5. Співвідношення філософії і науки

Трактування співвідношення філософії і науки: 1. Філософія – це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання, або філософія – це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки. 2. Філософія – це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного). 3. Філософія – це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції світогляду.

Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Її особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини в ньому, її смисложиттєві проблеми. Філософія будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини, в філософїї на відміну від інших наук не існує єдиних, загальновизнаних теорій – образно кажучи філософій є стільки, скільки філософів. Проте, філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанню формах відображення – поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної у філософії картини (моделі буття світу та людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя. Науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика, хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом.

6. Ведична філософська спадщина.

Першим пам’ятником релігійно-філософськох думки Стародавньої Індії були Веди ( з санскриту – знання). Веди – це зібрання гімнів, молитов, жертовних формул, заклять.. Є 4 типи Вед:

1. Самхіти :

• Рігведа – Веда гімнів, тобто хвалебних віршів, звернених переважно до Бога.

• Самаведа – пісні, тобто ритуальні пісноспіви, канонічні тексти розташовані у певному порядку.

• Яджурведа – жертвоприношення, збірка жертовних молитов та формул, а також ритуальних вказівок.

• Атхарваведа – закляття, збірка заголовків проти хвороб та злих духів, проклять, правила лікування травами.

2. Брахмани – (тлумачення вищої сили), це свого роду керівництва до виконання обрядів, тут же ми знаходимо господарські настанови, перекази та історичні розповіді, встановлення кастової системи, початок астрономічних знань.

Також «брахманами» називали одну з найбільших каст у Стародавній Індії – виконавців жертвопринесень, знавців і тлумачів вед. Також, цим словом називали вищу об’єктивну реальність, безособове духовне начало з якого виникає світ, з усім що в ньому знаходиться.самі по собі, у філософському плані, великої цінності не несуть, але підготували наступний етап розвитку загально індійської релігійно-філософської традиції. Вони підняли питання про абсолютне первоначало всього сущого, що знайшло свій подальший розвиток у філософських творах.

3.Араньяки (“лісові пісні») – тексти зі спеціальними тлумаченнями для відлюдників, які жили в лісах та горах.

4.Упанішади – власне філософська частина вед, зібрання філософських розмірковувань на різні теми. В перекладі «той, що сидить поруч». В самих текстах Упанішади часто називається «таємничим вченням». Основним змістом є визнання всезагальної єдності, вчення про те, що в основі Всесвіту лежить певне абсолютне начало, з якого виникає світ з усім, що в ньому знаходиться і в якому врешті решт все це руйнується і розчинається. Це начало Брахман, з нього походить Всесвіт.В Брахмані автори бачили єдину, абсолютну та універсальну реальність, сповнену вищої суті, поза Брахманом нічого немає. Брахман є в кожній людині, він є втіленою всесвітньою душею – Пуруша, людське Я або індивідуальний життєвий дух –Атман.

Всі ці 4 типи утворюють канон Ведичної релігійно-філософської свідомості, щодо них застосовується поняття шруті, що свідчить про те, що Ведичні тексти передавалися в усній формі.