58. Сутність теорії неолібералізму в.Ойкена, а.Мюллера-Армака,о.Рюстова.

Неолібералізм-один з основних напрямків сучасної економ. теорії та ек. політики, які грунтуються на визнані необхідності поєднання державного регулювання економіки зі здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої тенденції до монополізації господарського життя суспільства.Найстарішу групу німецьких неолібералів очолювали В. Репке і А. Рюстов. Найважливіша її заслуга-розробка загальних основ і пріорітетів теорії і політики неолібералізму, аналіз його соціальних функцій і спесифіки на відміну від екон. платформи класичного лібералізму, зокрема теорії природного порядку.Друга група сформувалася навколо В. Ойкена і Ф. Бьома у Фрайбурзькому університеті. Вони розпочинали як самочтійні дослідники. Представники школи зуміли багато в чому подолати обмеженність німецької національної економіки, що характеризувалася прогмастичностью, описовістю вдослідженні конкретно-історичних форм розвитку окремих країн на шкоду теоритичним узагальненням і висновкам. Теоретики школи засвоїли і розвинули найважливіші положення історичної школи в німеччіні середини 19 ст., у межах якої, розроблялися класифікації національних господарств, було виділино спільні стадії господарського розвитку для різних країн. Заслугою В.Ойкена є трактування ним економічної науки як теоритичної основи для визначення цілей, інструментів, форм економічної політики, спрямованної на формування, підтримання і розвиток конкурентного ладу ринкового господарства. Третя группа німецьких економістів, представлена А.Мюллером-Армаком, Л.Рхардом та їх учнями, увійшла в історію як кельнська школа неолібіралізму, в межах якої було розроблено концепцію соціального ринкового господарства. А.Мюллер-Армак розпочав розробку концепції соціального ринкового господарства, використовуючи праці своїх попередників і спираючись на теоритичні підвалини ордолібералізму фрайбурзької школи. Поняття соціально ринкове господарство наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН. Спільними зусиллями трьох груп було розроблено дуже прогматично й водночас ідеологічно привабливо концепцію відбудови у ФРН зруцнованого за роки фашистської диктатури і війни вільного ринкового господарства, позбавленого недоліків класичної ліберальної моделі та наділеного більш-менш надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами.

59. Особливості французької школи неолібералізму: м. Алле, ж. Рюеф.

Неолібералізм-один з основних напрямків сучасної економ. теорії та ек. політики, які грунтуються на визнані необхідності поєднання державного регулювання економіки зі здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої тенденції до монополізації господарського життя суспільства.Виникнення французького неолібералізму пов язане передусім їз іменем видатного вченого Ж. Рюефа, єдиного з економістів, хто став дійсним членом Французької Академії.Вихідні положення своєї економічної концепції Ж. Рюеф викликав у першій своїй праці – «Від природних до соціальних наук»(1922), де він виявив велику прихильність до математичних методів економічного аналізу. Вважав, що політична економія повина виходити із небагатьох фундаментальних постулатів, які називаються законами, принципами, аксіомами. Тому основним методом пізнання ек. дійсності вважав статистичний метод, велику увагу приділяючи математичному і статистичному моделюванню економ. Процесів.Ж. Рюеф був переконаним прихильником мінової концепції, зводячи усі екон. процеси до обміну.Предметом ек. теорії він вважав «поведінку господарюючих суб єктів в процесі створення суспільного багатства», тобто продовжував традиції неокласичної школи.У працях 20-30-х років французький теоретик виявив себе прихильником ортодоксального класичного лібералізму, послідовником ідей Буагільбера, Сея, Курно, Вальраса. Виходячи з цих позицій, будь-яке втручання держави в ек. життя він називав «джерелом всіх мерзот нашого часу», Будь-який різновид ек. дирижизму в економіці вважав «вульгарним мультузіамством» і «несвідомим комунізмом».Свої ліберальні погляди Рюеф обгрунтував у теорії «соціального порядку» і теорії «регулюючого механізму», згідно з якими вільна конкуренція і взаємодія вільних ринкових цін завжди і всюди веде до автоматичного встановлення ек. рівноваги.Неоліберальні погляди Рюеф виклав у праці «Соціальний порядок». В ній він відмовляється від безумовног лібералізму в ек. розвитку, допускаючи певне поєднання лібералізму і дирижизму в якості рівноправних екон. режимів для підтримування «соціального порядку».Вважав, що оптимальний «соціальний порядк» знаходиться на межі лібералізму і авторитаризму.Однак держава все ж повина надавати перевагу неоліберальній «раціональній екон. політиці». Він допускав як вимушену необхідність здійснення державою індикативного планування для забезпечення економ. Рівноваги.АЛЛЕ М. – Його основні праці: “У пошуках економічної дисципліни”, “Економіка і процент”, “Податок на капітал і грошова реформа”, “Загальна теорія надлишків”, категорія “економіка ринків”, “теорема еквівалентності”.Для Алле соціальним ідеалом є конкурентне планування для забезпечення економ. Рівноваги.У цілому неолібералізм став основою офіційної екон. політики сучасної Франції.