12. Натруфілософія мілетської школи.

Походження філософії повязують з іонійським місто Мілет, де в 7 ст до н.е. виникла Мілетська школа філософії. Представники:Фалес, Анаксімен, Анаксімандр. Фалес. Спрямував свої знання на розмірковування про Світ, Всесвіт та Людину. Ввів поняття першооснови Світу, першоматерії ( архе). Нею він назвав воду, як символ, що виражав їдею єдності світобудови. Анаксімандр. В якості першооснови прийняв дещо, що назвав апейрон, яке приблизно можна зрозуміти, як безмежне. Підкреслював, що первоначало не можна уявити, як певну природну стихію, його не можна виміряти, ані просторовими, ані часовими вимірами. Апейрон можна порівняти з вічним рухом. Анаксімен. Спробував поєднати вчення Фалеса про воду і вчення Анаксімандра про апейрон. В якості першооснови світу прийняв Повітря, яке є безмежним і має невизначену форму. Фалеса та його учнів, що входили до Мілетської школи називали не філософами, а фізіологами чи фізиками( з грец. Природа), підкреслюючи цим, що основна їхня увага була спрямована на прояснення природи, тобто будови або структури всього сущого.

13. Філософія Геракліта Ефеського

До перших «філософів природи»- натурфілософів або фізіологів належав Гераклід Ефеський. На його думку першоосновою світу постає Вогонь. Вогонь – суперечлива сутність, постійно мінливе і плинне первоначало. Розглядаючи первоначало філософ дотримується думки про вічність руху. Розуміння мінливості світу виражене Гераклітом у відомих афоризмах: «Все тече, все змінюється», «Неможливо двічі увійти в одну річку». Світ і все що в ньому перебуває філософ оголошує видозміною вогню. Водночас він надає вогню життєдайної сили. Вогонь насичує «душею» всі речі, що з нього виникають. Таким чином весь космос постає як одушевлена дійсність. Таке ж істотне значення для філософії Геракліта, як вчення про вогонь, має вчення про Логос. Більшість дослідників вважають, що саме Геракліт застосував це поняття в якості філософського терміна. Логос – це незмінний закон, закономірність або міра мінливості всіх речей.

14. Піфагор та філософія піфагореїзму.

Від Піфагора світ вперше почув слово Філософ («той, що любить мудрість»). Створив школу – Піфагорійський союз, головна мета – згадати все з минулих літ. Навчання було побудоване за принципом суворої ієрархії та підпорядкування її засновникам. . На думку Піфоагора, в основі світу лежить число, тому основу Піфагорійського вчення складає наука про числа. Піфагорійці ввели поняття протилежності, на їхню думку, це те, виникнення чого означає загибель іншого, тобто протилежності повині виключати одна одну, але не дійшли чіткого розуміння того, що протилежності виключаючи одиан одне, одночасно одна одну припускають. Вони прийшли до висновку, що гармонія світу заснована на поєднані протилежних начал. Вчення про душу та перечення душ.На думку Піфагора душа є безсмертна, оскільки вона мандрівна, однак мандрування вічної душі неможливе після обов’язкового втілення. Після смерті людини душа поаинна перейти в тіло новонародженої істоти, що це буде за істота, залежить від праведності попереднього життя. Піфагорійці визнавали не лише мандрівний характер душі, але й спроможність до вдосконалення.