39 Наукові види раціонального природокористування

Однією з форм взаємодії системи людина природа є природокористування як сфера господарської діяльності людини..Предметом взаємовідносин системи людина природа є атмосфера повітря, водні ресерси, земельні ресурси, надра, біоресурси,відходи. Природокористування - система виробничих відносин людини і природи з метою використання речовини природи для задоволення потреб відтворення виробництва і життя. У економічній літературі сформувалося декілька напрямів дослідження економічних питань природокористування: 1.аналізуються особливості сучасних взаємозвязків між природою та економікою,роль людини і природи у циз звязках. 2.проводиться пошук оптимальних економічних механізмів національного природокористування. Здебільшого еколого-економічна теорія розглядала: -економічну структуру природокористування як сукупність виробничих відносин суспільства -форму дармових благ природи та повне абстрактування від їх економічної а отже вартісної сутності +систему економічних оцінок природних ресурсів +рентнй підхід до економічної оцінки природних ресурсі, що дає змогу враховувати відносну цінність дефіцитних природних ресурсів. Економісти схильні вважати що обєктом природокористування є два види капіталу: створений людиною капітал природний капітал Кожен з названих видів капіталу має свої особливості і значення в системі виробництва. Отже,утворений внаслідок самоорганізуючих процесів у природі, цей капітал відіграє подвійну роль; Бере участь в здійсненні виробничої функції економіки Забезпечує відтворення природи через обмінні процеси енергією і речовиною в межах локальної території. Незріла потреба дослідити проблеми екологічної збалансованості природокористування під кутом зору його просторово-економічної структури . це дасть змогу обєднати предмет макроекономічних досліджень з відповідними просторово економічними дослідженнями і забезпечить адекватність біофізичних та економічних критеріїв стійкості на меза- та макрорівні.

40Національний макроекономічний районУкраїни

Національну макроекономічну територіальну систему України формують сукупність обласних економічних систем, які і формують єдину національну економічну систему. Адміністративний центр країни набуває статусу столиці, в якій розміщені органи державної влади, фінансів тощо. У столичному центрі поряд з державними, фінансовими, страховими установами також функціонують промислові підприємства різних галузей, заклади сфери обслуговування, міжнародні представництва. Регіональні економічні системи характеризують територіальний поділ праці і головним завданням їх є формування і розвиток соціальної інфраструктури, соціальний захист тих, що не працюють, охорона довкілля та ін. Матеріальною основою вирішення цих завдань є структура і результативність діяльності локальних економічних систем, розміщених у даному регіоні. Завдання полягає у тому, щоб поєднати інтереси локальних і регіональних економічних систем, від якого матимуть користь регіони країни й уся національна економічна система. 1 тут важливо обґрунтувати ступені взаємозалежності і взаємовпливу двох видів економічних систем. Макроекономічне районування теж має два аспекти: ^моно-адміністративний і ¦= поліадміністративний. Сучасний політичний стан України характеризує її як моно- адміністративну територіальну економічну систему з шістьма відносно сформованими мезоекономічними районами. Рівні еко- номічного розвитку мікро- і мезоекономічних районів України досить різні. Вони склалися історично, і процес вирівнювання роз- ВИТКУ регіонів України буде тривалий. Для того потрібні великітопічні 8 — Ю років капіталовкладення 40 — 50 млрд. дол^ США Такі кошти можуть надійти тільки з високорозвинутих кр^нсвіуза сприятливих для їх капіталу політичних, бюджетних, фінансових і правових умов в Украші. Найбільшими експортерами є Донецький, Дніпропетровський та Київський мезоекономічні райони.