12.Територіальний поділ праці та його різновиди.

Територіальний поділ праці(ТПП)—процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні.

Власне в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій—більших. У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізація окремих виробництв усередині економічного району) та міжнародний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Природні умови є об’єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю.Саушкін виділив 6 різновидів ТПП:

1.Генеральний - між країнами і великими економічними районами (між далекосхідним районом Росії та Японією – експорт до останньої деревини й кам’яного вугілля)

2.Внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами

3.Довкола економічного центру (міста або комбінату)

4.Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально розз’єднані (ловіння риби – переробка – консервування, копчення, соління)

5.Фазовий одна й та сама продукція (фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року

6.Епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва. Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники.

13. Основні показники оцінки ефективності господарської спеціалізації регіону.

Задля оцінки ефективності спеціалізаціїконкретної території розраховують коефіцієнти:

1) загальний рівень спеціалізації:

С=Рв/ Р*100%,де

Р – сукупний суспільний продукт створений у районі ( доход )

Р­­_в – частина супного сусп продукту району, що вивозиться за його межі.

2) коефіцієнт локалізації (Кл)

Кл=Ппр:Ппк , де

Ппр – питома вага окремої галузі р-ну у загальному виробництві району (%)

Ппк – питома вага даної галузі р-ну у заг. виробництві країни (%)

3) коефіцієнт виробничої продуктивності р-ну на душу населення:

Кд=Пгр:Пнр, де

Пгр – питома вага окремої галузі району у виробництві продукції даної галузі в країні

Пнр – питома вага населення р-ну в нас. країні

4) міжрайонної товарності дає можливість оцінити потенціал району й точніше визначити його місце в товарообміні

Кмт=Ввив.р:Ввир.р

Ввив.р. – вартість продукції даної галузі р-ну, що вивозиться за його межі

Ввир.р. – загальна вартість продукції, що виробляється в р-ні

Якщо Кл або Кд >1, то дана галузь є галуззю спеціалізації р-ну.