Запитання для самоперевірки

1. Назвіть теоретичні основи виникнення марксизму?

2. Визначіть вихідні принципи філософії марксизму.

3. З'ясуйте основні риси марксистської філософії.

4. Дайте порівняльну характеристику ідей марксизму і неомарксизму.

5. Які філософські ідеї марксизму втратили своє значення в сучасних умовах?

6. Дайте порівняльну характеристику вихідних ідей класичної та некласичної філософії.

7. В чому суть філософських ідей А.Шопенгауера?

8. Розкрийте суть концепції переоцінки цінностей у філософії Ф.Ніцше.

8. .Чому філософські ідеї Ф.Ніцше мають суперечливий вплив на громадську думку?

9. Дайте сучасну оцінку ідеям психоаналізу?

11 . Назвіть особливості сучасної світової філософії.

12. Що таке "екзистенція"?

13. Визначіть основні концепції філософської антропології.

14. В чому суть еволюції релігійної філософії ХХст.?

Тема 1.4. Практичний спосіб людського буття.

Тема 1.5. Система філософських категорій. План

1.Філософський зміст проблеи буття. Світ як єдність об’єктивної дійсності та людських сутнісних сил.

2. Практика як спосіб існування людини. Структура практичної діяльності

3. Світ як всеохоплююча реальність. Проблема єдності світу Єдність матерії, руху, простору і часу.

Філософський зміст проблеми буття. Світ як єдність об'єктивної дійсності й людських сутнісних сил.

Практика як спосіб існування людини. Загальна струк­тура практичної діяльності: об'єкт, суб'єкт, спосіб, мета, засіб, передумови та умови. Діяльність, практика, праця. Види діяльності. Типологія видів практики: виробнича, політична, духовна, технічна, наукова, соціальна.

Практика і творчість. Види творчості і їх специфіка.

Вимушена, відчужена діяльність, самодіяльність.

Світ як всеохоплююча реальність. Проблема єдності світу. Філософська категоризація світу, її зміст і форма. Єдність матерії, руху, простору й часу.

Відмінність між науковим і філософським визначенням матерії.

Категорії "рух" і "розвиток" у філософії. Різноманітність форм руху та проблема їх класифікації.

Рух і саморух. Людська діяльність як особливий спосіб саморуху об' єктивної та суб' єктивної реальності.

Простір і час як форми існування світу, як іманентні форми саморуху об'єктивної реальності. Сучасні філософські уявлення про простір і час.

Методичні рекомендації: Дати визначення практики як специфічно людського способу освоєння світу, розкрити гуманістичний зміст практики, її функції, показати, що основою практики є праця. Охарактеризувати форми практики: 1) зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою; 2) предметно-перетворююча діяльність; 3) практика у поєднанні з науковим знанням; рівні практичної діяльності - перетворюючий, використовуючий; риси практики - всезагальність, безпосередність, революційність, універсальність, цілеспрямованість. Розкрити види практики, які визначаються видами людської діяльності ( матеріально-виробнича діяльність, соціальна діяльність, науково-пізнавальна діяльність та діяльність в сфері сімейного та побутового життя), показати роль практики в житті людини.

Показати, що практика є специфічно людським способом буття, який забезпечує зв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Залучення предметних результатів практики до процесу наступної діяльності відтворює згаслу в них минулу діяльність, переводить її у діяльнісну форму, розпредметнює. В категоріях опредметнення і розпредметнення розкривається структура практики. Охарактеризувати складові практики - потребу, мету, мотив діяльності, предмет, на який вона направлена, засоби, спрямовані на досягнення мети як на результат діяльності. Довести, що практика універсальна, вона поєднує найхарактерніші властивості природи та людини. Розкрити значення "світу" як єдності об'єктивної дійсності і дійсності людських сутнісних сил, довести, що його виникнення і розвиток пов'язані з практичним виділенням людини з природи. Показати, що світ є матеріальним, тобто містить предмети і процеси, які перетворюються, виникають і зникають, відображаються в свідомості людини і існують незалежно від неї. Дати визначення матерії, визначити суть основних атрибутів матерії - руху, простору і часу, вказати на те, що простір і час відображають основні форми існування матерії.

