Самостійна робота. Державно-церковні відносини в Україні та їх правове забезпечення.

Проблеми законодавчого врегулювання державно-церковних відносин в Україні з особливою гостротою постали в др. пол. 80-х років ХХ ст. Перші кроки щодо демократизації суспільства спричинили нечувану активізацію громадської діяльності віруючих і духовенства, яка в Україні набрала форм руху за реєстрацію нових громад домінуючої тоді РПЦ, релігійних організацій протестантської віросповідної орієнтації, вимог реабілітації незалежних від московського патріархату УГКЦ та УАПЦ. Свої законні претензії на повернення культових будівель заявили також зростаючі релігійні громади татар та іудеїв. Перебудова державно-церковних відносин розпочалась з дозволу громадам РПЦ користуватися храмами, закритими радянською владою. Духовенству було дозволено поширювати релігійну літературу, послабився тиск атеїстичної пропаганди у ЗМІ.

На сьогодні для врегулювання державно-церковних відносин розроблена законодавча база. Найбільше значення у цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р., з внесеними до нього відповідними змінами та доповненнями в 1992 – 1996 рр. Принциповим є положення Конституції, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» закріпили оптимальні демократичні принципи державно-церковних відносин. Законодавство України:

• гарантує право на свободу совісті всім, хто живе в Україні, а також політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;

• забезпечує принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їх відношення до релігії;

• визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов’язки перед державою та суспільством.

Закони держави визначають обсяг прав і обов’язків віруючих і релігійних організацій у цих сферах життєдіяльності суспільства. Цим створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їх організацій в Україні. Важливим є також принцип відокремлення церкви від держави. Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи церкви, у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій, а релігійні інститути не втручаються у справи держави і не є суб’єктами політичного життя. Перед законом усі релігійні організації є рівними. Держава однаковою мірою захищає права і законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання.

Релігійні організації мають наступні права:

• використовувати будівлі та майно, надане їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями, громадянами;

• будувати власні культові та інші приміщення;

• засновувати видавничі, виробничі, реставраційно-будівельні підприємства, добродійні заклади, здійснювати міжнародні зв’язки з релігійними інституціями за кордоном.

На всіх працюючих у релігійних об’єднаннях поширюється чинне законодавство про працю, порядок оподаткування, соціального страхування та забезпечення. Доходи релігійних громад не оподатковуються. Законодавство передбачає також, що навчально-виховний процес в державних закладах освіти має бути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечується світська освіта, оскільки школа відділена від церкви. При цьому гарантується рівність прав громадян на здобуття різних видів та рівнів освіти. Однак існує також ряд обмежень, що передбачені законом при реалізації права на свободу совісті та віросповідання: охорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян. Реалізацію державно-церковної політики покладено на Державний комітет України у справах релігій.

Отже, у своїй сукупності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов’язані зі свободою совісті та церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права.