37. А.Шопенгауер про світ як уявлення

„Світ - це моє уявлення”. Цією формулою  Шопенгауер  починає свою основу працю « світ як воля і уявлення», відтворюючи в ній  філософію  Індії, сутність філософських систем Лейбніца, Берклі, Юма, Канта. Світ феноменальний за  Шопенгауером , - це моя ідея, продукт моєї розумової організації. Припустимо, я був би організований якось інакше. Що це означало б? Світ змінився б, представився б мені зовсім іншим, створеним з інших феноменів. Отже він залежить від суб'єкта, який сприймає цей світ.

У Світі як уявлення панує причинність, як і в усьому, що знаходиться в часі і в просторі. Світ уявлень це світ явищ. Всі наші уявлення – це об’єкти суб’єкта. Світ явищ виступає як світ уявлення, а світ сутності – як свят волі. Світ уявлення - це світ об’єктивованих Волею предметів, реалізація волі. Світ як уявлення існує згідно із законом достатньої підстави. Весь світ є об’єктом по відношенню до суб’єкта – уявленням. Субєкт все пізнає, але ніколи не пізнається. Обєкт уявлення як те що є пізнанне, обумовлений апріорною формою часу і простору, в силу чого і є множинним. Суб’єкт навпаки, поза часом і простором він цілісний і індивідуальний в кожній істоті, якій притаманне уявлення. Щоб збудувати світ із мільйона уявлень достатньо одного суб’єкта. Із зникненням суб’єкта, немає світу як уявлення. Суб’єкт і об’єкт, відповідно, невіддільні:кожна з цих двох частин осмислена тільки через іншу, тобто кожна існує поряд з іншою, і зникає разом з нею. Світ яким він постає в своїй безпосередності і постає як реальність в собі, це сукупність уявлень, що обумовлені апріорними формами свідомості, якими за Шопенгауером є, час, простір,каузальність. Ми можемо пізнавати ці форми уявлення,не пізнаючи самого об’єкта, виходячи тільки із суб’єкта.

Як писав Шопенгауер, світ – це мій світ, людина бачить його таким, яким його дозволяє бачити її здатність уявлення, хоча світ також і незалежний від людини. Тобто картина світу як уявлення подвійна і суперечна.

38.Етичне вчення а.Шопенгауера.

Етична концепція А.Шопенгауера песимістична, через що його називали філософом “світової скорботи”. Він вважав існуючий світ найгіршим із можливих, а полемізуючи з Гегелем, проголосив тезу: “Все дійсне нерозумне, все нерозумне дійсне”. Одночасно діяти розумно і морально, на його думку, неможливо. Істинна доля людини завжди є трагічною: “Оптимізм, — стверджував філософ, — видається мені не тільки безглуздим, а й, правду кажучи, безсовісним поглядом, гіркою насмішкою над несказанними стражданнями людства”. Правда, з точки зору молодості життя здається нескінченним майбутнім, однак з точки зору старості воно постає як дуже коротке минуле. Проте життя і смерть є трагічними лише для пересічної, нездатної осягнути їх таємницю людини. Для людини, здатної споглядати сутність світу, тобто волю, а осягнувши її, — відмовитися від неї і завдяки цьому досягнути абсолютної безтурботності, спокою, метою життя є смерть: “Смерть — це кінцевий висновок, resume життя, його підсумок...” Справжній філософ, мудрець, який осягнув таємницю світу, не боятиметься смерті, оскільки і в житті знає, що він ніщо. Саме тому в ньому відсутнє бажання індивідуального буття. А через заперечення волі до життя людина, за А. Шопенгауером, може досягнути вічної доброчесності.

Істотною ознакою життя людини філософ вважав страждання, яке є невідворотним. Те, що називають щастям, завжди фактично зводиться до звільнення людини від страждань. Однак, звільнившись від одних страждань, людина зазнає інших страждань і нудьги. Ілюзорний світ марновірства і релігії не рятує людину від самотності, тому вона завжди полишена на саму себе. Визнання домінуючої ролі страждання в житті людини привело його до висновку, що співчуття є найважливішим моральним принципом. Співчуття стосується не тільки людини, але, на чому наголошував А. Шопенгауер, і тварин. Відкриваючи людині невикоріненість страждань, свідомість, на думку А. Шопенгауера, вказує шлях звільнення від світового зла. Зрозумівши, що воля в усіх її проявах одна, людина може дійти до стану цілковитої відсутності бажань. І тоді її воля не утверджуватиме своєї сутності, а заперечуватиме. Йдеться про перехід до аскетизму, мета якого полягає у знищенні не тільки життя тіла, а й волі, виявом якої є тіло. Це спричинює розширення у світовій волі індивідуальної, перехід її у небуття, внаслідок чого весь останній світ (світ-об'єкт) перетворюється на ніщо, оскільки без суб'єкта немає об'єкта. Такі думки також близькі індуїстському вченню про нірвану.

За твердженнями А. Шопенгауера, проповідувати мораль легко, а обґрунтувати важко. Тому він високо цінував етичний смисл своєї філософії, оскільки вона визнає волю сутністю людини. Індивід сам себе творить, а тому вчинки людини є справді її власними вчинками, а отже, можуть бути поставленими їй у провину.