46. Вчення ф.Ніцше в тлумаченні к.Ясперса.

Нім. філософ К.Ясперс у своїх роботах «Ницше. Ведение в понимание его философствования» і «Ніцше і християнство» намагається тлумачити вчення Ніцше. Ясперс значно наблизився до прочитання Ніцше і спромігся виявити у суперечливому плині ніцшеанського мислення «цілість», специфічне, характерне, сутнісне, тобто те, без чого сприйняття Ніцше є неможливим. Ясперс бачив в Ніцше попередника екзистенціальної філософії і, не вступаючи в пряму полеміку з іншими інтерпретаціями, намагався осмислити його тексти як відображення досвіду межового існування, в якому і відбувається зустріч людини з буттям.

Робота «Ніцше і християнство». У Ніцше було досить суперечливе ставлення до християнства: то звинувачує, то спокійно досліджує. Ненависть Ніцше до християнства виростає через його велику вимогу до нього. Тобто Ясперс наголошує на тому, що для Ніцше є чужим не християнство, а те, яким його подають людям (фікції).

Ясперс пише, що «аби засвоїти Ніцше, потрібно спершу навчитись мислити по-філософському, але по-філософському мислити навчитися у Ніцше неможливо – тут потрібні великі філософи, що мислять, так би мовити, одним подихом…» Тобто навчитись мислити, зрозуміти Ніцше без Платона, Канта та багатьох інших неможливо, проте філософія не буде дієвою у сучасності, на думку Ясперса, без Ніцше. Ставить Ніцше в один ряд з Кєркегором і Марксом, які теж працювали в 19 ст., а стали зрозумілими і важливими для вчень 20 ст.

Ясперс у роботі «Ніцше. Введення в розуміння його філософствування» зазначав, що перехід від негативного до позитивного у вченні Ніцше залишався проблемой до самого кінця його творчого шляху. Щоб правильно зрозуміти Ніцше, Ясперс розрізняє раціональність та історичність. Під раціональністю розуміється загальність, а під історичністю - унікальність. Але насправді перша включає критику, а друга є формою виявлення загального. Ясперс писав: «Заперечення як прояв раціонального розуміння обертається ствердженням, будучи поставленим на службу історичності». Сам Ніцше характеризує своє філософування то, як «перекидання ідолів», то як«малювання на стіні нових ідеалів». Негативна і позитивна сторона філософування взаємопов'язані. Філософ живе в світі сформованих думок, які, однак, старіють і вже не відповідають на виклик сучасності. Звідси критика цих думок як закостенілих забобонів. У ній полягає і позитивний імпульс: пошуки нового образу людини, нового образу майбутнього. За основу проекту великої політики Ніцше висуває вчення про волю до влади (в якій Ясперс баче не анархію, а основу закону, який встановлює сильніший). Однак розуміння його пов'язане, за Ясперсом, не стільки з містичними пророцтвами самого Ніцше, скільки з саморозумінням читача й інтерпретатора Ніцше.

47.Вчення ф.Ніцше в тлумаченні м.Гайдеггера.

М.Гайдеггер (1889-1976) почав вивчати Ніцше ще в 1910 р., до систематичної роботі над ним він приступив пізніше. Він отримав книгу «Ніцше» Ясперса у травні 1936 р., а лекції про Ніцше читав у зимовому семестрі 1936-1937 рр. У цій лекції він сформулював свої заперечення: Ясперс не зрозумів важливості вчення Ніцше про вічне повернення до того ж самого і волю до влади і не пов'язав його з питанням про буття. У лекції 1940 «Ніцше. Європейський нігілізм» Гайдеггер ще більш різко оцінює недоліки книги Ясперса: відсутність розуміння історичних етапів духовної еволюції Ніцше, спроба зв'язати в єдине ціле фрагменти творів, написаних в різний час; трактування поглядів Ніцше як приватних думок, обумовлених екзистенцією і не пов'язаних з долею Заходу.

Ставлення Гайдеггера до філософії Ніцше визначається позицією в питанні про нігілізм. З одного боку, він сильно перебільшив його силу, а з іншого боку, представив в більш слабкому варіанті, ніж Ніцше. До числа слабкостей хайдеггерівського розуміння нігілізму відноситься: нехтування філософським контекстом, в якому розвивалося мислення Ніцше (біологізм, психологізм, філософія життя і філософія цінностей); поступове посилення питання про буття. Гайдеггер у роботі «Європейський нігілізм» запропонував оригінальне розуміння і витлумачення ніцшевської спадщини; він виокремив рубрики ніцшеанської думки: нігілізм, переоцінка всіх минулих цінностей, воля до влади, вічне повернення того ж, надлюдина. Вчення Ніцше досліджується відповідно до розроблених методологічних засад, навіть, коли йдеться про феноменологічні настанови. Для Гайдеггера є важливим: Ніцше говорить про нігілізм в широкому розумінні – про європейський нігілізм (європейські цінності втратили свою значимість, бо вони стали сильно християнськими), суть якого він зводить до тези «Бог помер», тобто Бог втратив свою владу над сущим і над призначееням людини. Гайдеггер вхопив новацію Ніцше щодо поняття «цінність»: цінності – це точки зору умов збереження і зростання волі до влади всередині її становлення. Гайдеггер критикує Ніцше за його ціннісну інтерпретацію нігілізму, проте говорить, що завдяки ніцшеанському тлумаченню метафізики з ідеї цінності, попередня метафізика стає більш зрозумілою, нарешті вона змогла сказати те, що хотіла.

З 1936р. у Гайдеггера існує подвійне тлумачення Ніцше: з одного боку, він трактується як завершувач метафізики, яку він подолав, тобто як мислитель, що долає самого себе, з іншого боку, поряд з характеристикою його як мислителя, що завершує метафізику, він розуміється як родоначальник переходу в нову, абсолютно йому чужу сферу. У лекціях про Геракла 1943-1944 рр.. Хайдеггер дорікав Ніцше в розвалі метафізики і глибокому нерозумінні Геракліта. Здається, що причиною неприйняття Ніцше Гайдеггером є розходження у питанні про пріоритет буття і становлення.