Розкрити зміст понять "рух" і "розвиток", дати класифікацію типів і форм руху, навести конкретні приклади типів і форм руху, показати, що рух абсолютний, а спокій відносний. Визначити характеристики розвитку (характер, джерело, напрямок), показати джерела розвитку, розкрити філософські концепції розвитку. Пояснити, що будь-який розвиток передбачає наявність руху, але не всякий рух є розвитком. Розвиток - це вищий тип руху, для якого характерні зміни в природі, суспільстві, мисленні, перехід від одного якісного стану предмета чи явища до іншого, більш досконалого. Охарактеризувати групи процесів розвитку - матеріальні, ідеальні, природні, суспільні. Зробити висновок, що матеріальний світ є розвиваюче єдине ціле.

Розкрити суть понять "простір" і "час", з'ясувати, що означає існування матерії в просторі і часі. Охарактеризувати загальні особливості простору і часу, зокрема, об'єктивність, вічність, нескінченність. Показати, що специфічною особливістю простору є його трьохвимірність: будь-яке матеріальне тіло має три виміри - довжину, ширину, висоту. На відміну від простору час має лише один вимір: всі тіла розвиваються в часі тільки в одному напрямку - від минулого до майбутнього. Зробити висновок про органічний зв'язок простору і часу між собою та з матерією.

Світ як всеохоплююча реальність. Проблема єдності світу.

Через пізнання світу людина може пізнати саму себе.

Світ – це єдність, цілісність, впорядкованість всього сущого. Наприклад, світ давніх людей - це певна сукупність знань, які утворилися на основі їх соціального життя і практичної діяльності. В цьому світі можна виділити 2 аспекти:

-смисли, пов’язанні з регламентацією життя общини (норми, звичаї);

- смисли, пов’язані з практичною діяльністю (навики полювання).

З виникненням держави світ набув ширшого значення:

- світ-космос;

- християнський (мусульманський) світ;

- новий і старий світ

В основі утворення усіх світів задіяний соціокультурний підтекст.

Єдність і впорядкованість світу задавала культура.

Паралельно сформувалось інше поняття суті світу, основою якого було знання об’єктивних властивостей і відношень речей. Формується натуралістичне розуміння світу. Під світом розуміють світ об’єктивної природи яка охоплює і людину. Єдність мислиться як така, що задана Богом або властива природі. Закон перенесено на характеристику порядку речей.

Поступово ідея єдиного упорядкування світу заміщує ідею світу, опорядкованого культурою. У науковому розумінні світ постає як щось, саме по собі суще. В філософії світ мислиться крізь призму категорії буття і сущого. Буттю світу, як буттю сущого, протистояло буття, яке не є сущим ( не є річчю).

Підстави існування світу:

- світ існує сам по собі;

- світ існує через Бога;

- світ існує через буття свідомості.

До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розуміють під світом сукупність матеріальних речей. Матерія вічна, перетворюється з однієї форми в іншу. Наука теж зводить світ до сукупності матеріальних речей.

Сильна сторона: успішний розвиток науки є аргументом на користь істинності матеріалізму, який поділяє з наукою однаковий підхід до світу. Філософія, яка звела суще тільки до матеріального, знецінює всі інші його види (ідеї, цінності). Якщо буття речей оголошувалось абсолютним, то буття духовного сущого - похідним і випадковим. Парадокс матеріалізму полягає в тому, що він прагнув визначити матерію як суще, як таке що існує поза речами . Ленінське визначення матерії зводиться до об’єктивності, протилежності, свідомості і відображуванності у відчуттях.

Якщо відчуття ідеальне, то виходить протиставлення матеріального і ідеального.

Об’єктивний ідеалізм зводить світ до сукупності матеріального сущого. Ідеалізм теж тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука.

Сучасна філософія поділяє світ на окремі сфери:

• сфера реального буття;

• сфера ідеального буття.

Практика (від гр. діяння, активність) - це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Вона має суспільний характер і виступає як цілісна система дій , є способом суспільного буття людини, специфічною формою його самоутвердження в світі. Це матеріальна , чуттєво-предметна діяльність людини, що включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об’єктів і становить рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика виступає як досвід. Вона пов’язана з такими категоріями я кдіяльність, праця, виробництво. Це матеріально-перетворююча, свідомо цілеспрямована, суспільно-історична діяльність. До практики не належить діяльність, безпосередньо не спрямована на перетворення предметного світу. Основою практики є праця, в процесі якої людина змінює себе. До практики включається соціально-політична діяльність, яка регулює взаємовідносини між державами, націями, народами і націлена постійну зміну та оновлення суспільного життя. Міра освоєння предмета називається формою практики.

1.форма практики: зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою, з орієнтацією на здоровий глузд та певні соціально визначені норми.

2.предметно-перетворююча діяльність, що ґрунтується на емпірично-практичному досвіді.

3. практика у поєднанні з науковим знанням

Головний зміст практики: практика є діяльністю з перетворення світу у відповідності з інтересами людей

Є два рівні практики:

- перетворюючий

- використовуючий – включає певну сукупність звичок і дій, які змінюються за відповідними правилами, що сприяють безперервному відтворенню досягнутого людством рівня контролю над навколишнім світом. Для реалізації діяльності на цьому рівні потрібно мати знання, які розкривають сутність діянь. На перетворюючому рівні окремі дії є творчими за своїм характером, змінюють і перетворюють навколишній світ і створюють основний визначальний рівень практики.

Основна особливість практики – людино творча спрямованість.

Моменти практики:

• різні матеріально-речовинні елементи:

• не речовинні елементи( суспільні відносини ) ;

• людина, її внутрішній світ. Не людина існує для суспільства, а суспільство для людини. Практика є людським сенсом і тому її завершенням є саморозвиток людини.

Практика є специфічно людський спосіб буття, є матеріальною основою, яка забезпечує зв'язок часів та спадкоємність культурних надбань поколінь.

Риси практики:

• всезагальність;

• безпосередність;

• революційність;

Структура практики:

• потреби;

• мета;

• мотив діяльності;

• предмет, на який націлена практика;

• засоби, спрямованні на досягнення мети.

Функції:

• практика - основа пізнання;

• джерело і рушійна сила пізнання;

• кінцева мета пізнання;

• критерій істини.

Категорії – це загальні форми мислення.

Основні категорії:

Субстанція – це те, що покладено в основу. Субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Ідея субстанції виражає незмінність у мінливому. Будь-яка зміна є зміною чогось. Незмінність виражається через відносну стабільність речей і через наявність законів.

Простір і час. Це основні форми матеріального світу. Існування матерії в просторі означає, що:

• предмет має певні розміри;

• розміщується певним способом по відношенню до інших предметів.

Прості відмежовує матеріальні речі від ідеального буття. Для простору характерно: протяжність і місце серед інших речей. Протяжність – це продовження одного і того ж сущого. Простір трьохмірний = довжина, ширина, висота. Вони визначають величину, розмір.

Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів.

Час - це загальна властивість матеріальних процесів проходити один за одним, в певній послідовності, через певний проміжок часу. Час визначає тривалість і черговість подій. Тривалість – це продовження одного і того ж. У ній розділяють три фази – сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі. Час на відміну від простору одновимірний. Всі тіла розвиваються у часі тільки в одному напрямку - від минулого до майбутнього. Час не можна зупинити і повернути назад. Матерія вічна в часі і нескінченна в просторі. Ще означає, що вона не має ні початку ні кінця, ніколи не виникає і не зникає. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Це значить, що простір визначається через час, а час визначається через простір

Іншою формою існування матерії є рух. Рух – це будь-яка зміна. В русі і тільки в русі існує матерія. Матерія без руху немислима як і рух без матерії. Завдяки руху матеріальні процеси знаходять себе, діють на органи чуття. Рух матерії абсолютний, вічний. Його не можна ні створити, ні знищити. Спокій є відносним. Тіло знаходиться в спокої по відношенню до іншого тіла, але воно приймає участь у загальному русі. Наприклад: будинок знаходиться в спокої п відношенню до поверхні землі, по відношенню до іншого будинку, але рухається разом з землею навколо її осі і навколо Сонця. Спокій має тимчасовий, визначений характер, він лише момент руху.

Розрізняють два типи руху:

• прогрес (лат - .рух вперед) – це форма розвитку, яка означає поступальний розвиток по висхідній лінії – від низчого до вищого, від старого до нового. Прогресивним є лише те нове, яке не рунує основи розвитку, органічно пов’язане з попереднім розвитком.

• регрес (лат. - назад) - це форма розвитку, яка означає повернення до старих форм ( застій, деградація, криза). Це рух по нисхідній, розвиток з знаком мінус.

Рух розрізняють не тільки за типами, а й за формами. Є такі основні форми руху:

• механічний;

• фізичний;

• хімічний;

• біологічний;

• суспільний.

Форми руху матерії тісно пов’язані між собою. Їх основою є матеріальна єдність світу. Одна форма руху завжди перетворюється в іншу. Матерія вічна в русі. Це означає, що вона ніколи не зникає, а з однієї форми перетворюється в іншу.