Запитання для самоперевірки

1. Що таке творчість?

2. Охарактеризуйте основні ідеї творчості у філософії різних історичних періодів.

3. У чому полягає специфіка розв'язання проблеми творчості в українській філософії?

4. Назвіть основні види творчого синтезу.

Тема 1. 6. Філософське вчення про розвиток. Закони діалектики

Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого. Прогрес і регрес.

Принципи, закони і категорії діалектики.

Принципи діалектики: загального зв'язку, загального розвитку, детермінізму, системності, цілісності, історизму.

Категорії діалектики: одиничне і загальне, причина і на­слідок, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле, елемент і система.

Основні закони діалектики: взаємного переходу кількіс­них змін в якісні; єдності і боротьби протилежностей; запере­чення заперечення.

Категорії якість, кількість, властивість, міра, стрибок як основні показники конкретизації закону взаємного переходу кількісних змін в якісні, що відображають розвиток і рух всього сущого.

Сутність альтернативних концепцій діалектики (метафі­зика, "негативна" діалектика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм).

План

1. Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.

2. Категорії і принципи діалектики

3. Закони діалектики

4. Сутність альтернативних концепцій діалектики.

Методичні рекомендації:

Розкрити суть поняття "діалектика", основні історичні віхи виникнення та розвитку діалектики, місце діалектики в системі філософського знання (є складовою філософії, теорією та методом пізнання), охарактеризувати принципові засади та складові діалектичного мислення, показати співвідношення діалектики з метафізикою, софістикою, догматизмом, еклектикою. Зробити висновок, що діалектика є теорією розвитку всього сущого. Розкрити зміст основних принципів діалектики, зокрема, принципу тотожності мислення і буття, тотожності протилежностей, єдності рефлексії та руху, всезагального зв'язку, діалектичного заперечення, співпадіння початку та сутнісної основи даного явища чи руху, співпадіння початку та кінця. З'ясувати суть поняття "діалектика", дати характеристику основних категорій діалектики ( одиничне, загальне, всезагальне; зміст і форма; можливість і дійсність; суть і явище; причина і наслідок; елемент і структура, тощо), навести конкретні приклади, які розкривають суть категорій діалектики. Розкрити зміст поняття "закон", з'ясувати суть основних законів діалектики - закону єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Пояснити, що джерелом розвитку є боротьба протилежностей, а закон єдності і боротьби протилежностей є ядром діалектики; закон переходу кількісних змін в якісні відповідає на питання, яким чином проходить процес розвитку; закон заперечення заперечення розкриває принципи і тенденції розвитку. Навести конкретні приклади прояву законів діалектики в природі, суспільстві і людському мисленні.

Діалектика є загальною теорією розвитку,вона поширюється на всю навколишню дійсність.

Розвиток – це незворотна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. В результаті розвитку виникає нова якість. Розвиток – це зміна, рух, але не всяка заміна є розвитком.

В процесі руху як розвитку створюється нове, здатне до саморуху. Саморух і саморозвиток - основні елементи діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток генетично виникає з саморуху, що відображає зміну явища під дією внутрішніх суперечностей. Рух – внутрішньо пов’язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і плинності. Його можна осягнути лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони у єдності і взаємодії. Якщо взяти до уваги лише одну його сторону, то рух буде незрозумілим. Бо рух – суперечність, свідчення того, що тіло може рухатись лише тоді, коли воно перебуває в даному місці і одночасно в ньому не перебуває. Це єдність протилежностей. Постійне виникнення і одночасне вирішення даної суперечності і є рухом. Розвиток – це є вища форма руху, сутністю руху. Діалектика опирається на такі поняття як зв’язок, взаємодія.

Зв’язок відображає взаємообумовленість речей. Зв’язки є механічні, фізичні, хімічні, суспільні (виробничі, класові, національні, родинні, групові і т.д.). Зв’язки є об’єктивні та суб’єктивні, прості і складні, необхідні і випадкові, причинні і наслідкові, постійні і тимчасові, прямі і опосередковані, одиничні, загальні і всезагальні.

