26

ЗМІСТ

Вступ................................................................................3

Розділ 1. Мистецький твір............................................4

Розділ 2. Теоретичні основи композиції.....................6

Розділ 3. Робота над сюжетною композицією.........10

3.1.Послідовність виконання ескізу...............10

3.2.Вибір сюжету..............................................10

3.3.Попереднє компонування сюжету...........10

3.4.Цілеспрямоване спостереження................11

3.5.Побудова основного ескізу.......................11

3.6.Виконання в кольорі..................................12

3.7.Інструменти і матеріали............................12

Розділ 4. Безпека праці..................................................15

4.1.Закон України «Про охорону праці»......15

4.2.Безпека праці в галузі...............................17

Висновок.........................................................................19

Список використаної літератури................................20

Додатки ..........................................................................21

ВСТУП

Мистецтво потрібне людям, незалежно від їхнього віку, фаху чи національної належності. Воно має унікальну властивість бути зрозумілим без перекладу, як зрозумілі людині прояви радості і болю, горя і щастя, любові і ненависті.

Спілкуючись з творами мистецтва, людина стає добрішою, збагачується духовно, прагне зробити світ, в якому живе, ще прекраснішим .

Багато видатних діячів науки і культури відмічали позитивний вплив образотворчого мистецтва на розвиток різноманітних якостей людини. Відомий російський психолог, дослідник образотворчої діяльності Є.Ігнатьєв писав, що у процесі зображення бере участь не будь-яка окрема функція - сприймання, пам’ять, увага, мислення та ін., - а особа людини в цілому.

Не раз, зокрема , зверталась увага на значення малювання для вивчення техніки. Малювання широко застосовується в практичній діяльності спеціалістів різних професій і сприяє підвищенню їхньої кваліфікації.

Протягом віків людина створила за законами краси величезні матеріальні багатства, найрізноманітніші вироби, в яких чудово поєднуються функціональні та художні якості. Адже, за образним висловленням М. Горького , «людина за своєю природою - художник». Але не кожний може уявити собі той складний шлях, що проходить твір від задуму художника до втілення.

Живопис - один з найбільш яскравих і розповсюджених видів зображувального мистецтва, що передає за допомогою фарб предмети і явища навколишнього світу. Не можна підшукати визначення , яке б підійшло для всіх без винятку творів живопису. Хіба що таке кумедне : живопис – це нанесення у певній послідовності на ту чи іншу поверхню плям різного кольору.

Залежно від завдань живописці докладніше чи спрощено відтворюють колір і форму зображеного. Інколи досить того , щоб кольори не відштовхнули глядача від твору. «Кольорова музика» не обов’язкова там, де вся суть картини в її «літературному змісті». А часом , навпаки , його увагу слід затримати на відтінках кольору, на формі предметів , за допомогою яких живописець хоче висловити не якісь думки, що їх можна висловити словами, а насамперед невимовні почуття.

Плями здатні впливати і на почуття, і на розум людини. Варто замислитись над тим, як відбувається це чудо, як глядач «читає» твори живопису.

Той самий краєвид , побачений одночасно різними людьми , може викликати в них протилежні емоції. У краєвиді стільки різноманітного матеріалу , що завжди можна дібрати відповідний певному настрою. Художник може зосередитися на переливах барв, менше дбаючи про матеріальність форм, може виписати те, що на першому плані, а може його відтворити узагальнено , привернувши увагу глядача до далекого обрію. Художник оформлювач може створити відповідний настрій в інтер’єрі намалювавши картину оформлену в рамку або розписавши цілу стелю.

Мета даного дослідження навчитись працювати олійними фарбами та створити свою сюжетну композицію.

Завдання письмової роботи докладніше розглянути саме олійний живопис та сюжетну композицію і як художнику оформлювачу працювати в цій техніці.

Об’єктом даного дослідження є твори улюблених митців та робота над ними.

Робота має практичне значення – створення сюжетної композиції.

