34. Уложення про покарання кримінальні та виправні, його редакції і характеристика

“Уложення про покарання кримінальні і виправні” 1845 р., уведене у дію з 1846 р., вміщувало 2224 статті і закріплювало деякі принципи буржуазного кримінального права – визначення поняття злочину, дія закону у часі і просторі, особиста відповідальність тощо, однак, за змістом було феодально-кріпосницьким кодексом, зокрема, дворяни мали право засилати селян до Сибіру, судити їх, карати тілесно і т.п. Значно розширився перелік складів злочинів – Уложення передбачало нові види злочинів, зокрема участь селян в антикріпосницьких виступах і робітників у страйках вважались політичними злочинами.

Поняття злочину у Зводі визначалось як заборонена законом дія під загрозою покарання, а в Уложенні – як дія, що посягає на недоторканість прав верховної влади і встановлених нею влад або на право і безпеку суспільства чи приватних осіб. Злочинні дії поділялись на тяжкі злочини, злочини і проступки. Формами вини визнавались умисел і необережність. За вчинення політичних злочинів Уложення встановлювало рівні міри покарання незалежно від стадій злочину і ступенів співучасті.

Метою покарання було передусім залякування, про що свідчить наявність великої кількості санкцій із смертню карою. Система покарань складалась з 35 видів – від смертної кари до догани (осуду). “Звід установлень і статутів про утримуваних від вартою і про засланих” 1832 р. – перший документ загальноросійського тюремного законодавства, що регламентував застосування таких видів покарання, як заслання, каторга, тюремне ув`язнення. Зберігались тілесні покарання, від яких звільнялись дворяни, духовенство, купці 1-ої і 2-ої гільдій, почесні громадяни тощо. Щоправда, “Уложення про покарання кримінальні і виправні” у новій редакції 1866 р. вилучило тілесні покарання із загального переліку покарань, але допускалась заміна короткотривалого ув`язнення для осіб, не звільнених від тілесних покарань, покаранням різками. Короткотермінове ув`язнення дворянам і чиновникам можна було замінити домашнім арештом чи арештом у приміщенні відомства, в якому вони перебували на службі.

35. Декабристський рух в у-ні: таємні організації та їх держ.-правові; програми.

У березні 1821 р. було створено Південне товариство декабристів в Україні, а у 1822 р. – Північне товариство декабристів у Петербурзі. Південне товариство, очолене сином сибірського генерал-губернатора полковником П.Пестелем, було за програмою радикальнішим за Північне товариство, очолене внуком гетьмана Д.Апостола М.Муравйовим-Апостолом.

Програмний документ Південного товариства - “Руська правда” П.Пестеля, прийнята у 1824 р., передбачала ліквідацію кріпацтва, безплатне наділення селян землею з державного фонду, ліквідацію військових проселень, скорочення строку служби в армії, проголошувала знищення станів, рівність громадян перед законом, свободу слова, друку і віросповідання. “Руська правда” передбачала встановлення республіканського ладу в єдиній для усіх народів централізованій Російській державі; верховну законодавчу владу мало здійснювати Народне віче, виконавчу – Державна дума, нагляд за виконанням законів – Верховний собор.

У 1823 р. у Новоград-Волинському брати Борисови заснували Товариство об`єднаних слов`ян, яке вимагало скасування кріпацтва і висунуло ідею добровільного об`єднання слов`янських народів у федеративну республіку. У вересні 1825 р. воно увійшло до складу Південного товариства.

Декабристський рух завершився невдалим повстанням 14 грудня 1825 р. у Петербурзі та 29 грудня 1825 р. Чернігівського полку на Київщині – Пестеля, Муравйова-Апостола, Рилєєва, Бестужева-Рюміна і Каховського було страчено, а решту офіцерів засуджено до заслання на каторгу у Сибір.