За емоційною забарвленістю:

1. Неокличні.

2. Окличні. Містять емоційне ставлення до повідомлюваного. Вимовляються з окличною інтонацією. Будь-які з речень за метою висловлювання можуть бути як неокличними, так і окличними. Засоби: інтонація, частки, окличні слова (вигуки), інверсія звертання, часто – поєднання лексико-граматичного характеру (Стільки часу витратили!). Окрема група окличних речень – заклики, привітання, здравиці, побажання.

Поняття членованості структури речення

Членовані / нечленовані. Поділ ґрунтується на комунікативних засадах. В останніх не виділяють членів речення. Відповідно до обов’язкових ознак речення, не мають граматичної оформленості, тому на рівні комунікації є висловлюваннями, але не власне реченнями. Комунікати (Слинько, Гуйванюк, Кобилянська): Так то воно так. Авжеж. Гм-гм.

Структурно-граматичні особливості членованих речень:

1. За способом вираження граматичної основи: одно-/ двоскладні.

2. За наявністю / відсутністю другорядних членів речення: поширені / непоширені.

3. За структурною і семантичною повнотою (наявності/ відсутності усіх необхідних членів речення, необхідних для вираження його змісту): повні / неповні (формально чи семантично відсутні члени речення);

4. За відсутністю / наявністю засобів ускладнення: неускладнені / ускладнені. Засоби ускладнення:

А) однорідні члени речення;

Б) відокремлені члени речення (означення, обставини, додатки, уточнювальні);

В) вставні компоненти;

Г) вставлені компоненти;

Ґ) відокремлені вигуки (можна розглядати як окремі нечленовані структури).

Література:

1. Дудик П. С. Cпонукальні речення і слова-речення // УМЛШ. – 1971. - №9. – С.30-35.

2. Дудик П. С. Питальні речення і питальні слова-речення // УМЛШ. – 1975. - №1. – С.26-36.

3. Дудик П. С. Про речення як синтаксичну одиницю // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія “Філологія”. – 1999. – № 1. – С. 78-80.

4. Дудик П. С. Із синтаксису простого речення. – Вінниця, 1999.

5. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К.,2010.

6. Єрмоленко С.Я. Категорія предикативності // Синтаксис словосполу­чення і простого речення.  К., 1975.  С. 5–11.

7. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова.  К., 1984.  С.194–253.

8. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.  К., 1986.

9. Іваницька Н. Л. Непоширене речення в українській мові // УМЛШ. – 1984. - №2. – С. 31-35.

10. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу.  К., 1989.

11. Іваницька Н. Л. Синтаксична структура двоскладного речення // УМЛШ. – 1986. – №1. – С. 36-41.

12. Іваницька Н.Л. Теоретичний синтаксис української мови. Формально-граматична структура простого речення. Ч. 1. – Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 1999. – 155 с.

13. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. – К.: Вища шк., 1985. – 178 с.

14. Коструба П.П. Поняття предикативності і проблема класифікації комунікативних одиниць мови // Проблеми синтаксису.  Львів, 1963. – С. 3–9.

15. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови.  Ч.2.  Синтаксис.  К., 1965.

16. Навчук Г. В. Формально-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості окличних речень у сучасній українській мові: Автореф. дис…канд. філолог. наук: 10.02.01. – Кіровоград, 2004.

17. Панкова М. Внутрішньотекстовий потенціал питальних речень // Донецький вісник Наукового товариства імені Т. Шевченка. – Мовознавство. – Т. 26. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – С. 57-68.

18. Савицький М. П. Український синтаксис з погляду діахронічної типології // Мовознавство. – 2006. – №2-3. – С. 45-49.

19. Слинько І. І. Типи простих речень // УМЛШ. – 1977. – №9. – С. 51-59.

20. Слинько І.І., Гуйванюк В.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання.  К., 1994.

21. Сучасна українська мова. Синтаксис / за ред. О.Пономаріва.  К., 1994.

22. Христіанінова Р. О. Просте речення в шкільному курсі української мови. - К. : Радянська школа, 1991. - 160 с.

23. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004.

24. Ярещенко А. П. Засоби вираження наказовості в українській мові // УМЛШ. – 1971. - №6. – С. 32-36.

СХЕМА АНАЛІЗУ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

І. Загальний синтаксичний аналіз речення:

Характеристика речення за комунікативними особливостями:

1. Тип речення за метою висловлювання (комунікативним призначенням): розповідне, питальне (власне питальне: загально питальне / частково питальне, питально-риторичне, питально-спонукальне), спонукальне.

2. Тип речення за модальністю: стверджувальне / заперечне (загально заперечне / частково заперечне).

3. Тип речення за емоційною забарвленістю: окличне / неокличне.

Характеристика речення за структурно-граматичними особливостями:

4. Тип речення за членованістю структури: членоване / нечленоване.

5. Тип речення за способом вираження граматичної основи: двоскладне / односкладне (означено-особове, неозначено-особове, узагальнено-особове, безособове, інфінітивне, номінативне, ґенітивне, вокативне).

6. Тип речення за ознакою наявності / відсутності другорядних членів речення: поширене / непоширене.

7. Тип речення за ознакою структурно-семантичної повноти: повне / неповне (власне неповне (ситуативно неповне / контекстуально неповне, який член речення пропущений) / еліптично неповне, парцельоване, незакінчене).

8. Тип речення за ознакою відсутності / наявності засобів ускладнення: неускладнене / ускладнене (із вказівкою на засіб ускладнення: однорідні члени речення, відокремлені члени речення (які саме), звертання, вставні компоненти, вставлені компоненти, комунікативне ускладнення відокремленими вигуками).

Зразок загального синтаксичного аналізу речення:

Лиш дай помститися сьогодні за недолю, за сором мій і мого люду! (Х. Андієвська).

Речення спонукальне, стверджувальне, окличне; членоване, односкладне (означено-особове), повне, поширене, ускладнене (однорідними додатками).