Взаємодія відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного, зміну їхнього стану, породження одних об’єктів іншими. Річ має здатність бути сама собою, залежно від її зв’язків із зовнішнім світом. Річ має властивість викликати те чи інше в іншому і проявлятися у співвідношенні з іншими речами. Річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей. Відношення – це категорія, яка характеризує взаємозалежність елементів певної системи.

Закон – це об’єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини та від її свідомості. Закони діалектики відображають об’єктивний стан речей, об’єктивні зв’язки між речами, предметами і явищами. Закони діалектики є необхідними, що неминуче проявляється в процесі розвитку всіх предметів і явищ. Зв’язки між явищами є необхідними і загальними, такими, що неминуче повторюються. Саме явище – нестабільне , а закон – це стійке відображення існуючого світу.

Отже : закон – це суттєве відношення, який є об’єктивним, необхідним, загальним, внутрішнім і суттєвим, повторювальним.

Існує 3 групи законів:

• окремі закони, що притаманні певним формам руху матерії (закони хімії, біології).

• закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закон збереження енергії).

• універсальні закони(закони діалектики).

У філософії розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства.

Закони розвитку – це закони, що діють протягом всієї історії людства і характерні для соціальної форми руху матерії. Вони визначають зміну стану суспільної системи у часі. Законами розвитку є закони діалектики.

Закони функціонування – це закономірні об’єктивні зв’язки, які діють в даний момент часу (закон вартості). Є динамічні та статистичні закони. В динамічних законах передбачення мають однозначний характер, в статистичному – імовірний (зумовлений дією випадкових факторів). Статистичні закони виявляються в результаті взаємодії значної кількості елементів певної системи, вони не дають достовірних передбачень. Ширшим поняттям ніж закон є закономірність – це суперечна дія багатьох законів, що наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

Діалектика опирається на три основні (універсальні) закони:

• закон взаємного переходу кількісних змін у якісні;

• закон єдності і боротьби протилежностей;

• закон заперечення заперечення.

Основні, бо :

• притаманні всім сферам дійсності;

• розвивають глибинні основи руху та розвитку.

I закон відображає ту особливість об’єктивної дійсності, за якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеності через взаємодію, взаємозалежність, суперечливість своїх зовнішніх та внутрішніх властивостей, кількісних та якісних характеристик, що існують об’єктивно.

Якість – це визначеність, сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймаються опосередковано через мислення, абстрагування. Якість визначається через властивості. Якість – це властивість, яка робить даний предмет саме ним, а не іншим предметом.

Кількість – це філософська категорія, що відображає такі параметри речі як число, величина, обсяг, вага, розміри. Кількість завжди виражається числом. До певного часу кількість не змінює якості, але при досягненні міри зростання кількості веде до зміни якості.

Міра – це межа, в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості як сукупності корінних його властивостей. Кожен перехід кількісних змін в якісні означає одночасно перехід якісних змін в нові кількісні.

Взаємний перехід кількості в якість є адекватним відображенням у мисленні змін, що відбуваються в об’єктивному світі. Якщо світ рухається, то поняття про світ теж мають бути рухомими. Важливою категорією в розумінні закону є стрибок - це перехід від старої якості до нової.

Стрибок є переломом у розвитку. Він рівнозначний появі нового стану. Нове потребує нового простору для свого дальшого розвитку. Але вихід за старі межі в процесі становлення нового не є повним розривом з попереднім станом. Стрибок дає уявлення про момент. Момент – коли стара якість перетворюється на нову (відразу, раптово). Період – стара якість перетворюється на нову поступово. Отже, закон розриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об’єктивної дійсності, відповідаючи на питання, яким чином відбувається розвиток.

