38. Харківський університет як осередок культури

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, заснований у 1805 р., став першим новітнім вищим навчальним і науковим закладом у Наддніпрянській Україні. Наявність університету перетворила до того часу мале провінційне місто у значний центр, з якого почалося національне відродження [2]. Ця ініціатива належала відомому українському вченому та громадському діячеві В.Каразіну, котрий виступав з ідеями реформування освіти в Російській імперії, вказував на колоніальне становище України. Йому належить ціла низка винаходів у галузі сільського господарства. Але про його смерть не було навіть згадано на офіційному рівні. [З, 237] 3 огляду на це, один з його біографів – В.Анастасевич правдиво зауважував, що В.Каразін, "як метелик, занадто наблизився до полум'я та обпалив собі крила, занадто довірився царському двору, забувши, що там не все можна говорити, що є в душі" [4]. В.Каразін планував створити ціле університетське містечко, але реально для функціонування такої установи не було матеріальних коштів. Тому Харківський університет, створений на пожертви громадян, мав лише чотири факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний та медичний. Університетський статут давав широкі права і накладав обов'язки як на найавторитетнішу освітню установу великого учбового округу. Таке становище зберігалося до 1835 р. Протягом 1-ої третини XIX ст. Харківський університет здійснював контроль за роботою шкіл, брав участь у написанні підручників, складанні шкільних програм.

Першим ректором цієї найвищої установи в Україні став професор І.Римський – викладач російської літератури. Саме його пропозиція щодо видання одного з літописів, яка стосувався стародавніх прав Слобідського краю і "писаний мовою, яка давніше тут уживалася, а в останніх роках сильно змінюється і з великими кроками наближується до великоросійської", подана до Імператорської академії наук [3, 238], дала поштовх до українознавчих студій харківських інтелектуалів.

Харківське громадянство завдячує університету появою перших періодичних видань, навколо яких гуртувалися вітчизняні інтелектуали. Серед їх числа – "Харьковский еженедельник" (1812) перша газета, що з'явилась у Харкові, "Украинский домовод " (1817 – 1818), "Харьковские известия" (1817 – 1823), та інші. Варто відзначити заснування перших українських часописів: "Украинский вестник" (1816 – 1819) за редакцією професора Є.Філомафітського, вчителя Р.Донорського та письменника Г.Квітки-Основ'яненка, а також "Харьковский Демокрит" В.Масловича. "Украинский вестник" мав широку програму, яка включала 5 відділів: наука, проза, поезія, харківські записки, та інше. У 1816 р. на сторінках "Украинского вестника" була опублікована перша дискусія в українознавчій думці з приводу з'ясування термінів "Україна" та "Малоросія". Активну участь у ній взяли І.Квітка та М.Марков.

Підтвердженням розуміння високої місії як наукового центру було рішення університету вченою спільнотою цього навчального закладу організувати видання власного наукового журналу "Ученыя записки". Та Микола І наклав резолюцію – "Повременить". Університет чекав 40 років. Натомість було видано новий університетський статут 1835 р., що покінчив з академічною свободою, мав реалізовувати у наукове життя проголошені С.Уваровим принципи "православ'я, самодержавства, народності". Так від 1835 р. почалася смуга утисків щодо життя університетів. Саме в цей період С.Уваров наказав М.Костомарову знищити дисертацію "О причинах и характере унии в западной России", бо знайшов там кілька закидів щодо православних патріархів.