Розділ 1. МИСТЕЦЬКИЙ ТВІР

Робота над мистецьким твором розпочинається задовго до того, як на чистий аркуш паперу, на заґрунтоване полотно ляжуть перші лінії або мазки . Навіть коли митець не стоїть перед мольбертом чи станком, його мозок виконує складну аналітичну роботу, націлену на пошук оптимального вирішення теми, конкретного образу, реалізація їх у матеріалі. Буває, що над одним твором доводиться працювати місяці, роки, а іноді навіть і десятиріччя.

Наприклад, прославлений російський скульптор кінця 18 - початку 19ст. І.П. Мартос (1754-1835) майже 12 років працював над пам’ятником Мініну і Пожарському. А справою іншого художника, одного з кращих живописців першої половини 19ст. О.А. Іванова (1806-1858) стала картина «Явлення Христа народові», над якою з максимальним напруженням духовних і фізичних сил митець працював понад 20 років.

Георгій Меліхов майже 8 років працював над картиною «Молодий Тарас Шевченко в майстерні К.П. Брюллова». Сьогодні цю картину знає кожний. У життя повоєнних поколінь вона ввійшла разом з підручником з української літератури, де вміщувалася її репродукція. Нині вона перебуває в постійній експозиції Державного музею українського образотворчого мистецтва у Києві. Глядача однаково вражає досконалість, вивіреність композиції та живописна майстерність художника, який у буденному епізоді побачив символічний зміст і відтворив його засобами образотворчого мистецтва.

Композиційним центром картини є Карл Брюллов – геніальний художник портретист, майстерний рисувальник і колорист, людина запальна, горда, дещо примхлива, але добра, з передовими, незалежними поглядами. Таким у спогадах сучасників і в роботах мистецтвознавців постає автор «Останнього дня Помпеї».

Над «Останнім днем Помпеї» художник працював понад 3 роки. В блиску блискавки, яка пронизує густі тучі, в напружених контрастах світла й тіні перед нами постає загибель людей давнього міста Помпеї. Це сталося при виверженні вулкана Везувія.

Репін Ілля Єфимович (1844-1930) – художник передвижник . В своїх полотнах він показує принижений народ, але з могутньою силою й духовною красою. Його роботи це «Бурлаки на Волзі», «Крестний хід в Курскій губернії», «Не чекали». В історичному жанрі розкриває трагічні конфлікти «Іван Грозний та син його Іван» , прославляє народну свободолюбивість «Запоріжці пишуть листа турецькому султану» (1878-1891) - малював 13 років.

Суріков Василій Іванович (1848-1916) – художник передвижник. В монументальних полотнах , присвячених переломним моментам, напруженим конфліктам історичних подій. Головним героєм показує народну масу, різноманітну, багату типами індивідуальностями з різними почуттями «Бояриня Морозова», «Ранок Стрілецької страти», «Меншиков в Березові», «Підкорення Сибіру Єрмаком».

Васнєцов Віктор Михайлович (1848-1926) написав полотна на теми російської історії, народних байок та казок «Після побоїща», «Оленушка», «Богатирі» (1881-1898) (малював 17 років),...

Одним з кращих пейзажних творів В. Д. Орловського справедливо вважається картина « Сінокіс » (1878), за яку він одержав звання професора. Картина була експонована на одній з всесвітніх художніх виставок і одержала схвальні відгуки критики, зокрема з боку В.В. Стасова , який відзначав , що в ній « багато простоти і правди ». Етюд до цієї картини зберігається у фондах Державного музею українського образотворчого мистецтва в Києві . На передньому плані в ньому зображені валки скошеного сіна , що його складають у копиці двоє літніх селян – чоловік і жінка . Паралельно валкам протікає тиха степова річечка , за якою видніється темно-зелена стіна лісу. Стоїть погожий літній день, яскраве сонячне проміння залило всю луку, рефлексами відбилося на воді та одязі селян. На далекому обрії в синювато – фіолетовій імлі ледь угадуються обриси далекого села.