Закон єдності і боротьби протилежностей

Всі предмети і явища мають суперечливі тенденції, що взаємодіють між собою. Протилежності – це протистоячі одна одній сторони, сили, тенденції. Діалектика розглядає кожну річ як суму і єдність протилежностей. Єдність протилежностей – відношення нерозривного зв’язку сторін предмета або явища. Протилежності не тільки виключають, але і обов’язково замінюють одна одну. Вони співіснують в одному предметі, і одна без одної не існують. Але протилежності довгий час мирно існувати не можуть, між ними відбувається боротьба. Боротьба протилежностей складає основне джерело розвитку. Боротьба має місце там і тоді, де і коли протилежні сторони існують в одному предметі.

Діалектика розрізняє такі види протилежностей:

- за видами: - внутрішні і зовнішні;

- за значенням: - основні і неосновні;

- за типами: -антагоністичні і неантагоністичні;

- за сферами, де вони виникають: - економічні, соціальні, духовні

Закон конкретизується поняттям тотожності – це рівність предмета самому собі.

Є два види тотожностей :

• тотожність одного предмета;

• тотожність багатьох предметів.

Відмінність визначає нерівність предмета самому собі.

Тотожність - рівність, відмінність – нерівність перебувають у взаємодії. Нерівним у предметі є те, що здатне вийти за межі тотожності. В дійсності предмет завжди виступає як єдність тотожності і відмінності, які взаємодіють, що дає поштовх рухові. Взаємодія протилежностей є суперечністю. Будь-який предмет містить в собі таке, що є для нього іншим, ніж те, що виступає в них одночасно як єдність буття і небуття, в силу чого вони внутрішньо не стабільні. Взаємодія протилежностей є вираженням самої суперечності, а суперечність є внутрішнім збуджувачем, джерелом будь-якого руху і розвитку. Розрізняють поняття “джерело розвитку” і “рушійна сила розвитку”. Джерелом розвитку є безпосередні внутрішні причини, а рушійною силою – опосередковані, зовнішні. Є такі форми суперечностей :

• тотожність – відмінність;

• відмінність;

• суттєва відмінність;

• відмінність як суперечність.

В суспільстві загострюються такі суперечності як антагонізми (соціальний конфлікт) – це взаємодія різних соціальних груп, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв’язання на спільній основі.

Антагонізм – це непримиренна боротьба протилежностей. Це вища форма розвитку суперечностей в системі людських стосунків.

Закон заперечення заперечення.

Заперечення – це заміна старого новим. Відмирання старого проходить на основі внутрішніх протиріч. Боротьба протилежностей зав’язується на новій основі і в результаті приводить до необхідності нового заперечення. Відбувається заперечення заперечення. Діалектика заперечення є єдністю відмирання і творення.

Етапи заперечення:

• деструкція – розпад попереднього;

• кумуляція – часткове збереження, наступність;

• деструкція – формування, створення нового.

Закон заперечення заперечення відображає об’єктивний, закономірний зв’язок між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається як діалектичне заперечення елементів старого і утворення елементів нового. Основою заперечень є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв’язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого. Заперечити – не просто сказати “ні”. Воно має бути таким, щоб була змога розвиватись далі, щоб була спадкоємність старого і нового. Необхідно не лише щось піддати запереченню, а й знову зняти це заперечення. Це означає, що перше заперечення має бути таким, щоб друге заперечення стало можливим.

Розвиток суспільства – це підтвердження спадкоємності, поступальності між тим, що було, тим що є і що ще буде. Заперечення здійснюється в різних сферах дійсності по-різному. Це залежить від природи самого явища і умов його розвитку. В природі процес заперечення здійснюється стихійно як самозаперечення, в суспільстві – в процесі свідомої діяльності людей. Люди самі визначають, які елементи старого знищувати, а що залишати.

Форми діалектичного заперечення :

• зближення;

• злиття;

• обмеження;

• скасування;

• удосконалення;

• конвергенція;

• критика;

• реформа;

• революція і т.д.

