13. Форми феодального землеволодіння та основні категорії залежних селян в Київській

Русі.

Основне місце в економіці Київської Русі посідало сільське господарство, яке мало давні традиції і досягло порівняно високого розвитку. Древньоруські землероби використовували різноманітні і досконалі для того часу, знаряддя праці: соха, орало, борона, коса. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь і овес. В різних регіонах Київської Русі застосовувались різні системи землеробства. В лісостеповій зоні розвивалася парова система з 2-ох – , 3-ох – пільною сівозмінною. В лісовій зоні землеробство було підсічним. Значного розвитку досягло скотарство, а також допоміжні галузі мисливство, рибальство. В V – VII ст. у східних слов’ян відбувається процес становлення сільської суспільної громади. У VII – IX ст., відбувається майнове соціальне розшарування, внаслідок якого виділяються племена знаті, які захоплюють в приватну власність земельні володіння. Приватні земельні володіння сформувалися в ІХ – ХІІ ст. Князівське землеволодіння, а також землеволодіння великих бояр було спадкове і вільно відчужувалося. З кінця ХІ ст. велике землеволодіння перетворюється у феодальну власність, якою феодали могли розпоряджатися за власним бажанням . Великим було також церковне та монастирське землеволодіння. Селяни мали різний легальний статус: абсолютно вільні, вільні з певними обмеженнями, кріпаки та невільники. В сільському господарстві переважала майнова або общинна власність. Селяни ділились на вільних людей і невільників. Були села з челяддю і рабами. Смерд – вільний селянин, землероб, який господарював на своїй землі і економічно був самостійним. Поруч із смердами було залежне безземельне селянство, яке було обмежено в політичних правах – ізгої, які вважалися вільними, але не мали власного господарства і жили в чужих дворах. Таке ж становище було і у сябрів залежними селянами були закути, тобто наймити, які відробляли позичені гроші – купу, або наймалися на роботу попередньо беручи плату. Залежними були також рядовичи, тобто селяни, які уклали ряд, або угоду з феодалами, визначаючи свою залежність від них. Становище рядовичів було подібне до закутів. Вони переважно входили до складу челяді, виконували певну роботу і сплачували данину. Холопи – повністю залежні селяни, невільники, раби.

14. Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі в Київській Русі.

Провідне місце в Київській Русі займало с\г, де використовувались доскональні знаряддя праці (серпи, плуги). У лісостеповій зоні використовувалась правова система землеробства, у лісовій підсічна система. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес і просо. Технічні культури – льон і коноплі. Бавовняні – горох, квасолю, боби. Поширено садівництво, розвиток тваринництва. Ремесло київської Русі славилась майстрами ремісниками. Важливою галуззю ремесла була металургія та обробка заліза. Мала місце спеціалізація ковальської справи. Левада справа центрами якої були Київ, Володимир, Чернігів досягла значних успіхів. Будівництво церков, соборів, монастирів сприяло виготовленню предметів релігійного призначення. Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в містах і в селах. Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво, обробка дерева. Торгівля. У господарстві Київської Русі важливе місце займала торгівля внутрішня і особливо зовнішня. Внутрішня забезпечувала обмін між с/г і ремісничими виробами. Велася переважно на міських торгах де можна було придбати фрукти, м’ясо, молоко, сіль. У цілому у внутрішня торгівля розвивалася повільно. Зовнішня торгівля була краще розвинена. Через Київську Русь проходило кілька міжнародних торгівельних шляхів, особливе місце займав шлях „із варяг у греки” . Новогородні купці торгували з німцями і Нідерландами. Важливим торговим шляхом були Соляний і Залозний, які з’єднували Київську Русь з Кримським узбережжям Чорного моря та Кавказом. Зовнішня торгівля своїми успіхами завдячувала вигідному географічному положенню.