб’єкту виробництва та розвитком економічної діяльності суспільства. Характер таких зв’язків не є безпосереднім. Наприклад, базований на високий рівень спеціалізації праці розвиток продуктивних сил у ХІХ столітті породив ефект відчуженої праці, коли механічний спосіб функціонування людини у процесі виробництва обумовлював не лише відчуження від предмету та результату праці, а й від власних універсальних здібностей.

2. Філософські аспекти економічних теорій.

Класичні економічні теорії:

Теорія Рікардо підтримуючи трудову теорію А. Сміта, робив висновок про те, що праця є основою будь-якої вартості. Чітко розмежовуючи споживну та мінову вартість товару, Д. Рікардо виокремлював товари, вартість яких визначається виключно їх рідкісністю. Він наголошував, що на вартість товарів впливає не тільки безпосередньо прикладена до них праця, а й витрачена на знаряддя, інструменти, будови, які уможливлюють її виконання. Ціну Д. Рікардо розглядав як грошовий вираз мінової вартості, розрізняючи природну та ринкову ціни. Першу він розумів як вираз вартості, а другу пов'язував з відхиленням від природної ціни під впливом попиту та пропозиції.

Теорія Мальтуса трудовій теорії вартості протиставив видозмінений варіант одного з трактувань вартості А. Сміта. Він визначив вартість працею, що купується на даний товар. Вартість пропорційна витратам виробництва, до яких учений зараховував витрати живої й уречевленої праці та прибуток на авансований капітал. Таким чином, Т. Р. Мальтус включав прибуток безпосередньо у вартість товару разом з працею та вважав його незалежним від праці. 

Теорія Кері На противагу класовій теорії розподілу Д. Рікардо   Г.Ч. Кері висунув власну теорію гармонії класових інте­ресів, яка лягла в основу його концепції вартості. Згідно з теорією Кері вартість продукту визначається кількістю праці, необхідної не для виробництва, а для його відтворен­ня. На думку Кері, зі зростанням продуктивності праці витрати на відтворення товарів зменшуються, що відповід­но зумовлює зменшення частки засобів виробництва у вар­тості продукту, а отже, й частки капіталу і відсотка на ньо­го як винагороди капіталістові за вкладений капітал. Відпо­відно зростає цінність праці та її частки в продукті.

Некласичні та сучасні економічні теорії:

«Філософія зубожіння» М. Прудона Теорія цінності. Цінність у Прудона є вічною абстрактною категорією, носієм двох протилежних ідей: споживної і мінової цінностей. Між ними існує протилежність. Перша є втіленням достатку, друга — відображенням винятковості. Примиренням Цих суперечливих сторін, синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона є так звана конституйована, або синтетична, цінність. Вона встановлюється в обміні і обов'язково реалізується на ринку. Для подолання труднощів товарного обміну потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію.

Теорія К.Маркса про природу капіталу. Основу всієї економічної системи Маркса становило вчення про працю як єдину й абсолютну субстанцію цінності. Цінність товару, на його думку, це застиглий в ньому робочий час. Людська праця не є одним із моментів, що впливає на цінність, як доводив Рікардо, а праця творить саму суть, саму субстанцію цінності. Правда, конкретні форми праці неспівмірні, але вони зіставні, якщо розглянути їх через призму затрат людської робочої сили взагалі. Отже, цінність - це скристалізована в товарі людська праця.

Теорія Ф. Енгельса про положення робітничого класу в Англії. Ф. Енгельс дає глибокий аналіз становища та історичної ролі робітничого кла-су, ставить питання про необхідність завоювання ним політичної влади. «Пролетаріат не зможе позбутися безправ’я, поки влада пере-буває в руках багатіїв». Єдиним можливим виходом є пролетарська революція. 

Теорія В. Зомбарта про капіталістичне господарювання та духовний розвиток «економічної людини. В. Зомбарт описує тип підприємця, характеризує його функції і бачить його основне завдання в просуванні технічних новинок на ринок. На думку В. Зомбарта, підприємець, що зробив винахід, надалі не зупиняється на його впровадженні, а намагається розповсюдити новинку, що і характеризує його як носія технічного прогресу. Внесок В. Зомбарта в теорію інновацій полягає саме в цьому твердженні, яке подаємо досить узагальнено: підприємець є носієм інновацій.

1. Економіка в системі суспільних відносин.

Еконо́міка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох.

Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управліннявиробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг.

Ціль економіки пояснити як працюють господарства. Економіка проявляє себе у суспільному житті не тільки крізь бізнес, фінанси,державні інститути, але й у злочинності, освіті, релігії та інших соціальних сферах як війна та наука.

Суспільні відносини — важливa формa вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків. Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими людьми та їх групами.

2. Місце людини в філософії економіки.

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

Причому головною продуктивною силою в кожній економічній системі виступає людина, працівник. Пояснюється це тим, що людина створює переважну частину засобів виробництва і в процесі їх подальшого використання в результаті трудової діяльності надає всеоукупності засобів виробництва характеру фактора виробництва. 

Людина — надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі біологічне і соціальне.

Людина економічна — головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих  інтересів, мети і пріоритетів.

У процесі виробництва споживаються всі його фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність. Коли людський фактор функціонує, його енергія витрачається.

Людина — працівник, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

Споживач — людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

Суб'єктами економічних відносин є окремий індивід, сім'я, колектив, держава. Основою економічних відносин є відносини власності, які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Органічне поєднання двох характеристик людини: людини — працівника та людини — власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.

Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існувати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних потреб людини — ось призначення будь-якого виробництва.

Успіх виробництва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина.