43. Теоретичні моделі олігополії.

Узагальнена концепція рівноваги олігополії була обґрунтована математиком Дж. Нешом. Рівновага Неша – це набір таких стратегій, коли кожний економічний суб’єкт обирає найкращий для себе варіант дій, виходячи з того, що інші учасники дотримуються певної (даної) стратегії. Оскільки кожен гравець не має причин відхилятися від оптимуму, ці стратегії стабільні.

Тож, мета побудови моделі – визначення рівноважного обсягу випуску та рівноважної ціни для олігополістичної фірми.

Модель ламаної кривої попиту. Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги Е(Р_E, Q_E).

При зниженні ціни конкуренти також будуть ↓ ціну, щоб не втратити покупців, тому попит D₁ на прод-ю фірми - низькоеластичний. При спробі ↑ ціну конкурен­ти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців — попит D₂ - високоеластичний. Застосування правила граничн. випуску, МR = МС, при Макс-зації прибутку фірми ілюструє жорсткість цін при олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості МС₁ до МС₂ не призводить ні до зміни обсягу Q_Е, ні до зміни ціни Р_Е (ч/з існування вертик. розриву на кривій гранич. виручки).

Д уополія — це олігополія з 2-ма фірмами. Стратегіч. по­ведінка в умовах дуополії може розроблятись на основі супер­ництва або змови учасників. Суперництво може полягати у виз­наченні цін в залежності від прогнозованої ціни конкурента або визначенні обсягів у залежності від прогнозованих обсягів випуску конкурента.

На конкуренції за цінами базується модель Бертрана. В основі моделі — припущення, що кожна з 2^х фірм при максим-ції свого прибутку шляхом регулювання ціни очікує, що суперник залишить свою ціпу без мін. Конкурентну боротьбу можна проілюструвати за доп. кривих реагування: крива реагування R₁ фірми 1 побудована з точок, які для кожної фіксованої ціни суперника визначають ціну першої фірми Р₁' = р₁(Р₂°), що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реагування R₂ для фірми 2 - вона дає змогу визначити оптималь­ну ціну Р₂`= р₂(Р₁°) другої фірми відповідно до кожної фіксованої ціни Р₁° конкурента.

Ця модель має стійку рівновагу в точці перетину двох кривих реагування Е, де обидві фірми встановлюють однакову ціну, Р, Р₁= Р₂= Р_Е.

На конкуренції за обсягами базується модель Курно. Ціна вва­жається детермінованою сукупним обсягом випуску фірм - відповідно до лінійної кривої ринкового попиту. Центр. елемент моделі — те, що кожна фірма визна­чає свій обсяг випуску, виходячи із припущення про незмінність обсягу випуску суперника

Олігополістич. конкуренція досить жорстка і може вести до вел. втрат для її учасників. Тому олігополісти з мстою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утворення картелі - змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

При орг-ції картелю фірми повинні: а) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску Q;

б) встановити квоти кожного учасника;

в) виробити механізми запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Квота кожної фірми визначається т.ч., щоб сума часток кожної фірми = узгодженому сукупному обсягу Qk. Нехай квота типової фірми складає q_к. q_k < q₀ тобто фірма повинна ↓ випуск на уз­годжену з ін. учасниками величину.

Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економ. ефективності для сусп-ва, зменшує сусп. добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

Однією з форм неявної угоди конкурентів дотримувати єди­ної ціни на ринку гомогенного блага є ціноутворення за лідером. На відміну від попередньої моделі, яка має назву модель Шта-кельберга, в даному випадку лідер встановлює не обсяг свого випуску, а ціну на свою прод-ю. В якості лідера виступає домінуюча по обсягу вир-ва фірма, що має, як правило, більш низькі сер. витрати, ніж аутсайдери. Лідер встановлює ціну, що максимізує його прибуток, а всі інші фірми-аутсайдери сприймають ціну лідера в якості екзогенного параметра.

Модель домінуючої фірми виходить із припущення, що в олігополістич. галузі, де діє N+1 фірма, одна з них за рах. переваги у нижчій вартості вир-ва забезпечує значну чатсину галузевого випуску. Така фірма – домінуюча.

Обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма = різниці між обсягом ринк. попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг Q_E за ціною Р_Е. Т,ч.., домінуюча фірма визначає, ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі ін. фірми, які приймають ринкону ціну, встановлюють лише обсяг_випуску. Тому такий спосіб олігополістич. ціноутворення має назву лідерство у ціна. У довгострок. періоді олігополістич. фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть забезпечити собі прибуток (при­наймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі ви­р-ва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсут­ності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістнчною.