5. Періодизація психічного розвитку

Поняття про періоди розвитку. Психічний розвиток у дитинстві проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. По­слідовна їх зміна необоротна і передбачувана. Не можна, напри­клад, молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвит­ку, бо він уже його пройшов і дивиться не назад, а вперед — у май­бутнє. Можна передбачити, яким віп стане, перейшовши у підліт­ковий період свого життя. 'Кожний період — це відрізок життєвого шляху підростаючого індивіда і водночас певний ступінь його роз­витку як особистості з характерними для нього відносно стійкими якісними особливостями. У межах кожного періоду відбуваються не тільки кількісні, а й якісні зміни психіки, які дають підстави виділяти у ньому певні стадії, що послідовно змінюють одна одну.

У зв'язку з цим кажуть, що онтогенез людської психіки мав періодичний і стадіальний характер. Більше того, у межах стадій виділяються ще менші часові відрізки її розвитку, які називаються фазами (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється ста­дія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

Науково обгрунтоване визначення періодів, стадій і фаз психіч­ного розвитку в дитинстві має не тільки теоретичне значення. Воно потрібне передусім для раціональної побудови такої системи навчання й виховання молодого покоління, яка б забезпечувала повніше використаЬня можливостей його розвитку на кожному ві­ковому етапі.

Критерії визначення періодів. У дитячій психології зроблено чимало спроб періодизувати психічний розвиток людини в її ди­тинстві, але результати їх виявилися досить розбіжними. Розбіж­ність їх зумовлена передусім різним розумінням детермінації вікових ступенів цього процесу і критеріїв їх визначення. Неспро­можними виявилися, з одного боку, «біогенетичні» концепції з характерним для їх авторів намаганням вивести періоди індивіду­ального психічного розвитку з людської спадковості і, з другого — так звані «соціогенетичні» теорії, в яких послідовна зміна цих періодів розглядається як прямий продукт впливів суспільного се­редовища, його вимог до підростаючого індивіда. Спільною хибою цих протилежних трактувань, як і їх еклектичного поєднання (те­орія «двох факторів»), є ігнорування активності людського інди­віда, самого процесу психічного розвитку в поясненні його періо­дичності. Ключ до правильного його пояснення дає нам тільки діалектико-матеріалістичне розуміння психічного розвитку як «саморуху» живої системи, в якому природні її потенції реалізу­ються в ході діяльності, що відбувається в конкретно-історичних суспільних умовах.

Відомо, що вікові періоди психічного розвитку людського інди­віда пов'язані з дозріванням організму, яке розширює' його мож­ливості взаємодіяти з природним і суспільним середовищем. Але воно не визначає, як зазначалося вище, змісту і форм психічного життя на кожному віковому етапі. Джерелом потрібної для нього інформації є суспільство. Більше того, від останнього залежить і темп розвитку організму. Чим сприятливіші економічні й культур­ні умови життя, писав П. П. Блонський, тим швидші темпи роз­витку. В комуністичному суспільстві наші діти розвиватимуться швидше, ніж теперішні їхні однолітки. Вже тепер спостерігаються явища акселерації, тобто прискорення фізичного і психічного роз­витку дітей та молоді.

Водночас треба підкреслити, що найсприятливіші зовнішні, су­спільні умови самі не визначають цього процесу. Вплив їх здійсню­ється через діяльність дитини, завдяки якій зовнішнє, суспільне стає її внутрішнім, особистим і тим спричиняється до її прогресив­ного психічного саморуху. Саме тому, що навчання й виховання ступенево організує діяльність дітей, ураховуючи па основі багато­річного педагогічного досвіду їх психофізіологічні можливості, і керує нею, періоди психічного розвитку в дитинстві виявляються тісно пов'язаними, із ступенями навчання й виховання.

Проблема критеріїв визначення періодів психічного розвитку давпо стала предметом спеціального обговорення. Встановлено, що пе можна побудувати періодизацію, виходячи з кількісних ознак, наприклад з показників темпу й ритму розвитку, як-то спробував зробити А. Гезелл. У його концепції динаміка психічного розвит­ку розглядається як поступове уповільнення зростання елементар­них функцій, найбільші й найважливіші досягнення в розвитку яких припадають ніби па раннє дитинство, а далі відбувається тільки кількісне їх збільшення.