Наприклад : реформа – не порушує основ існуючого, здійснює перетворення за допомогою законодавчих актів.

критика – розкриває помилки і недоліки.

Є і метаморфічне заперечення – це знищення, без збереження корисного, без зв’язку того, що було з тим, що буде, але створити щось на голому місці, без спадкоємності – не можливо.

Форми : нігілізм, критиканство.

Як відбувається заперечення ? Поняття це єдність буття і сутності. Сутність – перше заперечення буття. Поняття – II заперечення (заперечення заперечення). Буття – це те, що є, сутність – це розкрите буття, і заперечення. Поняття – синтез буття і сутності, воно є заперечення заперечення.

Особливістю заперечення є те, що в новому зберігається старе, воно повторюється на новій основі. Розвиток відбувається по спіралі. Заперечення відбувається лише тоді, коли здійснюється повний цикл розвитку (теза – антитеза – синтез). Закон дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку.

Принципи діалектики – це начало, основа, внутрішнє переконання. Це практичні засади, якими керується людина в житті. (принциповий – непідкупний, цілеспрямований, непоступливий, твердий).

Основними принципами діалектики є :

• принципи загального зв’язку;

• розвитку;

• суперечності;

• стрибкоподібності;

• заперечення.

Закони діалектики і є основоположними, фундаментальними принципами усвідомлення об’єктивної дійсності.

Категорії – це діалектичні поняття, в яких знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв’язки властивості відношення речей. Категорії потрібні для того щоб :

• розвивати мислення і мову;

• збагачувати мову новими поняттями.

Поняття потрібні тоді, коли треба виділити загальне і дати йому назву, коли це загальне не дане у відчуттях.

Наприклад : метал, пшениця – це одиничні явища; загальним для них є термін «вартість». Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. Категоріями діалектики є:

Одиничне – це окремий предмет, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами. Одиничне – це сукупність індивідуальних, неповторних рис, що належать окремим речам і відрізняють даний предмет від інших, робить його саме ним, а не іншим. Немає однакових речей, але є подібні речі. Подібні, однакові, повторюючі риси, що належать цілому ряду предметів і явищ, називається загальним. Риси і властивості, які присутні всім без винятку предметам і явищам, називається всезагальним. Всі предмети і явища є матеріальними, існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості людини.

Одиничне і загальне є єдністю протилежностей.

Зміст і форма. Сукупність елементів, з яких складається предмет або явище, називається змістом. Стійкі зв’язки між елементами змісту називається формою. Зміст і форма взаємодіють між собою. Форма відповідає змісту, а зміст – формі. Але інколи бувають відхилення змісту від форми і форми від змісту.

Можливість і дійсність. Наявність передумов, причин і умов виникнення нового називається можливістю, а реалізована здійснена можливість – дійсністю.

Необхідність і випадковість Явище або подія, яка при наявності певних умов виникає обов’язково, називається необхідністю. Випадковість - це об’єктивне явище, яке має причину не в суті даного предмета, а в інших предметах і явищах. Вона нестійка, тимчасова. Випадковість – форма прояву необхідності.

Суть і явище. Суть – це внутрішня, відносно стійка сторона предмета, яка розкриває його, робить цей предмет саме ним.. Явище – зовнішня, поверхова, нестійка сторона предмета чи явища. Це протилежні ознаки предмета.

Причина і наслідок. Явище або група явищ, які випереджають інші явища або викликають їх, називається причиною. Явище, викликане діями причини, називається наслідком. Причина завжди випереджає наслідок. Причину не слід змішувати з приводом. Привід – безпосередньо випереджаюча наслідок подія, яка дає поштовх до дії. Умова – це категорія, яка виражає відношення предмета до оточуючих його предметів, без яких даний предмет існувати не може.

Отже, філософські категорії – це всезагальні форми розумової діяльності людей, які виражають властивості і зв’язки, характерні для всіх явищ.