52.Поняття «життя» у вченнях в.Дільтея і г.Зіммеля.

У своїй роботі "Нариси до критики історичного розуму" Дильтей прагнув перебороти спекулятивні філософські системи И. Канта й особливо Гегеля, а також интеллектуализм Освіти. Він виходив з того, що в основі гуманітарних наук лежить саме життя, що виражається в телеологічній (тобто у властивій їй внутрішньо цільовій причині) зв'язку переживань, розуміння й тлумачення виражень цього життя.

Життя недосяжне спостереженню. Перебуваючи в потоці життя, ми не можемо осягти його сутності. Те, що ми приймаємо за сутність, є лише її образ, відбитий нашим переживанням. Сам потік часу в точному значенні не переживаємо. Адже бажаючи спостерігати час, ми руйнуємо його за допомогою спостереження, тому що воно встановлюється завдяки увазі; спостереження зупиняє поточне, що стає. Таким чином, ми переживаємо лише зміну того, що тільки що було, і ця зміна триває. Але ми не переживаємо сам потік життя.

Інша важлива характеристика життя, по Дильтею, є її звязність. В історичному світі немає природно - наукової причинності, тому що така передбачає обов'язковість цілком певних наслідків. Історія ж знає лише відносини впливу й страждання, дії й протидії. Суб'єкти висловлень про історичний світ, будь те про індивідуальний світ або про життя людства, характеризуються тільки певним способом зв'язку в чітко обмежених рамках. Це зв'язок між одиничним і загальним.

Усі компоненти життя зв'язані в одне ціле. Ми опановуємо цим цілим за допомогою розуміння. Дилътей демонструє цю думку, звертаючись до жанру філософської автобіографії, представленому трьома видатними іменами: Августином, Руссо, Ґете. Для всіх їх характерна присутність свого, власного змісту в кожнім житті.

Для збагнення сутності життя Дильтей уважав важливим бачити загальна ознака його й зовнішніх предметів, що проявляються в ньому. Ця ознака є ніщо інше як час. Це виявляється вже у вираженні "плин життя". Життя завжди тече, і інакше бути не може. Темпоральность, як видно, досить істотна для розуміння життя.

Георг Зіммель (1858-1918) думав, що життя диференціюється й знаходить стійкість, що став завдяки створеними нею формам, які обмежують хаос що стає. Життя існує, виступає на органічному й надорганічному рівнях. На першому рівні вона "оформляється" смертю, имманентно властивого самого життя. На надорганічному рівні життя знаходить форми "більше - життя" й "більше - ніж-життя", які можна розуміти як форми культури. Породжені життям форми культури, стаючи згодом перешкодою для розвитку життя, знищуються й заміняються новими. Усвідомлення неминучості зміни форм культури, що відбиває конфлікти між душею й духом, формою й змістом, особист і загальним і т.д. , виростає в трагедію культури. М. Зіммель думав, що боротьба життя проти свого оформлення потенційно виступає як боротьба проти культури взагалі. Крім форм культури життя реалізується у творчому створенні індивідуальних законів - апріорних особистісних норм, які визначають покоління індивіда і його творчу саморегуляцію. Для Г.Зіммеля, таким чином, "форми" стають універсальним засобом закріплення й втілення культурних змістів, що постійно змінюються, пов'язаних з історично обумовленими способами, цілями й мотивами людських взаємодій.