Захоплювався В.Д. Орловський і проблемою передачі сонячного світла, яку він з особливою майстерністю розв’язав у картині «Хати в літній день» (1879). На картині зображено куточок села з трьома непоказними хатками, що притулилися на невисокому пагорбі . Сонце стоїть у самому зеніті , про що свідчать короткі тіні від предметів . Майже фізично відчувається нестерпна спека, від якої так хочеться сховатися в тінь . Під гарячим промінням сонця все в природи набуло рудуватих відтінків. Особливо вдало з допомогою вохристих тонів передана вигоріла на сонці трава. В контрасті з теплими тонами землі написано зеленувату воду річки ( перший план ) та вузеньку блакитну смужку неба, з легкими світлими хмаринками. Картина сильна своїм реалізмом, винятковою правдивістю в розробленні пейзажного мотиву, конкретністю змісту, підказаного самою природою, її станом. [ 15;с.12].

Першим значним твором С. I. Світославського на українську тема-тику була картина « Дніпровські пороги » (1885) (мал. 7). Уже цей ранній твір художника засвідчив, що його талант був не стільки епічним, скільки ліричним. Замість епічного, монументального вирішення цього живопис-ного мотиву, як того слід було чекати, ми зустрічаємось в творі з ліричним його розв’язанням . Зображені пороги не викликають відчуття грізної стихії, якою вони були в дійсності. Деякий відтінок епічності надають творові лише прибережні скелі й валуни та передгрозове , покрите важкими хмарами небо.

Справжній успіх чекав С. I. Світославського на шляху розроблення скромних буденних мотивів, що їх художник брав з оточуючої рідної природи . Звернувшись до відтворення прози життя , він зумів з вели-кою художньою силою оспівати рідну природу, торкнувшись найпотаєм-ніших струн людської душі . Природа стала для художника приводом для глибоких роздумів над смислом життя, над оточуючою його реальною дійсністю, а не лише об’єктом естетичного замилування.

Видатним майстром пейзажу був і сучасник С. I. Світославського П.О. Левченко (1856-1917) . В творчості П.О. Левченка є пейзажі які чарують нас винятковою красою типових українських краєвидів . Серед них у першу чергу слід назвати картину «На Харківщині» . У цьому одному з найкращих своїх пейзажів художник зобразив широку, залиту сонцем і покриту буйною рослинністю долину, по якій, вигадливо петляючи, тече спокійна степова річка. Висока точка зору дала змогу художникові побудувати багатопланову композицію з розміщенням основних її компонентів по діагоналі. На передньому плані - порослий поруділою травою пагорбок і група високих дерев біля його підніжжя, на другому - широка смуга фруктових садків, у зелені яких потопає село, а на далекому, третьому плані - зелений килим долини з голубою хвилястою стрічкою річки, яка поступово зникає , зливаючись з обрієм .

П. О. Левченкові вдалося створити надзвичайно правдивий образ українського літа. В картині добре передано не лише настрій ліричної замріяності , елегійності , розлитий у цей момент в природі, а й фізичне відчуття полуденної спеки, млості і , разом з тим, свіжості , прохолоди, що йде від річки. Картині властиві високі живописні якості, зокрема майстерний колорит. Звертає на себе увагу продумане розміщення по діагоналі коричнювато - лілових акцентів, які надають творові чіткого кольорового ритму. Художник витончено ліпить форму, застосовуючи в залежності від об’єкта зображення щоразу нову манеру письма. Широ-кими напівпрозорими мазками він пише пагорбок, дрібними, енергій-ними – темно-зелені важкі крони дерев переднього плану, узагальнено - смугу фруктових садів під косогором. Загалом твір вийшов художньо цільним, емоційно насиченим. Такий же характер має пейзаж «На Україні» (1907). (мал. 13)

Взагалі П.О. Левченко прагнув до створення типових, узагальнених образів рідної природи. Невеликі за розміром, нерідко майже мініатюрні, пейзажі відзначаються чіткою ліпкою форми, правдивістю у передачі стану, винятковою достовірністю колориту , за що справедливо були названі «своєрідними кольоровими поемами» [13 ;с.5]. Створені художником краєвиди - це передусім «краєвиди настрою», у них знайшло своє відбиття світовідчування не лише самого митця, а й загалом світовідчування людини того часу. Як за змістом, так і за формою вони «виражали склад народного поетичного мислення»[25 ;с.11].

