
- •2.Гегельянство : праве та ліве.
- •3.Науковчення Больцано.
- •4. Позитивізм і його основні філософські принципи.
- •5.Позитивізм о.Конта.
- •6.Позитивізм г.Спенсера.
- •7. Класифікація наук в позитивізмі.
- •8.Принцип економії мислення. Місце і функції науки в світлі цього принципу.
- •9. Життєвий ряд і теорія пізнання
- •10.Інтроекція і теорія принципової координації.
- •11. Вченя е.Маха про «нейтральність досвіду» (елементи, комплекси елементів).
- •13. Виникнення і сутність прагматизму.
- •14. Теорія сумніву-віри ч. Пірса. Біологічна інтерпретація пізнання в прагматизмі. Метод науки.
- •15. Теорія значення. Принцип Пірса.
- •16. Вчення про істину в прагматизмі.
- •17. Виникнення і сутність неокантіанства.
- •18. Марбургська школа неокантіанства.
- •19.Вчення про «річ у собі» Марбургської школи.
- •20. Баденська школа неокантіанства. 21. Методологія філософських досліджень Баденської школи.
- •22.Етичний соціалізм.
- •23. Вчення про цінності Ріккерта.
- •24. Історико-філософська концепція Віндельбанда. 65. Віндельбанд «История философии»
- •25. Віндельбанд про предмет філософії. 63. Віндельбанд «о предмете философии»
- •26. Фікціоналізм г.Файхінгера
- •27.Вчення про розвиток в західній філософії.
- •28.Виникнення і сутність неогегельянства
- •29. Система «філософії духу» б.Кроче.
- •30. «Актуалізм» д.Джентіле
- •32. Філософія Франца Брентано
- •33. Раціоналізм і ірраціоналізм. Раціональне і ірраціональне.
- •34. Три стадії одиничного (с. Кіркегор)
- •35. Вчення а.Шопенгауера про Волю.
- •36.Вчення а.Шопенгауера про Волю в природі.
- •37. А.Шопенгауер про світ як уявлення
- •38.Етичне вчення а.Шопенгауера.
- •39. Вчення Шопенгауэра і Ніцше про волю.
- •40. Філософія несвідомого е. Фон Гартмана.
- •41.Філософська еволюція ф.Ніцше.
- •43.Вчення а.Шопенгауера і ф.Ніцше про людину.
- •44.Ідея «надлюдини» ф.Ніцше.
- •45. Місце і значення вчень а.Шопенгауера і ф.Ніцше в історії філософії
- •46. Вчення ф.Ніцше в тлумаченні к.Ясперса.
- •47.Вчення ф.Ніцше в тлумаченні м.Гайдеггера.
- •48.49.Філософія і світогляд. Методологія досліджень (в.Дільтей).
- •50.Історико-філософська концепція в.Дільтея.
- •51. Філософія життя г.Зіммеля.
- •52.Поняття «життя» у вченнях в.Дільтея і г.Зіммеля.
- •53.Філософія культури о.Шпенглера. Тлумачення к.Ясперсом циклічності культур.
- •54. Вчення Бергсона про інтуїцію.
- •55. Вчення Бергсона про час і тривалість.
- •56. Концепція еволюції Бергсона
- •57. Сучасна філософська антропологія
- •59. Вчення Шелера про людину
- •60.Філософія людини е.Кассірера.
- •61.Г.Спенсер: «Основные начала».
- •61(1) Сучасна філософська культурантропологія
- •62. Філософсько-антропологічне вчення м.Шелера і феноменологія.
- •62(1). Джеймс «Прагматизм».
- •63. Віндельбанд «о предмете философии»
- •65. Віндельбанд «История философии»
- •66. Г. Ріккерт «о понятии философии».
- •67.Г.Ріккерт: «Науки о природе й науки о культуре».
- •68 Риккерт «о системе ценностей»
- •69.Г.Ріккерт: «Философия жизни» (1920).
- •70.Е.Кассірер: «Опьіт о человеке».
- •71. Кьеркегор «Страх і трепет»
- •72. А.Шопенгауер: «Світ як воля і уявлення». Кн.І.Iіі.
- •73. А.Шопенгауер: «Світ як воля і уявлення». Кн.Іі.IV
- •74.А.Шопенгауер: «о воле в природе».
- •75. А.Шопенгауер: «Две основні проблеми етики».
- •76.Ф.Ніцше: «Воля к власти». Нігілізм.
- •77.Ф.Ніцше: «Генеалогия морали».
- •78.Ф.Ніцше: «По ту сторону добра й зла».