і Дійсними критеріями визначення основних періодів індивіду- • ального психічного розвитку мають бути якісні ознаки, причому не зовнішні, а суттєві, взяті не окремо одна від одної, а в їх систем­ному зв'язку, який виявляє характерні для кожного вікового етапу цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, її ставлен­ня до середовища, весь хід її розвитку на даному етапі (Л. С. Ви- готський).

Визначаючи періоди розвитку психічної діяльності дитини, треба брати до уваги всі її сторони в єдності: змістову, операційну й мотиваційну. У психологічній літературі ця вимога ще належно не реалізована. Так, відома в зарубіжній дитячій психології тео­рія психічного розвитку дитини Ж. Піаже, в якій визначається чотири основних періоди цього процесу з рядом стадій і фаз у кож­ному з них, стосується більш її розумового розвитку, причому пе­реважно операційної його сторони.

Важливе значення має також правильне розуміння зв'язку пе­ріодів і стадій психічного розвитку, динаміки переходу від поперед­ніх до наступних стадій. Стадії не просто йдуть одна за одною. Досягнення попередньої стадії включаються у наступну стадію і використовуються в нових функціональних ансамблях, складніших взаємовідношеннях особистості із суспільним середовищем. Водно­час стадіальні переходи можуть, залежно від життєвих умов, від­буватися і з певними труднощами.

Визначаючи характерні ознаки стадій, Ж. Піаже відносить до них такі, як: інтегративний їх характер (структури, що виникли раніше, входять складовою частиною до пізніше утворюваних

структур, наприклад, конкретні операції включаються в систему формальних операцій); цілісність структур, які характеризують досягнений рівень розвитку; постійний порядок слідування струк­турі хронологія якого може прискорюватися або затримуватися за­лежно від суспільних умов життя дітей; наявність у кожній стадії фаз підготовки і фаз завершення новоутворень.

Деякі дослідники вважають, що переходи від одного періоду до другого закономірно набувають кризисного характеру. Так, Л. С. Виготський писав, що є «кризисні» періоди, які чергуються із стабільними періодами. Вони є ніби зламними пунктами в роз­витку, коли особливо помітним стає відмирання в ньому старого і народження нового. Кризи виявляються в негативних симптомах, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження учбової працездатності і відіграють не тільки негативну, а й позитивну роль у розвитку підростаючої особистості.

Проте думка про неминучість криз у стадіальних переходах від нижчих до вищих рівнів психічного розвитку дітей є дискусійною. Численні життєві факти говорять про те, що кризи, конфлікти в цьому процесі не є обов'язковими, що вони зумовлюються індиві­дуальною своєрідністю виховних ситуацій розвитку окремих дітей і підлітків.

Періоди дитинства в радянській психології. У нашій країні ос­новні періоди, або віки, психічного розвитку молодого покоління визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включа­ють характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, пе­редусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність в її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний її рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до трьох ро­ків), дошкільний вік (з трьох років до семи), молодший шкільний вік (з семи років до десяти), середній шкільний, або підлітковий вік (з десяти років до п'ятнадцяти), і старший, або юнацький вік (з п'ятнадцяти років до досягнення зрілості). У кожному віці ви­діляються дві стадії, які не мають усталених назв. Ранньому ди­тинству передує пренатальний (дородовий) період, який не є об'єк­том психологічного вивчення, але враховується у характеристиці онтогенезу психіки, зокрема його індивідуальних особливостей. Кожному періоду відповідають свої особливості фізичного розвитку індивіда.

Прийнята у нас періодизація психічного розвитку зазнала в піс­лявоєнний час певних змін і вдосконалень на основі даних вивчен­ня розвитку учбових можливостей дітей в умовах піднесення добробуту, освіти і культури широких мас населення. Шкільне ди­тинство розпочинається у нашій країні у сім років. Середній шкіль­ний вік розпочинаєтья з десяти років у зв'язку з тим, що почат­кове навчання зведено тепер до трьох років. Перша стадія старшого шкільного віку (рання юність) закінчується у вісімнадцять років. Наші молоді люди одержують у цей час усі права громадянства.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

РАННЄ ДИТИНСТВО