32. Філософія Франца Брентано

БРЕНТАНО (Brentano) Франц (1838-1917) - австрийский философ. Профессор философии Вюрцбургского (1866-1873) и Венского (1874-1894) университетов. За сомнения в вере в 1873 отлучен от католической церкви, лишен духовного сана; в 1880 исключен из профессуры. Учитель Гуссерля, Т. Массарика, Фрейда и др. Начинал свою деятельность в качестве католического священника. Отказался от сана и занялся философией. Считался одним из лучших знатоков философии Аристотеля и Фомы Аквинского. Основным предметом профессиональных интересов и исследований избрал психологические проблемы. Проводил четкую границу между физическими и психическими феноменами. Полагал, что родовым (общим) признаком психических феноменов (в отличие от физических) является интенциональность, поскольку сознание всегда есть отношение к чему-либо. Интенциональность, по Б., позволяет типологизировать психологические феномены на: а) представления (репрезентация как чистое присутствие объекта), б) суждения (утверждение или отрицание объекта), в) чувства (любовь или ненависть к объекту). Подразделял психологию на дескриптивную (описывающую и классифицирующую последние элементы, из которых строится сознание) и генетическую (устанавливающую законы сознания). Развивал концепцию истины, основанную на идее переживания очевидности. Придавал большое значение внутреннему опыту человека. Оказал влияние на развитие различных психологических и философских школ, в т.ч. на философию Хайдеггера и др. Автор книг: "Психология Аристотеля" (1867), "Психология с эмпирической точки зрения" (1874), "Креационизм Аристотеля" (1882), "О происхождении нравственного сознания" (1889), "Четыре фазы философии и ее нынешнее состояние" (1895), "Аристотель и его видение мира" (1911), "Аристотелевская теория происхождения человеческого духа" (1911) и др.

33. Раціоналізм і ірраціоналізм. Раціональне і ірраціональне.

Раціоналізм як система виникає у Декарта. Раціоналізм - установка, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апріорного знання, ідей, які у нас уже є вроджені. Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу. Декарт говорив про домінантну роль дедуктивного методу пізнання.

Гуссерль здійснив спробу відновити раціоналізм, однак можна сказати, що ця спроба була невдалою, оскільки, борючись з психологізмом, він не зміг його уникнути.

Засновником ірраціоналізму вважають Кьєркегора, однак ірраціоналізм як система виникає у Шопенгауера, згодом її продовжують Ніцше, Гартман, Дільтей, Зіммель, Шпенглер, Бергсон та інші. Вчення Шопенгауера визначають як песимістичне. Воно починається з переосмислення ідей Канта, однак поправка робиться наступним чином: явище (явление) замінюється уявленням. Уявлення – все, що є предметом пізнання. Всі явища природи – уявлення суб’єкта. виходячи з цього світ постає як уявлення, як воля (внутрішня сутність всіх явищ природи і людини). Шопенгауер пропонує 4 види здатності уявлення: мислення (поняття), споглядання (чисті споглядальні уявлення), чуттєво-уявна (чуттєві споглядання) і самостійна (суб’єкт як предмет самосвідомості). Відповідно визначаються 4 апріорно-установлені види закону підстави: пізнання (логіка), буття (метафізика), причини (фізика) і мотивації (етика). Воля не підкоряється нічому, воля – річ у собі – духовна першооснова всього сущого. Весь матеріальний світ – прояв, вияв волі, воля рухає ним, вона носить у собі невгасиме джерело боротьби. Вчення про волю з’явиться також у Ніцше. Однак у другого воно має дещо інший характер, зокрема, на противагу відмові від волі та веденню аскетичного способі життя у Шопенгауера, Ніцше говорить про необхідність утвердження волі до влади. Супроводжує ідею волюнтаризму ідея переоцінки цінностей, нігілізму.

Ірраціоналістичною можна назвати і філософську систему Бергсона, котрий у центрі свого вчення поставив інтуїцію як спосіб пізнання, з допомогою якої людина отримує достовірніші знання, ніж з допомогою інтелекту, розуму. Бергсонівская інтуїція спрямована на осягнення умов реального досвіду: необхідно взяти досвід в його витоках, де, відхиляючись в напрямку нашої користі, він стає чисто людським досвідом. Згідно Бергсона філософії слід було б зробити зусилля, щоб вийти за межі людських умов. Також вкрай важливим вважав Бергсон те, що «питання, що стосуються суб'єкта й об'єкта, їхнього розходження і їх з'єднання, повинні бути поставлені швидше в залежності від часу, ніж від простору.