«Ода малороссийскийкрестьянин» к.Пузина.

Тема – панське сваволя над простолюдом, що розминулась з волею Божою. Панські вчинки розминулись навіть з тим, чим вони пишаються найбільше – благородством, оскільки віра в благородство повинна породжувати благородні вчинки: «У панів постіль повнісінька собак поганих, миршавих,а наш брат – неборак – у панських стій дверей, цілі сутки ».

Через багатство пани забули, що їх життя не вічне, вони не є щасливими, через їх аморальність.

К. Пузина закликає до подолання суперечностей між людьми, адже все змінюється, життя швидкоплинне «сьогодні паном ти, а завтра і слугою» . Людина повинна поводити згідно не групових, а загальнолюдських норм.

«Вояж по МалойРоссии г. генерала от инфантерииБеклешова» Генерал губернатор Беклешов вирішив приборкати панів, його поведінкою дивуються Пархом та Панас і схвалюють це.

Але ревізія губернатора завершується для панів легким переляком, тому що Беклешова викликають в Петербург, тому перевірка минає як подорож, без жодних наслідків для тих, хто був до неї причетний.

«Малороссийскиестихи». Оповідач Зінько описує пишні похорони архієпископа, роздумуючи над цією дивовижею і сутністю власного життя. Позірне вихваляння баченого співвідноситься у творі з весільним обрядом.

Оптимістичного заряду творові надає та позиція автора, згідно з якою святі отці, чиє життя сповнене пишноти, ідуть із життя, натомість залишаються ті, хто представляє простий народ: Зінько та Лесько.

Білет 15

1.Своєрідність літературного життя доби, характерну прикмету літературного життя кінця XVIII - 60-х pp. XIX ст. Формує п'ять чинників:

- виникнення потужних центрів освіти;

- вихід у світ видань творів українських письменників цієї епохи;

- пробудження і розвиток літературно-критичної та літературознавчої думки і необхідність забезпечення навчальних закладів теоретичними й історико- літературними дослідженнями

- фіксація традицій усної народної творчості у фольклорних збірниках

- поява нових періодичних видань, що активізують і забезпечують самобутність літературного життя України.

Найрадикальнішу підтримку літературній творчості надають у цей час альманахи (збірники літературних творів, об'єднаних за жанрово- тематичним або регіональним принципом): "Украинский альманах" (1831 p., Харків; упоряд. І. Срезневський та І. Росковшенко); "Утренняязвезда" (1833 р., кн. 1, 1834 р. кн. 2, Харків; зініційований Г. Квіткою-Основ'яненком, редагований І. М. Петровим); "Одеський альманах" (1834 p., Одеса; видавці М. Розберг і П. Морозов); "русалка Дністровая" (1837 р., Буда; упорядн. М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький); "Украинскийсборник" (1838 р., кн. І. Харків, 1841 р., кн. 2, Москва; виданий І. Срезневським); збірники "Киевлянин" (1840 p., 1841 p., 1850 p.; видав М. Максимович); "Ластівка" (1841 р., Санкт-Петербург; уклав Є. Гребінка); "Сніп" (1841 p., Харків; уклав О. Корсун); "Молодик" (1843 р. 1-2 кн., Харків, 1844 р. З кн. , Харків, 1844 р. 4 кн., Санкт- Петербург; зініціював видання Г. Квітка-Основ'яненко, видавець І. Бецький); "Вінок русинам на обжинки" (1846 p., Відень; редагований Я. Головацьким, 1847 р. - за редакцією І. Головацького); "Южныйрусскийсборник" (1848 p., Харків; упорядн. А. Метлинський).

Білет 15

2.Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика - дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".

Як поет-романтик Л. Боровиковський не тільки сприйняв ранні романтичні імпульси, а й багато в чому визначив провідні тематичні і жанрово-стильові тенденції наступного розвитку романтизму в українській літературі. Чільне місце в його творчості належить фольклорно-побутовій баладі («Молодиця», «Убійство», «Рибалка», «Розставання», «Чорноморець», «Вивідка»), нерідко з казково-фантастичним змістом («Маруся», «Чарівниця», «Заманка», «Гайдамаки»). Більшість із них, як правило, тематично обертаються у традиційному колі народної демонології, вірувань, магії, обрядів, чарів, ворожіння, нещасливої любові, нерідко зв'язаної із смертю одного з героїв («Молодиця», «Маруся», «Чарівниця», «Рибалка», «Вивідка» та ін.). У ряді з них персонажами суто побутового баладного сюжету виступають історичні соціальні типи — козаки, гайдамаки. Цей нахил до історіоризації побутової фабули пізніше набуде розвитку в баладах М. Костомарова.

Найбільше відомий своєю баладою «Маруся» (вільний переспів з твору В. Жуковського «Світлана»). Але сюжети балад черпав і в українському фольклорі.

Важливими є й проблеми долі, власної відповідальності й відплати. Тому автор і підкреслює, що Маруся, використавши чари, скористалася послугами нечистої сили, і тому всі її спроби викликати взаємність у коханні призвели до трагедії:

Є в доробку Л. Боровиковського ще одна цікава балада «Чарівниця»(1831), в основу якої покладено зміст відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», автором якої, як вважають, була легендарна народна поетеса Маруся Чурай.

У Л. Боровиковського основна проблематика балад — питання людської поведінки і вибору між добром і злом. Добро і зло, в різкому протиставленні, фігурують в усіх баладах. їх джерело завжди — і сама душа людини, і ті таємничі потойбічні сили, що нею керують. Романтичні «два світи» виявляються переважно в образах диявольського і божественного начал. Диявол і Бог — образи програмові, причому ніколи диявол не діє як дух протесту, але завжди — як дух зла. Боротьба за душу людини, за її спасіння від загибелі — основна колізія балад.

Вводить Л. Боровиковський в свою баладу й уривки народних пісень, ліричних і весільних, і примовки чар, записані з уст справжньої ворожки.

Білет 15