9.1. Час і його властивості. Аналіз досліджень з проблеми

Час — це, насамперед, філософська категорія. Крім того, це акту­альна психологічна й педагогічна проблема. З матеріалістичних по­зицій час, як і простір, визначається як форма існування матерії.

Часові уявлення й поняття відбивають явища зовнішнього сві­ту, а часові відношення — реально існуючі відношення процесів в об'єктивному світі. Відображення часу виступає в двох основних формах: почуттєвої і логічної. Розвиток у людини сприйняття часу пов'язаний з досвідом, а не є «даним зверху», «...готовим від приро­ди» (В.М.Бехтерєв). Як зазначали І.М.Сєченов і І.П.Павлов, часові уявлення утворюються на ґрунті будь-якого ритмічного процесу.

Основними властивостями часу є: об'єктивність, неповторність, періодичність і плинність. Однією з особливостей часу є відсутність наочних форм.

Життєво дуже важливе орієнтування в часі у тварин відбувається на основі рефлекторної діяльності. У людини воно перетворюється в складний процес сприйняття часу. У цьому процесі розрізняють:

1. безпосереднє відчуття тривалості та обумовлене, в основному, вісцеральною чутливістю, яка складає його почуттєву основу;

2. власне сприйняття часу, що розвивається на цій почуттєвій ор­ганічній основі. Подібно до того, як у відношенні простору людина розрізняє елементарну довжину та, власне, простір, у відношенні часу потрібно, таким чином, розрізняти два поняття — тривалість і власне час, але для того, щоб розрізняючи, пов'язати їх в єдине ціле.

У сприйнятті часу слід розрізняти: сприйняття тимчасової три­валості та сприйняття тимчасової послідовності. Як одне, так і інше включає в єдності і взаємопроникненні безпосередні й опосередко­вані компоненти.

ТЕМ6

розвиток у дітей орієнтування в часі

У сприйнятті часу вчені виділяють важливу особливість — безпо­середнє переживання чи відчуття «почуття» часу. Воно обумовлене

органічними відчуттями й пов'язане з ритмічністю основних життє- НІ1 \ процесів - пульсу, подиху і т.ін. Принаймні в хворих, у яких спос- і ері г ається анестезія внутрішніх органів, виявляється втрачена чи чуже знижена безпосередня оцінка часу. Значну роль у почутті часу, чи відчутті часу, відіграють, очевидно, конкретні хімічні реакції в не­рвовій системі.

За даними новітніх досліджень оцінка тривалості коротких тим­часових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла. І (( великі проміжки часу, заповнені цікавою діяльністю, наприклад, роїі лядання якої-небудь картинки, як правило, сильно переоціню- нні,ся, великі — недооцінюються.

Учені звертають увагу на цікаву особливість і розходження пере­бивань сьогодення та спогаду про минуле. Для часу переживання і і.огодення є зворотне положення. Минулий час у спогаді здається нам більш тривалим, якщо він був багатий подіями, і тим коротший, чим більше порожнів. У відношенні поточного часу навпаки: чим він іч'їніший подіями і чим одноманітніший його плин, тим більш три­маний «тягучий він в переживанні; чим багатше і змістовніше його і піовнення, тим непомітніше він протікає, тим меншою здається пш о тривалість. У цьому розчленовуванні закону заповненого тим­часового відрізка на два протилежних за своїм змістом положення по іпачається якісна специфіка минулого й сьогодення.

V міру того, як у пережитому часі виступає на перший план уста­новка на майбутнє, знову видозмінюються закономірності, які визна­чають його тривалість. Час чекання бажаної події в безпосередньому переживанні томливо подовжується, небажаного — болісно скоро- ч\ і гься. У першому випадку час ніколи не протікає досить швидко, \ другому — він завжди протікає занадто швидко. Пережита трива- ім і ь відхиляється від об'єктивного часу вбік, зворотний — пануючі \ суб'єкта спрямованості. Роль цього фактора можна зафіксувати як і.ікон емоційно детермінірованої оцінки часу.

В об'єктивному оцінюванні часу позначаються вікові й індивіду- і 11.11 і розходження.

Формування в дітей дошкільного віку елементарних уявлень і понять про час у дошкільній педагогіці розглядається як складова частина всебічного гармонійного і, насамперед, інтелектуально- ю розвитку дитини. Психолого-педагогічні дослідження дозволи­ли визначити зміст знань, умінь дітей і розробити методику їхнього формування [64]. Дослідження показали, що розвиток у дітей тим­часових уявлень є необхідною умовою успішного навчання в школі, що дало змогу дитині краще орієнтуватися в навколишньому середо­вищі, планувати свою діяльність, регулювати її в часі, а це, в свою чергу, сприятливо позначається на вихованні в неї таких необхідних у навчанні якостей, як самостійність, організованість, зібраність, цілеспрямованість; показано також роль і значення моделей, схем у формуванні знань про час. Саме знаково-символічні моделі допомо­гли дітям віком п'яти років «усвідомлювати істотні кількісно-якісні ознаки доби». Діти віком шести років уже можуть розуміти зміст за­дачі, поставленої педагогом, успішно опановувати елементарні ді контролю та оцінки власної діяльності.

Аналізуючи рівень сформованості знань про час індуктивним і де­дуктивним шляхом, зроблено висновок, що індуктивний шлях забез­печує певну повноту знань, однак рівень їх засвоєння, в основному, репродуктивний.

Дедуктивний шлях передбачає використання знаково-символічнид моделей на самому початку організації процесу навчання. Істоти й основні властивості часу були відображені на моделях, які дали змогу сформувати усвідомлені, взаємозалежні та міцні знання про кількісно-якісні ознаки доби та їхніх частин і які були центральною частиною багатьох дидактичних ігор, вправ і практичних завдань.

Знаково-символічні моделі не ховали властивості й особливост часу, як це виявлялося в роботі з ілюстративним матеріалом, а навпа­ки, постійно їх відтворювали на рівні достатності та необхідності.