Фінансова звітність міжнародних корпорацій

Групи підприємств можуть організовуватися різними способа­ми, що визначається юридичними і податковими вимогами. Вони мають формуватися зі збереженням формальної незалежності ком­паній. Але на практиці спостерігається високий ступінь залеж­ності фінансового стану компанії. Більше того, рішення, прийняті головною компанією, обов’язкові для всіх членів групи. Отже, ефективність роботи однієї компанії прямо залежить від фінансо­вого стану інших. Наприклад, фінансування неприбуткових про­ектів може здійснюватися за рахунок прибуткових корпорацій групи. Це приводить до того, що індивідуальна фінансова звітність окремих фірм, які входять до групи, не здатна дати повну карти­ну її фінансового стану.

На консолідації наполіг у 1902 р. власник ІЛЗ 8іее1 Согрогаїіоп - першої у світі компанії з капіталом у 1 млн. дол. США У Великобританії консолідо­вана звітність складається з 1907 р., але узаконена в 1947 р., у Нідерлан­дах -з 1926 р., у Німеччині - з 30-х років, хоча узаконена тільки у 1965 р., в Японії - у 1977 р., країни-члени ЄС узаконили консолідацію у 1988 р., а застосовують її з 1990 р.

Щоб користувач міг прийняти економічно обґрунтовані рішен­ня на основі інформації, яка надана фінансовою звітністю, йому необхідно побачити загальну картину, яку здатна надати тільки консолідована звітність.

Відповідно до міжнародних стандартів головна компанія зо­бов’язана завжди надавати консолідовану фінансову звітність, за винятком випадків, коли:

• головна фірма є дочірнім підприємством іншої головної ком­панії, яка сама складає і публікує консолідовану фінансову звіт­ність;

• залежна фірма придбана з метою перепродажу і буде про­дана протягом найближчого часу;

• існують значні законодавчі обмеження, що не дозволяють перерозподіляти кошти у самій групі.

При підготовці консолідованого фінансового звіту фінансові звіти материнської і дочірньої фірм об’єднуються шляхом дода­

407

вання відповідних показників за однорідними статтями, такими як активи, зобов’язання, капітал, доходи і витрати. Крім звітів дочірніх корпорацій, материнська компанія одержує фінансові звіти від усіх філій, розкиданих по різних країнах світу. Щоб кон­солідовані звіти надавали фінансові дані про групу як інформа­цію про єдину міжнародну корпорацію, необхідно включити ба­лансову вартість інвестицій материнської корпорації до кожної дочірньої фірми і філії, а так само частку власного капіталу ма­теринської корпорації в кожній дочірній фірмі і філії.

У Франції прихильники максимального збереження традиційного фран­цузького бухгалтерського обліку, в основі якого лежать вимоги національ­ного рахівництва, на чолі з Крістіаном Оаро визнають наявність міжнарод­них стандартів як неминуче зло, однак наполягають на збереженні “святої” національної частини бухгалтерського обліку. Вони прагнуть до офіційного визнання (у міжнародному масштабі) особливостей різних країн. Практично всі прихильники цього напряму вважають КМСФЗ відповідальними за всі “нещастя” французького бухгалтерського обліку. Вони схвалюють об’єднан­ня бухгалтерів усіх країн у міжнародному масштабі, але заперечують проти бездумної уніфікації обліку.

Запитання

1. На Вашу думку, чому у французьких бухгалтерів сформувалася така думка?

2. Як Ви вважаєте, чи праві французькі бухгалтери?

_І

* Фінансова звітність є структурним відображенням фі- нансового стану фірми й операцій, що нею здійснювалися.

Її ціль - надання інформації про стан, результати діяльності і рух коштів корпорації, необхідної широкому колу користувачів для прийняття ними управлінських рішень. Вона також демонст­рує результати того, як керівництво корпорацій, компаній та організацій розпоряджається довіреними йому активами. Щоб задовольнити цю вимогу, фінансова звітність надає інформацію про наявні у фірми активи, зобов’язання, власний капітал, доходи

і витрати, фінансові результати, рух коштів і т.п.

408

Відповідальність бухгалтера - укладача фінансових звітів закріплена в його суспільному статусі. Цей професіонал працює на свого клієнта чи ро­ботодавця, який оплачує його послуги. Проте, відповідно до Закону про цінні папери, прийнятого конгресом США у 1933 р., бухгалтер несе юридич­ну відповідальність не тільки перед своїм клієнтом і роботодавцем, але й існуючими потенційними користувачами фінансової інформації, що надаєть­ся компанією у вигляді фінансової звітності.

Важливу роль у розумінні сутності МСФЗ відіграє концепту­альна основа складання і надання фінансових звітів (далі - кон­цептуальна основа). Концептуальна основа не є власне міжна­родним стандартом. Але вона лежить в основі всіх розроблених стандартів і обов’язково входить у видання міжнародних стан­дартів, що публікуються.

Як зазначено в Концептуальних основах США, фінансова звітність повинна забезпечити реальних і потенційних інвесторів, кредиторів, а також інших користувачів інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих інвестиційних, кредитних та інших рішень. “Іншими користувачами” є працівники і клієнти компанії, урядові органи і суспільство в цілому.

