2.2 Захворювання кардіо-респіраторної системи.

Крім опорно-рухового апарата підвищеного функціонального навантаження зазнає також кардіо-респіраторна система, тому у бігунів часто можна спостерігати захворювання як верхніх дихальних шляхів так і самих органів дихання, порушення кровообігу, та ін. Частіше захворювання виникають під час тренувань в осінньо-зимовий період. Відповідно до цього можна виділити наступні захворювання:

Тонзиліт— це інфекційне захворювання, при якому уражаються піднебінні мигдалини: Захворювання зустрічається дуже часто, особливо при холодній і сирій погоді. Збудниками інфекції є стафілококи, стрептококи і пневмококи. Тонзиліт( ангіна ) вражає найчастішим людей з хронічними захворюваннями мигдалин і з карієсом зубів.

Симптоми ангіни: загальне нездужання, біль при ковтанні, підвищення температури, головний біль. Розрізняють катаральну, фолікулярну і лакунарну ангіну. При катаральній ангіні мигдалини стають такими, що припухнули і почервоніли. При фолікулярній ангіні в мигдалинах видно гнійні корки. При лакунарній ангіні пробки покривають всю поверхню мигдалин.

Простуда включає низку захворювань, викликаних переохолодженням організму,симптоми загальне нездужання, кашель, нежить, інколи підвищена температура. Симптоми з'являються не одночасно і проходять не відразу, деякі, наприклад нежить або кашель, можуть триматися доволі довго.

Риніт— запалення слизової оболонки носа. Гостра нежить може бути як самостійною недугою, так і симптомом багатьох інфекційних і алергічних захворювань. Виникненню гострої нежиті сприяє переохолодження. Нежить зазвичай починається з відчуття сухості і попікування в носі; чхання, інколи турбує головний біль і загальне нездужання. Потім з'являються виділення з носа, нерідко спостерігається важке носове дихання.

Гострий бронхіт — гостре запалення бронхів. Гострий бронхіт становить 34,5% всіх захворювань органів дихання.

Етіологія. Розвиткові бронхіту великою мірою сприяють бактеріальна (пневмококи, стрептококи, стафілококи, паличка Фрідлендера), вірусна (віруси грипу, кору) інфекції, а також вірусно-бактеріальна асоціації. Крім цього, гострий бронхіт виникає під впливом екзогенних токсико-хімічних (окисли азоту, аміак, сірководень, хлор) та ендогенних токсичних (азотисті шлаки при уремії) чинників, а також алергічного чинника. Бронхіт може розвинутися внаслідок дії високої температури, запорошеності, пере­охолодження організму, зниження його реактивності при тяжких виснажливих захворюваннях та операціях, зловживання алкого­лем, куріння, неповноцінного харчування. Виникненню бронхіту також сприяють хронічний тонзиліт, синусити, порушення носового дихання.

Клінічна картина. Клінічна, картина гострого бронхіту складається зі синдромів загальної інтоксикації та ураження власне бронхів. Перший із них виявляється загальним нездужанням, знижен­ням працездатності, болем у м'язах слини, ніг. Температура тіла у більшості випадків субфебрильна, рідко вище 38°С, іноді залишається нормальною. У перші дні хвороби спостерігається погіршення апетиту і сну.

Другий синдром виявляється сильним кашлем, задишкою, дряпанням у горлі або за грудиною при супутніх ларингітах, трахеїтах.

Кашель може бути сухим або вологим. В останньому випадку харкотиння може бути слизистим або слизисто-гнійним. При запаленні бронхів переважно великого калібру (проксимальний бронхіт) порушення прохідності бронхів не виражене, при цьому харкотиння відкашлюється легко.

Якщо запальний процес уражає лише дрібні бронхи (дистальний бронхіт), у яких немає кашльових рецепторів, то в цих випадках задишка може бути єдиним проявом бронхіту. Поширення запального процесу на дрібні й середні бронхи часто спричиняє порушення бронхіальної провідності, при цьому харкотиння відкашлюється важко і спостерігається тяжка задишка.

Дихальна недостатність. Основним завданням функції дихання є забезпечення нормального рівня насичення артеріальної крові киснем і нормального рівня вуглекислоти в ній. Під терміном «дихальна недостатність» розуміється стан, коли нормальне дихання у спокої чи посилене дихання, адекватне фізичному навантаженні, не може забезпечити нормальне насичення артеріальної крові киснем.

Очевидно, що якщо нормальне насичення артеріальної крові киснем досягається неадекватним посиленням функції дихання, це також є дихальною недостатністю. При її розвитку рівень насичення артеріальної крові киснем знижується і наступає артеріальна гіпоксемія. Основні шляхи компенсації дихальної недостатності - це задишка, збільшення кількості крові, що протікає через легені в одиницю часу, і збільшення в ній кількості еритроцитів - основних переносників кисню.

Досить частим є гіпоглікемічний стан, що пов’язаний з різким зниженням вмісту глюкози в крові, особливо під час змагань, наприклад, при тривалих запливах, бігу на довгі дистанції, під час багатогодинних гонок у велосипедному спорті тощо.

Вуглеводи є основним джерелом енергії, що забезпечує роботу м’язів. При фізичному навантаженні та різкому перенапруженні, хвилюванні підвищується виділення адреналіну, який сприяє перетворенню глікогену в глюкозу. Остання з кров’ю доправляється з печінки до нервової системи та м’язів, які працюють. Проте при інтенсивному та тривалому навантаженні виникає зниження рівня цукру в крові. Якщо воно незначне і не виходить за нижню межу норми, у добре тренованого спортсмена патологічних реакцій не спостерігається, але при різкому зниженні цукру в крові може виникнути гіпоглікемічний стан, однією з ранніх ознак якого є гостре відчуття голоду. Потім, якщо не вжити необхідних заходів, розвивається різка слабкість, з’являється холодний піт.

Короткочасна втрата свідомості може виникнути у спортсменів при раптовій зупинці після інтенсивного бігу, тощо. Розвивається так званий гравітаційний шок. Сприяє розвитку гравітаційного шоку недостатня тренованість, переохолодження або перегрівання, виражена перевтома, недостатня реабілітація після перенесених захворювань. більшість вчених пов’язують гравітаційний шок із різким зменшенням венозного повертання крові до серця, наслідком чого є зменшення серцевого викиду й розвиток кисневого голодування головного мозку.