37.Мікроекономічні райони України.

Мікроекономічне районування — це науково обґрунтований поділ країни на мікрорайони з мелісами територіальна адміністративної приналежності за критеріями обєктивного виробничого, соціального, інфраструктурного районутворення. У сучасній Україні налічується 448 міст, 897 селищ міського типу, 28775 сільських населених пунктів. Мікроекономічне районування має два рівні: моноадміністративне і поліадміністративне.Моноадміністративний мікроекономічний район—Центр мікроекономічщго району — мікрополіс з ознаками промислового Центру.Межі мікроекономічпого району — територіально-адміністративний район області. Поліадміністративний мікроекономічний—центр- мікрополіс з ознаками промислово-трапспортного вузла.Межі мікроекономічпого району — два і більше територіально-адміністративні райони області. Територіальна економічна система характеризує територіальний поділ праці, який склався історично на основі наявних тут ресурсів та потреб виробництва продукції. Здебільшого підприємства розміщені на тих ділянках території, де є необхідні мінерально-сировинні ресурси для переробки, джерела енергії, води, праці, споживання тощо. Ознаки моноадміністративного мікроекономічного району один адміністративний район: спільність території; однорідність природи, господарства і культури; єдиний управлінський орган; власний бюджет; спеціалізація і структура виробництва.Ознаки поліадміністративного мікроекономічного району два і більше адміністративних райони: спільність території; галузева районотворча роль; внутрігалузевий поділ праці; У наявність промислово-транспортного центру і вузла; соціально-економічне тяжіння території двох і більше районів до промислово-транспортного центру і т. ін..

38.Напрями і ризики розвитку кооперацій в Україні

Позаяк кооперація може продуктивно й ефективно функціонувати у сфері малого і середнього підприємництва, то для її розвитку треба визнати такі пріоритети: ¦= формування концепції розвитку кооперативного сектора і цілеспрямованої державної та регіональної політики для її реалізації; ¦= створення іпституційних передумов розвитку кооперативного підприємництва, високоефективних мережевих виробничих структур кластерів з різних видів господарської діяльності, державної та регіональної підтримки їх функціонування; ¦= створення економічного і фінансового механізму руху праці, капіталів, товарів і ресурсів, який вивільняв би дію ринкових сил, сприяв би продуктивній і ефективній віддачі праці і капіталу, кооперованих виробників Те, що впливатиме на зростання обсягу виробництва Т= Та 7^. Те ¦= мобілізація грошових вкладень у розвиток кооперативного підприємництва і мережевих виробничих структур кластерів.розвиток кооперативного сектора регіонів та й країни загалом не позбавлений певних ризиків: по-перше, відсутність обґрунтованої теорії приватної і не-приватної власності та різних форм їх прояву і відповідної теорії організації управління приватною і неприватною власністю в умовах ринкової економіки, що значно ускладнює ефективне управління структурами;—по-друге, психологічна неготовність підприємств, фермерів та інших виробників кооперувати зусилля на новій, некомандній, добровільній основі; по-третє, відсутність на регіональному і місцевому рівнях фахівців, що володіють методикою виявлення, формування і розвитку мережевих виробничих структур на кооперативних засадах; по-четверте, переважання стереотипу гіперболізації власних інтересів не виключає привласнення окремими чиновниками кооперативних грошових ресурсів і капіталів і тінізації діяльності; по-п яте, розвиток кооперації мережевих виробничих структур може розтягнутися у часі, оскільки треба подолати індивідуалізм та недовіру між підприємцями, а також між підприємцями і владою; по-шосте, більшість діючих малих і середніх підприємств, фермерів та інших виробників ще не готова до обєднання зусиль і капіталів, обміну інформацією, інновацією та ноу-хау, важко підібрати і підготувати лідерів для управління підприємницькими кооперативними мережевими виробничими структурами та інші; — по-сьоме, наявні труднощі з постачальниками комплектувальних виробів та з покупцями продукції; по-восьме, відсутність позикового капіталу та брак власного капіталу; по-девяте, продовоісується великий податковий тиск, зберігається правова невизначеність, корумпованість чиновників та рекет; по-десяте, брак приміщень, виробничої площі та відсутність підприємницького ноу-хау.