Як бачимо, у США “інші користувачі” відіграють роль друго­рядних користувачів фінансової звітності. Насамперед, це пояс­нюється недоліком інформації про рішення, що ними приймають­ся. Тобто, рішення, прийняті основними користувачами-інвесто- рами і кредиторами, - рішення очевидні:

4. для інвесторів вони переважно зв’язані з придбанням чи про­дажем цінних паперів компанії;

4. для кредиторів - з умовами кредитування фірми.

Разом з тим, мету надання фінансових звітів для працівників і клієнтів міжнародної корпорації, а також суспільства неможливо чітко визначити. Така ситуація характерна і для інших країн англо- американської системи обліку.

У європейських країнах, на відміну від США, де потреби акціо­нерів та інших інвесторів приймаються як цільова установка, особ­лива увага приділяється працівникам корпорації і державних органів. У зв’язку з цим змінюється зміст наданої інформації.

• 409

Так, наприклад, з 1977 р. діє закон, у зв’язку з яким усі фран­цузькі корпорації з кількістю зайнятих понад 300 чоловік мають щорічно подавати так званий “суспільний (соціальний) баланс” радам працівників компанії, до складу яких входять працівники та адміністрація. Він грунтується на показниках соціального ста­ну й умовах роботи. Кожний “соціальний баланс” має містити інформацію про: ■=>наймання на роботу; ^витрати на оплату праці; *=>охорону здоров’я і техніку безпеки; Озабезпечення умов роботи; ^навчання кадрів; виробничі зв’язки; <=>забезпечення соці­альних умов. Аналогічний підхід до надання даної інформації ви­користовують й інші європейські країни, такі як Німеччина і Скан­динавські країни.

У Бельгії соціальний баланс складається з чотирьох частин. Перша з них - це інформація про чисельність службовців з роз­бивкою на працюючих, повний, неповний день і тимчасових пра­цівників. За кожною категорією розкривається кількість відпра­цьованих годин і загальні витрати на оплату праці. Далі йде рух робочої сили - наводяться дані про кількість нових працівників і кількість розірваних договорів із зазначенням причин їх розірван­ня; огляд використання урядових заходів, включаючи дотації на створення робочих місць; дані про підвищення кваліфікації - на­водиться кількість годин на навчання і сума затрат на нього.

У Великобританії надання звіту працівникам є добровільним, компанії самостійно вирішують, розкривати дану інформацію чи ні і в якій формі. Аналогічна ситуація спостерігається в Авст­ралії і Новій Зеландії.

У сучасній ринковій економіці додаткове розкриття інформації він відіграє дуже важливу роль. Так, деякі статті балансу різни­ми корпораціями навіть в одній країні оцінюються по-різному, наприклад гудвіл. У таких випадках просте розкриття фактів господарського життя не дозволяє користувачу звітності сфор­мулювати адекватне уявлення про компанію. У той же час роз­криття облікової політики фірми в додаткових звітах з питань оцін­ки статей звітності забезпечує можливість одержання такого уяв­лення. Згідно з МСФЗ фінансові звіти мають бути чіткими і зро­зумілими. Вони базуються на обліковій політиці, що варіюється 410 ■■ - - - ■■ - -

від компанії до компанії як усередині однієї країни, так і в різних країнах.

Облікова інформація корпорації розкривається за допомогою таких фінансових звітів: баланс;

звіт про прибуток і збитки; звіт про рух коштів;

'Ь звіт про власний капітал;

^ примітки до фінансової звітності.

Особливе значення в законодавстві розвинених країн надаєть­ся регламентації складу і змісту фінансової звітності. При цьому в законах чітко визначається диференційований перелік обов’яз­кових статей балансу, звіту про прибуток і збитки для малих, середніх і великих корпорацій і окремо для міжнародних корпо­рацій. Крім того, компаніям надається право самостійно викори­стовувати додаткові статті, якщо вони вважають, що їхнє розк­риття буде необхідним для користувачів звітності.

У діючій практиці більшості країн опублікування звітності корпорацій стало свого роду іміджем їхньої ділової активності. Постійний аналіз показників цієї звітності є основою для визна­чення ринкових курсів цінних паперів і правильного вибору пла­тоспроможності партнера.

Саме правовий аспект бухгалтерської звітності в ринковій еко­номіці зумовив законодавчий порядок у всіх країнах публікува­ти звіти про фінансову діяльність корпорацій, насамперед баланс

і звіт про прибуток і збитки. Для цього в законодавстві багатьох країн світу існують спеціальні закони публічної звітності, у яких обговорюються критерії публікації.

Ступінь розкриття інформації деякою мірою визначається ком­петентністю користувача фінансової звітності. Ефективна пере­дача інформації (її переміщення від однієї особи до іншої) озна­чає, що той, хто одержує інформацію, розуміє зміст призначено­го йому повідомлення.

При передачі інформації виникають проблеми щодо трактува­ння слів, символів та інших носіїв фінансової інформації, яка ви­користовується при прийнятті рішень інвесторами, кредиторами

• - ■ - ~ - 411