Співець чаруючої , неповторної краси рідного краю, відомий перед-усім як тонкий лірик С. I. Васильківський . Глибоке відчуття природи, уміння помітити й віртуозно передати найтонші нюанси її кольорових і тонових відтінків, неабиякий дар живописного синтезу дали змогу С. I. Васильківському створити чимало справжніх шедеврів пейзажного жан-ру, які стоять на рівні найвищих досягнень світового мистецтва.

Уже в ранній, академічний період С. I. Васильківський , працюючи багато й наполегливо, молодий митець досяг високого рівня майстер-ності , про що свідчать , зокрема , такі його картини , як « Весна на Україні » та « Околиці кам’яної балки ».

Картина «Весна на Україні» (1883) цікава передусім вдалою переда-чею весняного настрою та вмілим відтворенням локальних рис типового краєвиду Харківщини. На картині зображено село над вибалком, по якому спокійно протікає невеличка степова річка. Зліва на пагорбі вид-ніється чепурна хатина з прибудованою до неї повіткою, від хати до річки в’ється стежка. Парує земля, м’яко огортаючи густою імлою далину. Повітря по-весняному вологе й тепле.

Картина виконана з дотриманням основних вимог академічного живопису. Композиція вивірена , кольорова гама скупа, з перевагою зеленкувато-коричневих та голубих тонів. Однак завдяки багатству тоно-вих градацій та точно знайденим тоновим відношенням художникові вдалося створити досить правдивий і цільний образ рідної природи.

Якщо пейзаж «Весна на Україні» за своїм характером ліричний, то в «Околиці кам’яної балки» виразно відчувається епічна основа. Обравши віддалену точку зору , художник розгорнув композицію в глибину, намагаючись передати безмежну широчінь зображеного простору. Зма-льований у картині вибалок з кучерявими зеленими деревами і хвилястою стрічкою дороги губиться в глибокій мерехтливій глибині .

Різні за характером пейзажі « Весна на Україні » та « Околиці кам’яної балки » свідчили про те , що художник на цю пору ще не визначив свого власного світосприйняття в розумінні й відтворенні природи, і що пошуки його йшли в різних, різко протилежних напря-мах.

Пейзажі С. I. Васильківського періоду розквіту його творчості відзначаються винятковою різноманітністю сюжетів і мотивів. Серед його творів з мотивами води є такі картини як « Степова річка », «Степовий став», « На річці Орелі. Полтавщина », « Село над річкою », «Левада» , «Козача левада», «Повінь на Дніпрі» , «Весняний ранок у дніпровських плавнях», «Море», «Хмара над морем», «На морі. Біля Керчі», «Козача гора. Околиця змієва» (мал. 9), «Біля джерела» (мал. 10), «Коропів хутір» (мал. 11), «Сільський пейзаж» (мал. 12) та ін.

Художник зображував природу в різні пори року. Літні й весняні пейзажі митця приваблюють інтенсивністю яскравих кольорів та відтінків їх , правдивою передачею нестримної сили життя природи; пейзажі осені - задумливим, журливим настроєм , тонким поєднанням холодних і теплих відтінків неяскравих , але надзвичайно ніжних, м’яких тонів ; зимові краєвиди - віртуозним відтворенням синюватої білизни снігу , свіжості повітря та прозорої блакиті неба в ясний, погожий зимовий день.

Витвори С. I. Васильківського сповнені такої чарівної краси й поезії, вони відзначаються такою витонченістю письма свіжістю й яскравістю барв, що сміливо можуть змагатися з найдовершенішими зразками пейзажного живопису не лише у вітчизняному , а й у світовому мистецтві.

С. I. Васильківський володів неабияким хистом живописного синтезу , умінням творити узагальнюючи , типові образи рідної природи.

Картина «Козача левада» - справжня перлина українського дожовтневого національного мистецтва. Щоб розповісти про щедрість української природи, благодатної для всього живого, художнику потрібно багато подробиць. Під теплим небом родюча земля настелила своїми соками силу-силенну дерев, кущів, квітів, трав. Волам удосталь корму на леваді, а людям тут і працювати і дихати солодким повітрям приємно і добре… «Скоротити», відкинути щось неможливо, бо все «працює» на користь художньому образові, збагачує його. Нічого великого за розміром, такого, що затулило б усе інше, перейняло всю увагу глядача, Васильківський на першому плані не вміщує. Тут найліпше місце для розмаю квітів і трав: у далечині б і не помітити, як їх багато, які вони різні. Воли п’ють воду у глибині картини, десь посередині левади. Глядач знає, які вони завбільшки.

Так у краєвиді утворюється і простір, і настрій. Якому сприяють і перспектива, і колорит, і – в даному разі – деталізований рисунок. Зерно образу картини Васильківського – багатство, різноманітність квітучої землі. Картина відзначається багатством кольорових градацій і рефлексів, бездоганністю в передачі тонових відношень. Звертає увагу продумане поєднання детально виписаних предметів переднього плану (вода озерця та відображення у ній, трава, каміння ) з узагальнено поданим останнім планом ( масив лісу ), яке посилює відчуття просторовості, повітряності пейзажу. Все це, разом взяте, привело до створення цільного й глибоко емоційного образу рідної природи. [ 12;10-14 ]

Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМПОЗИЦІІ

Термін «композиція» застосовується до багато - і мало фігурних картин, ілюстрацій, пейзажів натюрмортів і навіть до малюнків окремих предметів , де композиція залежить від формату (картинної площини ) і відіграє важливу роль.

У реальній дійсності просторове середовище сприймається в певних межах, тобто воно обмежене полем зору. В малюнку просторове середовище обмежується форматом паперу, тобто середовище втиснуто в певні рамки площини.

Найвищим ступенем оволодіння основами композиції є тематична картина художника. Майстри образотворчого мистецтва минулого - І.Рєпін, В.Суриков, В.Маковський, П.Федотов, В.Перов, І.Шишкін, Т.Шевченко, С.Васильківський, М.Пимоненко, О.Мурашко та сучасні - А.Пластов, О.Герасимов, С.Григор’єв, К. Трохименко... Багато художників створили безліч класичних полотен, на яких навчається і виховується молодь не лише художніх навчальних закладів, а й загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних закладів та університетів. Аналіз картин художників, знання їхніх творчих біографій допомагає педагогам пояснити не лише творчий процес роботи над картиною, а й найважливіші закони , правила , прийоми та засоби композиції.

Основні закони композиції це закон цілісності, контрастів, новизни і підпорядкування всіх засобів композиції ідейному задуму та закони, що діють у деяких видах і жанрах образотворчого мистецтва, відображаючи суттєві ознаки і специфіку побудови це закон життєвості та впливу «рами» на зображення. Закон цілісності вимагає, щоб композиція сприймалась єдиним і неподільним твором мистецтва, в якому кожна зображена деталь доповнює зміст, його цілісність. Є.Кибрик писав, що цілісність композиції залежить від здібностей художника підпорядковувати другорядне головному, злити все в один неподільний організм твору; кожна деталь його має сприйматися як необхідне, доповнювати щось важливе до розвитку задуму автора. Неподільність композиції – перша і основна ознака закону цілісності створюється в композиції художником так званою конструктивно - художньою ідеєю твору, яка об єднає всі образи твору в одне ціле. Конструктивно - художньою ідеєю картини О.Лопухова «5 квітня 1847 року» був великий сірий силует порома з возом сіна й фігурами людей, які переправлялися через Дніпро. В межах цієї композиційної плями художник компонував образи картини, створив цілісну колоритну композицію з яскраво виявленим сюжетно - композиційним центром (молодий Т.Шевченко з селянами на поромі).

Закон контрастів (франц. сontraste – протилежність, різка відмінність) сприяє виділенню форми й тону та кольору. Використовуючи кольоровий контраст (червоний - зелений , синій - помаранчевий) і будуючи зображення на контрасті теплих та холодних кольорів, художники домагаються звучання сили кольору в своїх творах. Так, художник А Куїнджі, вдало поєднуючи доповнюючі кольори, зумів освітити місяць і сонце на своїх чудових картинах («Ніч на Дніпрі», «Захід сонця»), передати яскраве освітлення образів полотен («Березовий гай», «Золота осінь»).

Справді естетичне відкриття світу бачимо в безсмертних творах Мікеланджело, Рафаеля, Рембрандта, Ж.-Л. Давида, у кращих творах І.Рєпіна , В.Сурикова, пейзажах О.Саврасова, І.Левітана, А.Куїнджі, Т.Шевченка, С.Васильківського, С.Світославського. В творах цих художників поняття новизни стосується тематики, композиційного вирішення та художніх засобів.

Справжню новизну в мистецтві може створити художник, який яскраво відчуває, сприймає і знаходить у звичайному прекрасне «нове» і прагне передати його в творах.

Поет і художник Т.Шевченко створив полотно «Катерина» на чотири роки пізніше від однойменної власної поеми, у якій відтворив епізод розставання селянської дівчини з офіцером, що спокусив і покинув її. Художник з великою делікатністю розкриває цю драму соціальної нерівності людей, через яку гине найсвітліше - краса кохання. Вчорашній кріпак не засуджує «падіння» Катерини, подає босу селянку в красивому дівочому вбранні, яка ступає величаво, гідна подиву та захоплення.

Правила, прийоми і засоби композиції допомагають художнику будувати її і належать до менш постійних категорій, ніж закони, що діють тривалий час в історії розвитку образотворчого мистецтва. Правила, прийоми і засоби є лише композиційною технікою, хоча в основі своїй випливають із закономірностей природи. Вони розвиваються і збагачуються творчою діяльністю нових поколінь художників різних країн. На зміну віджилим закономірностям приходять інші, які породжуються новими завданнями, що постають перед мистецтвом.

Передача простору на картинній площині має велике значення, оскільки художник може відобразити в пейзажі безмежність і широчінь його просторів (М.Кириченко «Золота осінь у Поляні») Неабияку роль у передачі простору відіграє формат картинної площини художнього твору, точка зору в ній. Щоб передати безмежну глибину простору в картині, художники звертаються до витягнутого щодо горизонталі формату. Якщо простір у пейзажі буде з боків перекритий будинками, деревами чи іншими об’єктами, то він сприйматиметься значно меншим. Високий горизонт у композиції дає змогу показати безмежну далечінь земних просторів ( С.Васильківський «Чумацький Ромоданівський шлях», І.Шишкін «Лісові далі»,...)

Освітлення та колір як елементи композиції мають велике значення. Вони допомагають виявити композиційний центр, кольорове і тонове рішення образів композиції та загальний колорит.

Закони лінійної і повітряної перспективи художники використовували з давніх - давен для передачі реального простору в художніх творах. Суть лінійної перспективи полягає в тому, що предмети з віддаленням зменшуються. При цьому змінюються висота, ширина і довжина його поверхонь, які віддаляються в глибину просторових планів. Із законів повітряної перспективи випливає, що з віддаленням предмета вглиб, завдяки повітряному середовищу, контрасти світла й тіні на його поверхні «пом’якшуються», а тони кольорів і насиченість їх поступово послаблюються, колір стає холоднішим.

У композиціях різних видів і жанрів образотворчого мистецтва передача простору значно відрізняються одна від одної, внаслідок чого виділяють три види композиції.

Розділ 3. РОБОТА НАД СЮЖЕТНОЮ КОМПОЗИЦІЄЮ

Основою реалістичного зображення сюжетної композиції є цілеспрямоване спостереження і вивчення життя, коли художник прагне виявити в ній найсуттєвіше, вдаючись до образного, картинного вирішення.

