2. В оповіданні "Киевскиеведьмы", 1833 p. Герой співвідноситься з світом фантастики , якийпредставлений відьомсько-вампірським шабашем на Лисій горі.

У О. Сомова світ відьомський і світ звичайних людей має здатність перетинатися, однак шкода від того - обом світам, він з особливою ретельністю наповнює твір безліччю дуже конкретних і предметних явищ, здатних завдяки відтворенню життя як реального, навдивовижу зримо наближати зображуване до одновимірного сприйняття. Це не лише вселяє довіру в мовлене автором, але й цілковито розруйновує межі, наявні між реальним і фантастичним світами. Чи не тому твір цей, розпочинаючись історичними реаліями (повстанський рух козацтва на чолі з Тарасом Трясилом), доповнюється і низкою інших: грошові одиниці - дукати, злоті; назви професій: ратні - гетьман, козак, "підніжки" і цивільні - шинкарі, крамарі; реалії побутові - книші, слас-тьони та звичаєві. Картина, зображена письменником, завдяки цьому володіє тому ефектом актуальності подій, мовби вихоплених допіру з життя, що надає зображеному повнокровності й переконливості.

Білет 19

3. Бажаючи показати кращі духовні риси трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність української літературної мови та придатність її для втілення трагічних сюжетів, вираження тонких емоцій, Квітка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин духовно багатих простих людей. Сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі й парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету трагічне: обоє помирають. Ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя особливою чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за померлою коханою. Головна героїня Маруся зображена як утілення найвищих людських якостей — згідно з народним і авторським етичним та естетичним ідеалом. Дівчина «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». У повісті «Маруся» з'являється характерне для Квітки художньо-етнографічне портретування персонажів, відображення їх внутрішнього світу, морально-етичних якостей, з орієнтацією на фольклорні зразки. Маруся «висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона... Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались...» Портрети героїв «Марусі» та інших творів Квітки стали зразками художньо-етнографічного портретування для багатьох українських прозаїків. Основну увагу в характеристиці Марусі письменник приділяє показу її почуттів і переживань. Тут, крім використання традицій сентименталістів, велику роль відіграє ліризм народної пісенності, народнопоетичне зображення внутрішнього світу людини, сильних і піднесених почуттів. Серед найголовніших якостей Марусі письменник підкреслює її працьовитість: вона була «до усякого діла невсипуща». Вона й біля печі, й біля корови, «й дома порається», й «з батьком у полі, чи громадити, чи жати». Квітка одним із перших у новочасній літературі звернувся до зображення селянської праці, до показу героїв у хліборобських заняттях, чим його герої принципово відрізняються від персонажів попередньої сентименталістської літератури. Мовленнєва партія Марусі сприяє поетизації героїні, яскравому виявленню її глибоких емоцій і драматичних переживань, її душевної теплоти в ставленні до людей: «Василечку, голубчику, соколику мій», «Василечку, мій козаченьку!», «Матінко моя ріднесенька! утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком... Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі!» В образі Марусиного батька Наума Дрота втілено Квітчин і народний ідеал хазяйновитого селянина. Завдяки чесній праці, додержанню народних моральних норм і християнських заповідей він нажив багатство, здобув душевну рівновагу і справжнє щастя. Приваблюють у Наумі його роботяща вдача, життєва мудрість трудящої людини, високі морально-етичні принципи. Навіть втративши найдорожче для себе — єдину доньку, Наум не впадає у відчай, заспокоюючи себе й дружину тим, що то Бог забрав із цього злого світу та прийняв до себе любу йому богоугодну душу Марусі і що після їхньої смерті Бог збере їх разом . П. Куліш та інші критики вважали, що в образі Наума Дрота зібрані й опоетизовані кращі риси українського селянина-хлібороба. Повість «Маруся», ця поетична картина з багатьма точно відтвореними істотними реаліями тогочасної дійсності й водночас з ідеалізованими героями (Маруся, Василь, Наум), значною мірою являла собою образ вимріяного Квітчиною просвітительсько-демократичною уявою народного життя України. Важливе місце в художній структурі повісті «Маруся» займає опис поетичних народно-національних обрядів сватання, весілля як високохудожніх дійств зі своєю режисурою, своїми ролями, з сюжетом, усталеним текстом, глибоко-емоційними піснями та дотепними примовками, з запальними національно-своєрідними танцями. До найкращих сторінок повісті належить майстерно виписана в традиціях сентименталістів елегійна картина українського ранку, яка ніби символізує зародження кохання Марусі й Василя; вона стала взірцем для пейзажних зарисовок в українській літературі наступних часів.

Білет 20

1. Балада як жанр народнопісенної творчості — це один з тих жанрів, який найшвидше почав проникати у літературу. Уже в 13 ст. були створені збірники англійських балад, присвячені Робіну Гуду, Карлу Великому та ін. З 14 ст. стають відомі балади у французькій літературі з відомим авторством (балади Алена Шартьє, 1385—1435, Шарля д´Орлеана, 1391—1465, Франсуа Війона, 1431—1465).

В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 —I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-романтиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 — збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж — цілком оригінальні балади, де використані основні композиційні та художньо-поетичні прийоми жанру, але тематично це абсолютно самобутні авторські твори. До баладної традиції звертались і представники «Руської трійці»: І. Вагилевич («Мадей», «Жулин і Калина»), М. Шашкевич («Погоня»), М. Устиянович («Прокляття матері»).

Високого рівня узагальнення та авторської майстерності сягнули українські балади у ранній творчості Т. Шевченка. Національні сюжети, символи й образи з новою силою зазвучали в його творах, зокрема мотив перетворення дівчини в дерево знайшов своє відображення в поемі «Тополя», народно-поетичною атмосферою пройняті твори баладного характеру «Причинна», «Утоплена», «Хустина», «Катерина», «Лілея», «Княжна».

Під впливом романтиків, в тому числі і раннього Шевченка, С. Руданський розпочав свою творчість жанром балади. Це були художні інтерпретації фольклорних тем і сюжетів, серед яких балада «Тополя», що по-новому зазвучала у його авторському варіанті. Тема заклинання словом розроблена ним в іншій баладі — «Верба», основною ідеєю якої є бумеранг скоєного зла, що додає творові ще більшого драматизму. Оригінальною є його балада «Два трупи» на основі сюжету про вбивство розбійником свого батька і його загибель від удару блискавки, а також балади «Вечерниці», «Упир» та ін. На основі баладних мотивів створені балади Б. Грінченка «Смерть отаманова», «Ярина», «Христя» (перегук з мотивом «Тройзілля»), «Біла бранка»; Я. Щоголіва «Лоскотарик», «Запорожець над конем»; І. Франка збірка «Баляди і розкази» та ін.

У слов'янських літературах балада з'явилася завдяки жанровій спорідненості з думою і романсом. Перші твори цього жанру були перекладами або ж переспівами західноєвропейських зразків ( як, скажімо, й інші жанри, наприклад, сонет). Але навіть перші переспіви західноєвропейських творів наповнювалися східною ментальністю, національними фольклорними елементами.

Білет №20