46. Втрата Англією світової економічної першості на рубежі 19-20 ст.: причини і наслідки.

. освітня революція тут порівняно з іншими європейськими країнами, особливо Німеччиною, розвивалася дуже кволо.

 підприємці Англії, маючи дешеву сировину й величезний ринок збуту товарів у колоніях, у будь-якому разі одержували надприбутки.

 Процес концентрації виробництва й утворення монополій в Англії затримався на 10—15 років порівняно зі США та Німеччиною, і перші такі об'єднання виникають у колоніях чи з обслуговування колоній.

 Структурні зміни в економіці Англії відбувалися повільно. На початок XX ст. у перше місце належало легкій промисловості, а не важкій, значна кількість устаткування на заводах і фабриках фізично й морально застаріла, недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки і техніки.

 У кінці XIX ст. сільське господарство Англії не зазнало суттєвих змін порівняно з другою половиною XVIII ст.

 Фермерські господарства орендарів у зв'язку з високими податками зменшували виробництво товарної продукції та не могли задовольнити потреби країни в продуктах харчування, особливо зерні, унаслідок чого Англія змушена була робити закупівлі за кордоном та ввозити з колоній, витрачаючи великі кошти.

 У кінці XIX ст. Англія змушена була здійснити переорієнтацію своєї економіки на більш тісний зв'язок з колоніями, за розмірами яких вона посідала перше місце у світі — на початку XX ст. їх площа була 33,5 млн км2 з населенням 393,5 млн осіб.

 У 1914 р. Англія посідала перше місце у світі за вивезенням капіталу за кордон, причому 94 % коштів переміщалися в її колонії.

 Потужність банків країни продовжувала зростати. У кінці XIX ст. Англія перетворюється на світовий фінансовий центр (зосередження найбільших банків у Лондоні — у Сіті), а англійський фунт стерлінгів, який вільно обмінювався на золото, стає провідною валютою світу.

 Англійський банк— провідний банк, стає важливим елементом ринкової структури, а Англія — «світовим банкіром». Прибутки від фінансових операцій виходять на перше місце, причому за рахунок колоній, які стають основою економіки Англії.

47. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембрідзька школа. А. Маршалл.

Формування неокласичної традиції в економічній теорії.Кембрідзька Школа. А.Маршалл. У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і «теорії граничної корисності», що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Маршалл зборов суперечності теорії граничної корисності й теорії факторів виробництва і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.Артур Пігу тагож представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагромадження капіталу й виробничу енергію.Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембріджської школи. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Найбільш відомі його праці «Добра й погана торгівля», «Капітал і зайнятість». Хоутрі розглядав економічну діяльність у тісному взаємозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вва жав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності. Хоутрі належить пріоритет у створенні теорії, яка зв'язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом.