Запитання для самоперевірки

1. Назвіть найдавніші духовні джерела філософії Стародавньої Індії.

2. Які впливові духовні рухи передували виникненню філософії Стародавньої Індії?

3. Які староіндійські філософські ідеї про цілісність світу є найбільш оригінальними?

4. Визначіть основні особливості філософії Стародавньої Індії.

1. Назвіть канонічні джерела філософії Стародавнього Китаю.

2. Дайте оцінку основних ідей конфуціанства

3. В чому суть ідей даосизму?

4. Які етичні норми та принципи старокитайської філософії не втратили своєї актуальності в сучасних умовах?

5. Яку роль відіграло християнство у формуванні ідейних засад середньовічної філософії?

6. Дайте порівняльну характеристику східної та західної патристики.

7. Назвіть тотожні та відмінні ознаки схоластики та містики.

8. Який вплив мали провідні ідеї патристики, схоластики та містики на культуру та філософію Київської Русі?

9. Що означає термін "Відродження"?

10. Які світоглядні зміни в християнському світобаченні відбулися в епоху Відродження?

11. Назвіть вихідні ідеї філософії гуманізму.

12. Поясніть історичні здобутки ренесансної натурфілософії.

13. Як вплинули ідеї гуманізму на духовні процеси в Україні?

14. Чому німецьку класичну філософію виділяють в окремий період розвитку новоєвропейської філософії?

15. Назвіть основні здобутки німецької класичної філософії.

16. В чому суть філософського новаторства І.Канта?

17. Розкрийте зміст вчення Канта про рівні та форми пізнання.

18. Який вплив мала німецька філософія на розвиток української філософії?

19. Назвіть основні складові філософської системи Г. Гегеля.

20. Розкрийте суть вчення Гегеля про абсолютну ідею.

21. Покажіть основні аспекти розуміння субстанції Гегелем.

22. В чому суть теорії діалектики Гегеля?

23. В чому особливості антропологічних та соціальних ідей Гегеля

Семінарське заняття 1. Моделювання філософських проблем. Антична філософія. План

1. Вчення про буття (мілетська школа)

2. Вчення про рух (школа елеатів)

3. Філософські ідеї Платона

4. Особливості філософії Аристотеля

Мілетська школа (VII-VI ст.до н.е.): Першим філософом Стародавньої Греції був Фалес із Мілета. Він є автором двох тез: «Усе з води» та «Усе має душу». Він першим почав обґрунтовувати «архе» - першопочаток світу, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються в природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей. Головним здобутком Фалеса було те, що він розробив ідеї про світобудову: рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності. Учень Фалеса – Анаксімандр стверджував, що «архе» - це «апейрон», невизначене та безмежне. Третій представник Анаксімен синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначеним, але доступний для життя і рухливий. На його думку, саме таким є повітря, яке він визначив як першопочаток усього.

Виділення конкретних речовин як втілення «першоречовини» світу невипадкове. Саме вода своїми наочними перетвореннями наштовхує думку на можливість нескінченої кількості метаморфоз, породження з єдиної вихідної форми цілої множини якісно відмінних форм. Повітря, в свою чергу, своїм «все проникненням» збуджує уявлення про речову «наповненість» буття, що має здатність «згущатись» і «розріджуватись», породжуючи у такий спосіб все розмаїття конкретних речей у світі. Отже, вода і повітря як «першоречовини» світу є одночасно видим «речово»-існуючим принципом, законом виникнення, існування і зникнення конкретно-чуттєвого розмаю речей навколишнього світу.

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і продуктивної тези про те, що «все подібне до числа або пропорції».

Елейська школа (VI ст. до н.е.): Основний напрям міркувань елеатів було задано Ксенофаном, водночас спробував поставити питання про начало буття як про «єдине» буття, безвідносно до розмаїття його конкретно-чуттєвих форм. Це єдине він називав «богом», заперечуючи в той же час реальність множини «конкретних» богів. У систематичному вигляді егейська філософія була сформульована Парменідом і розвинута його учнем Зеноном. Пармені вважав, що до пізнання світу ведуть два шляхи – шлях мислення і шлях гадки, яким відповідають дві картини світу. Перший шлях (шлях істини) приводить до світу єдиного і вічного, непорушного буття. Другий шлях приводить до світу, яким він малюється гадками натовпу – видимий світ речей. Началами якого є вогонь і земля. Лише перший шлях веде до істини – розуміння світу як єдиного сущого, що є неподільним і непорушним буттям, що «заповнює» все. Саме тому воно і непорушне, оскільки саме воно і є «повнота» буття. Погляди егейських філософів свідчать про ідеалістичну орієнтацію: Парменід вважав, що суще може мислитись, а не-суще не може ані мислитись, ані говоритись. Тому тільки суще, буття є, не-сущого ж, небуття немає.

Вважаючи єдино істинно існуючим єдиний світ, який відкривається мисленням, Пармені в той же час не заперечував і проти «світу гадки», який «нав’язується» людям їх чуттями – світ множини різних речей, світ мінливий, світ постійного руху.

Учень Парменіда – Зенон Елейський висунув п’ять спростувань реальності руху, так звані «апорії»: 1) «рухоме не рухається ні в тому місці, де воно є, ані в тому, де його немає». 2) Рух не може закінчитися, оскільки перш ніж досягти кінцевого пункту, потрібно пройти половину шляху, але перш, ніж досягти цієї половини, необхідно пройти «половину половини», і так без кінця. 3) «Ахілл і черепаха»: Ахілл ніколи не наздожене черепахи, оскільки, коли він подолає відстань до черепахи, то вона проповзе нову відстань, і Ахіллу знову прийдеться доганяти черепаху. І так без кінця. 4) «Стріла, що летить»: випущена з лука стріла непорушна, оскільки у будь-який момент руху займає рівне собі місце. Йдеться про те, що вся траєкторія польоту стріли складається з непорушних положень стріли в різних місцях простору. 5) «Стадіон» - якщо два рівних тіла рухаються назустріч один одному й відносно одне одного, то одне з них пройде повз друге, витративши на це стільки ж часу, скільки необхідно для проходження повз половину того, що не рухається.

Своїми апоріями Зенон зафіксував об’єктивну суперечливість руху. Заперечення руху тут базується на прийнятті головної тези елейської філософії про єдність, сталість і несуперечливість сущого. Оскільки рух виявляється суперечливим, він оголошується неіснуючим.

Атомізм (VI-IV ст. до н.е.).

Започаткували атомістичну філософію в античності Левкіп і Демокріт. Вони, обґрунтовуючи первоначала, вважали, що ними є атоми (буття) і пустота (небуття). Атомісти розглядають буття як антипод пустоти.

Оскільки атомісти допускають два начала у світобудові – буття і небуття, вони дуалісти. При цьому найважливішим є те, що атомісти, визначаючи нескінченне число атомів, ведуть мову про властивості атомів. Левкіп і Демокріт стверджують, що атоми – це неподільна, гранично тверда, непроникна, без будь-якої пустоти, не здатна сприйматися відчуттям самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі; всередині його не відбувається ніяких змін. Та це тільки внутрішня суть атома, а є і зовнішні властивості атома. І це передусім форма: атоми бувають куликоподібні, косинисті, гачкоподібні, якірно подібні, увігнуті, випуклі. Атомісти вважали, що число форм атомів нескінченне. Окрім форм, атоми розрізняються також за порядком і положенням. Кожен атом оточений порожнечею.

Оригінально пояснюють атомісти виникнення життя. Демокріт стверджує, що живе виникло з неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Демокріт визначає людину як тварину, яка від природи здатна до всякого навчання і має у всьому своїми помічниками руки, розум і гнучкість мислення. Розглядаючи душу, атомісти вважають її сукупністю атомів. Вони вчили також і про смертність душі. На уяві про тілесність душі побудоване вчення Демокріта про пізнання. При цьому Деомркіт розрізняє два види пізнання: темне (незаконнонароджене) і істинне (законнонароджене), а також два види пізнання – за допомогою чуттів і через мислення. Про процеси пізнання Демокріт говорив, що «дійсність – у безодні», тобто вона глибоко лежить на дні морському. При вирішенні однієї з головних філософських проблем – проблеми щастя – Демокріт говорив, що щастя в душі. Душа має бути поміркованою в насолоді, має перемагати у собі жагу.

Отже, єдине, що існує, – це нескінченна множина атомів, однакових за своєю «субстанцією», але відмінних за формою. Другий компонент існування – це порожнеча, яка є позитивною умовою руху.