Лекція 5. Просте речення. Типи простих речень. Загальний синтаксичний аналіз простого речення
Комунікативні особливості простих речень:
А) групи простих речень за модальністю;
Б) групи речень за метою висловлювання (комунікативним призначенням);
В) групи речень за інтонаційними особливостями.
2. Поняття членованості простого речення.
3. Структурно-граматичні особливості простих речень:
А) розмежування речень за способом вираження граматичної основи;
Б) групи речень за ознакою наявності/ відсутності другорядних члені вречення;
В) групи речень за ознакою структурно-семантичної повноти;
Г) засоби ускладнення простих речень.
За модальністю:
Стверджувальні (стверджують існування предметів і явищ об’єктивної дійсності).
Заперечні (повністю або частково заперечують факти існування реалій, дій, ознак тощо):
А) загально заперечні (заперечення стосується присудка або головного члена односкладної структури);
Б) частково заперечні (заперечення стосується будь-яких інших членів).
В основі розмежування – функціонально-семантичні засади (роль предиката ~ присудка на семантико-граматичному рівні речення).
Формальні засоби заперечення: ні, не, немає + підсилювальні заперечні займенники та прислівники: Ні долі, ні волі у мене немає. Наявність лексичних засобів – не чітка ознака заперечення: Як тебе не любити, Києве мій! → за формою заперечне, за змістом – стверджувальне. Я не могла не прийти до вас на пару. → подвійне заперечення = стверджувальному.
Без формальних засобів: за допомогою емоційних часток, модальних компонентів, інтонації (Так я вам і повірю!).
За метою висловлювання:
Розповідні (розповідна інтонація).
Питальні (питальна інтонація, бажання мовця довідатися, засоби – питальні слова, порядок розташування компонентів). Різновиди:
власне питальні (передбачають обов’язкову відповідь на питання):
а) загально-питальні (зорієнтовані на стверджувальну або заперечну відповідь (так/ні)): У нас наступного тижня буде лекція?;
б) частково-питальні (містять питання про окремий момент якогось явища і питання виражене за допомогою питальних слів, не прогнозують відповідь «так/ні»): Хто сьогодні не прийшов на лекцію? У таких реченнях виникає потреба тоді, коли мовець хоче з’ясувати, дізнатись від співрозмовника про ті елементи висловленої думки, про які він не знає, щодо яких має сумнів. Неодмінним засобом таких речень виступають питальні слова (Чому не прийшли вчасно? Хто це в аудиторії?). Своєрідним різновидом виступають альтернативні речення (чи речення вибору): Він як відповідає – упевнено чи ні? Він пише прозу чи поезію?
Власне питальні речення (за П. Дудиком) функціонально членуються на з’ясувальні (= частково-питальні) та уточнювальні (власне питальні) питальні конструкції.
2) питально-риторичні (запитання, яке не потребує обов’язкової відповіді, характерні передусім для художнього стилю): Чому я не сокіл, чому не літаю? Риторичне запитання – це приховане ствердження чи заперечення. Дудик: Риторичне запитання становить питальну за формою експресивну констатацію зворотного: позитивна (стверджувальна) форма має заперечний зміст, а негативна (заперечна) – стверджувальний: Чи словом зборкати орла = Словом не зборкати орла.
3) питально-спонукальні (у формі запитання висловлюється спонукання до дії): А чи не поговорити нам про доцільність проведення контрольної? А чи не краще піти обідати до «Пузатої хати»? Проміжний тип речень (2-3).
3. Спонукальні (виражають наказ, побажання, прохання). Засоби – спонукальна інтонація, дієслова в наказовому способі (Іди!), інфінітиві (Залишити конспекти після пари на перевірку!) частки (А щоб ти знав!), вигуки (Геть! Годі!). Дієслова в наказовому способі не завжди комунікативно передають спонукання до дії: А лисичка-сестричка тоді візьми та й прикинься мертвою! А ще казали в давнину про мороз: тріщи не тріщи – вже минули водохрещі, дми не дми – не до Різдва іде а к Великодню.
Без граматичних засобів існування: От, Лукашу, поможеш тут в’язати молодиці. Ну, пішли.
Варто також враховувати і бажальну модальність, виділяючи бажальні: Подати б Денисові якийсь знак (О. Гончар). Коли б ще лиха собі не напитати (М. Коцюбинський). Оскільки питальні речення виділяють на основі існування особливої форми думки – питання, то є підстави говорити про поділ усіх речень за принципом ціле настанови на питальні / непитальні; спонукальні ж та бажальні речення варто вважати не окремим видом, а формами парадигми.