74.Технополіс як суб’єкт інноваційних правовідносин

Технополіс — це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоємких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників. У склад технополісів можуть входити:

-науково-дослідні організації та установи; -промислові підприємства; -культурно-побутові об’єкти; комунальні та інформаційні мережі ; - проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

- фінансово-кредитні установи; -торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

75.Банківська діяльність.

Одним з видів фінансової діяльності є банківська діяльність, яка здійснюється організаціями зі спеціальним правовим статусом - банками. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до ЗУ "Про банки і банківську діяльність.

До банківської системи входять:

Національний банк України - центральний банк України, центральний орган державного управління у сфері банківської діяльності; комерційні банки - організації, що безпосередньо здійснюють банківські операції; створюються в певних організаційно-правових нормах (відкритого акціонерного товариства, пайового банку); залежно від комплексу банківських послуг, що надаються цими організаціями, розрізняють універсальні банки (можуть здійснювати різні види банківської діяльності та банківських операцій) і спеціалізовані, а саме; ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові); за критерієм форми власності, на базі якої функціонують банки, - держанні (створюються за рішенням Кабінету Міністрів України) та недержавні банки (рішення про створення приймають фізичні особи та юридичні особи, що не належать до сфери державної власності).

Правове регулювання банківської діяльності та визначення специфіки правового статусу суб'єктів цієї діяльності здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів, що включає:

• Кодекси: ГКУ, ЦКУ, кілька глав якого регулюють відносини щодо позики, кредиту, банківського вкладу, банківського рахунка, факторингу, розрахунків;

закони України: "Про Національний банк України" ; "Про банки і банківську діяльність"