- •79.Ф.Ніцше: «Так говорил Заратустра». Основні ідеї.
- •80.К.Ясперс: «Ніцше й християнство».
- •81.М.Гайдеггер: «Европейский нигилизм».
- •82. В.Дільтей: «Типи мировоззрения й обнаружения их в метафизических системах».
- •83.В.Дільтей: «Описова психологія».
- •84.Г.Зіммель «Созерцание жизни».
- •85. Шпенглер. «Занепад Європи»
- •86. Шпенглер «Людина і техніка».
- •87. А.Бергсон: «Творча еволюція».
- •88. А.Бергсон: «Два джерела моралі та релігії».
- •89. М.Бубер «Проблема людини»
- •90. М.Шелер: «Положення людини у космосі». Поривання, дух, феноменологічний аспект.
6.Позитивізм г.Спенсера.
Праці – «Ідея еволюції», «Синтетична філософія». Наука і філософія. Філософія є «знання, яке переходить межі звичайного знання. Наука займається співіснуванням і послідовністю явищ, групуючи їх спочатку в узагальнення простого або нижчого порядку та переходячи потім поступово до узагальнень більш високих і широких. Тому філософія є таке знання, що має найвищий ступінь всезагальності, наука ж є лише сім'я наук і позначає лише сукупність знання. Філософія складається із загальних істин, законів, висновків наук. Якщо наука є лише частково об'єднане знання, то філософія - цілком об'єднане знання. Якщо філософія є наукове знання, то вищого рівня спільності.
Класифікація наук. Продовжує зусилля О. Конта, намагаючись покращити і вдосконалити його систему. Згідно Г. Спенсеру, О. Конт допустив двояку помилку: по-перше, він змішав загальне з абстрактним, а по-друге, не виокремив психологію як самостійну науку. Внаслідок змішування загального з абстрактним виявилось, що науки, які посідають вищі місця у системі О. Конта, відрізняються більш загальним, а не абстрактним характером, а явища, які досліджуються ними, більш розповсюджені, але не більш абстрактні. Наприклад, астрономія конкретніша фізики, а фізика не абстрактніша хімії.
Психологію ж, вважає Г. Спенсер, слід виокремити з біології і безпосередньо за нею поставити соціологію, оскільки соціальні факти більш залежні від психічних, а не біологічних властивостей людей. Принцип класифікації - сходження від абстрактного до конкретного. Г. Спенсер замінює лінійний порядок наук розподілом їх на групи. Він виокремлює три групи наук: абстрактні, абстрактно-конкретні та конкретні.
Перша група охоплює абстрактні науки, тобто науки, що вивчають форми, у яких явища постають перед нами, - логіка, математика. Друга - абстрактно-конкретні науки, тобто науки, що вивчають самі явища у їх елементах - механіка, фізика, хімія і т. д. Третя - конкретні, тобто науки, що вивчають самі явища в цілому - астрономія, геологія, біологія, психологія, соціологія.
Еволюція Філософія повинна виходити з найзагальніших істин, які формулюються у термінах: матерія, рух і сила. Звідси три основні принципи, властиві всім наукам: принцип незнищенності матерії, принцип неперервності руху та принцип постійності сили. Рух завжди направляється по лінії найбільшого притягнення і найменшого опору, а також має певну ритмічність або періодичність.
Далі Г. Спенсер встановлює загальний закон - закон неперервного перерозподілу матерії і руху. Цей закон, що притаманний усім явищам досвіду і виражає єдність знання - законом еволюції. Еволюція має універсальний характер, що уможливлює розуміння будь-якого явища.
Еволюція є перехід від незв'язності до зв'язності, інтеграція чи концентрація матерії, поєднання в одне ціле елементів, що знаходились раніше у розсіяному стані. Наприклад, утворення хмари з сукупності окремих частинок водяної пари тощо. По-друге, еволюція є диференціація, перехід від однорідного до різнорідного. Наприклад, утворення різних тіл Сонячної системи з туманності тощо. По-третє, еволюція є зростання впорядкованості, перехід від невизначеності до визначеності. Наприклад, впорядкованість Сонячної системи тощо. Досягнення еволюцією своєї межі - рівноваги - є загальним законом, пануючим у всьому Всесвіті. Рівновага може порушуватися і тоді еволюція здійснює наступний цикл за вказаним законом. Але, згідно Г. Спенсеру, окрім перетворень, що здійснює еволюція, є протилежні процеси, які пов'язані з розпадом. Якщо еволюція є процес, що завжди полягає в інтеграції матерії і розсіюванні руху, то розпад - поглинення руху і дезінтеграція матерії.