Темами для сюжетних композицій можуть бути ті, що ми спостерігаємо в житті і добре знаємо: навчання і відпочинок, будівництво, сільськогосподарські роботи, транспорт і т. ін.

3.1. Послідовність виконання ескізу.

1.Вибір сюжету.

2.Попереднє компонування сюжету.

3.Спостереження навколишнього життя.

4.Замальовки з натури та вибір кращого.

5.Основний ескіз на необхідному форматі.

6.Виконання ескізу в кольорі.

7.Аналіз сюжетної композиції.

Вибравши тему і сюжет, відповідну ідею твору , той , хто малює, втілює їх у наочних зорових формах. Головну роль у цьому процесі відіграє композиція, виразність її змісту і форми.

3.2. Вибір сюжету.

Розкриваючи тему та мету сюжетної композиції , потрібно усвідомити послідовність у творчий роботі над композицією і націлитись на вибір сюжету. Цінними мають бути цілеспрямовані спостереження і замальовки конкретних об’єктів. Перегляд репродукцій картин сприяє творчому вирішенню теми.

3.3. Попереднє компонування сюжету.

Насамперед слід виконати кілька ескізів різних за змістом та розміщенням головних образів. Ескізи виконують на окремому аркуші паперу , на якому визначають формат, малюють невеликого розміру прямокутник. Його зображують на деякій відстані від країв аркуша, аби була можливість змінювати формат, компонуючи ескіз. Розміщують деталі малюнка відносно лінії горизонту, уточнюють форму і пропорції всіх елементів композиції, здійснюють просторове і тонове вирішення їх.

3.4. Цілеспрямоване спостереження навколишнього життя та малювання образів. Вибраний сюжет, наприклад теми «Зима», потребують цілеспрямованого спостереження і замальовок конкретних образів (пейзажу, людей і та. ін.) для удосконалення зображень. Щоб успішно спостерігати і робити замальовки образів , потрібно вміти вибирати найвигіднішу точку зору, знати лінійну і повітряну перспективи, а також пластичну анатомію при зображенні людини.

3.5. Побудова основного ескізу сюжетної композиції починають із перенесення композиції, що знайдена в маленькому ескізі, на великий формат за допомогою клітинок. Під час зображення основного ескізу сюжетної композиції на великому форматі насамперед слід подбати про правильне композиційне рішення предметів і персонажів, про правильно передані композиційний центр, рівновагу і ритм, єдину точку зору та інші закономірності композиції.

Аналіз картин ті, хто малює, повинні вміти робити самостійно : визначити і пояснювати елементи композиції, розміщення і розміри предметів і персонажів на предметній площині, взявши за одиницю вимірювання зріст людини, висоту будинку або розмір інших об’єктів.

3.6. Виконання ескізу сюжетної композиції в кольорі.

Основне правило творчої роботи – не намалювавши, не починай роботу фарбами. Отже, старанно перевіривши промальовані обриси всіх елементів, намітивши межі основних кольорових відтінків, визначаємо план роботи фарбами.

Доцільно спочатку виконати невеличкі ескізи, щоб досягти кольорового вирішення композиційного центру, загального колориту ескізу сюжетної композиції.

З ясувавши кольорове вирішення ескізу, приступають до роботи над композицією на великому форматі.

Насамперед покривають відповідним кольором небо, дерева, воду, а потім розфарбовують постаті людей та інших персонажів, якщо вони є в ескізі. Слід враховувати, що колір переднього плану яскравіший, насиченіший, ніж тих, що зображені на задньому плані.

Під час роботи фарбами треба правильно підбирати колір, пробувати мазки на палітрі перед тим, як класти його на малюнок, звертати увагу на колір освітленої і тіньової частини (якщо на освітленній частині предмета колір має теплий відтінок, то в затіненій – холодний або навпаки). Кожен новий шар фарби наносять тільки тоді, коли малюнок просохне.