
- •1.Предмет вивчення дисципліни рпс.
- •2. Підходи до визначення поняття рпс
- •3.Основні наукові засади, теорії, та моделі розміщення продуктивних сил.
- •4. Оптимальне та раціональне рпс, основні відміни.
- •5. Основні відміни між закономірностями та принципами рпс
- •6.Закономірності ефективного рпс та територіального поділу праці.
- •7. Закономірності економічної цілісності регіону, регіональної інтеграції господарства та терит. Комплексності продуктивних сил.
- •8.Закономірності територіальної концентрації продективних сил та зближення рівнів соц.-економ. Розвитку регіонів.
- •9. Головні принципи рпс
- •10.Територіальна організація та територіальна структура продуктивних сил, основні відміни понять.
- •11. Основні форми територіальної структури продуктивних сил
- •12.Територіальний поділ праці та його різновиди.
- •13. Основні показники оцінки ефективності господарської спеціалізації регіону.
- •14. Сутність концепції енерговиробничіх циклів.
- •16. Територіальні виробничі комплекси та їх типи. Основні твк в Україні.
- •17. Портово-промислові комплекси та їх типи. Головні ппк України і світу.
- •18. Науково-технологічні зони та парки, технополіси. Світовий досвід організації та напрями розвитку в Україні.
- •19. Сутність поняття факторів рпс
- •20. Сировинний та паливно-енергетичний фактори рпс. Матеріало-, електро- та паливомісткі виробницт-ва.
- •21. Порівняльна характеристика водного та трудового факторів рпс. Водомісткі та працемісткі виробництва.
- •22. Споживчий і транспортний фактори рпс. Основні вир.Для яких вони найважливіші.
- •23. Фактор науково-технічного прогресу та зміни його значенням з часом для розміщення підприємств окремих галузей.
- •24.Фактор ринкової кон’юнктури. Специфіка впливу на розміщення підприємств окремих галузей.
- •25.Сутність фактору економіко-географічного положення території для рпс. Рівні економіко-географічного положення.
- •26.Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.
- •27. Вільні економічні зони у світі та проблеми їх ств.В Україні.
- •28. Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України
- •29 Економічне та соціально-економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил.
- •30 Сучасна мережа економ. Районів України та принципи їх виділення.
- •31 Депресивні регіони України та шляхи їх розвитку.
- •32. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Донецького економічного району.
- •33. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Придніпровського економічного району.
- •34. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Північно-Східного економічного району.
- •35. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Столичного економічного району.
- •36. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Причорноморського економічного району.
- •37. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Карпатського економічного району.
- •38. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Подільського економічного району.
- •39. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Центрального економічного району.
- •40. Спеціалізація г/п та митна інфраструктура Північно-Західного економічного району
- •1.Предмет вивчення дисципліни рпс.
- •2. Підходи до визначення поняття рпс
16. Територіальні виробничі комплекси та їх типи. Основні твк в Україні.
ТВК – це економічне (взаємозумовлене) сполучення підприємств в одному промисловому комплексі або в цілому р-ні, що забезпечує певний економічний ефект за рахунок вдалого добору підприємств, згідно з природними та економічними умовами, з його транспортним та економіко-географічним розташуванням.
Основні типи ТВК в залежності від ролі різних ЕВЦ:
1. ТВК переробної промисловості з переважанням машинобудівного та текстильно-промислового ЕВЦ.
2. ТВК гірничо-металургійної промисловості, що спирається на 3 ЕВЦ (1,2,3)
3. ТВК енергетичної промисловості з провідними паливно-енергопромисловими ЕВЦ (4,5,6,7,10,11,12)
4. ТВК хімічної промисловості (4,5,8)
5. ТВК промисловості, що виробляє біологічну сировину (9,15,16).
Економічна сутність ТВК виявляється в тому, що його н/г ефективність вища за сумарну ефективність складових, які функціонували б ізольовано.
Типи ТВК (Рудашевський) залежно від набору функцій:
1. Монопродуктивні, що орієнтується на випуск 1 кінцевого виробу створеного в різних р-нах.
2. Субпродуктові, виробництво головної продукції супроводжується виробництвом супутної.
3. Поліпродуктові, що виробляють декілька самостійних видів продукції.
Основні ТВК України: Донецький, Придніпровський, Харківський, Волинський, Прикарпатський, Кримський, Україно-Чорноморський, Азовський.
17. Портово-промислові комплекси та їх типи. Головні ппк України і світу.
ППК – це форма територіальної організації морського господарства і прилеглого примор’я, взаємопов’язане та взаємозумовлене, планомірно сформоване об’єднання морських портів в приморських, промислових підприємств, морських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв’язків.
Основні типи ППК:
1. Океанічний, орієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану та зовнішньоекономічні морські торговельні зв’язки. 2.Морський(прибережний) Пов’язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морське нафто- і газовидобуток, прибережне рибальство, марикультура)
3. Приморський, орієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом.
Найбільшим у світі ППК є ППК на базі Європорту у Роттердамі (Голландія), Марсель, Фос (Франція), Сінгапур, Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба (Японія), Нью-Йорк, Українсько-Чорноморський РППК.
Хітерланд – зона поширення впливу порту на територію суші.
У Україні Одеський, Севастопольський ППК та ін.
18. Науково-технологічні зони та парки, технополіси. Світовий досвід організації та напрями розвитку в Україні.
Науково-технологічна зона – це певна територія, на якій є вищий навчальний заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику.
Такі зони створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв’язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям.
Перша така зона була створена в США неподалік від Сан-Франціско і отримала назву « Силіконова долина»
Науково-технологічні парки (технопарки) – це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщуються декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій чи науко-містких виробництв.
В США на базі Гарвард-ського універси-тету та Масачу-сетського техно-логічного інституту в м. Бостон ств науково-дослідний парк «Шоссе-128» з виробництва міні-комп’ютерів.Фрт-Уерт, Річфілд-Парк(США), «коридор М-4»(Англія), Іль-де-Франс(Франція), Ізар Веллі (ФРН), Новус Ортус (Італія )
Технополіс – центр впровадження досягнень науки і техніки.
Технополіс – це самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнічними і науковими виробами, комфортними жил масивами, об’єктами обслуговування і відпочинку, комунікаціями.
На першому місті по технополісам виступає Японія(Цукуба), Франція (Тулуза), Софія-антиполіс біля Ніцци
Створення НТЗ, технопарків, технополісів дає можливість:
1. максимально зблизити науку і виробництво, значно підвищуючи ефективність використання досягнень НТП;
2. сприяти прогресивній структурній перебудові економіки для підвищення її наукомісткості;
3. більш рівномірно розташувати ПС, вирівнюючи диспропорції в економічному розвитку; 4. сприяти екологізації виробництва.
В нашій державі технополіси та технопарки можуть формуватися у р-ні Одеської агломерації, поблизу Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Львова..