26. Ізоквантна варіація факторів виробництва.

Ізоквантна варіація показує, як можна комбінувати фактори виробництва, щоб забезпечити визначений обсяг випуску продукції. Ізокванта — це геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, для яких характерний однаковий обсяг випуску продукції. Чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг випуску вона характеризує. Ізокванта характеризує інтенсивність застосування різних факторів у виробничому процесі. Наприклад, технологія, що описується точкою А, капіталоінтенсивніша за ту, що описується точкою В:

Сукупність ізоквант, що відбивають максимально можливий випуск продукції за різних комбінацій факторів виробництва, називається картою ізоквант. Ізокванти:

При заданной технологии один и тот же выпуск продукции может быть обеспечен с большим применением капитала или с большим привлечением труда.

27. Пропорційна варіація факторів виробництва.

У теорії виробництва масштаб — це рівень застосування факторів, при цьому, якщо початковий рівень застосування факторів позначити як m і прийняти його рівним 1, то ∆m/m представлятиме коефіцієнт приросту обсягу застосування факторів, а вираз –(∆m/m*100%) — відсоток зміни рівня застосування факторів, або відсоток зміни масштабу виробництва.

Віддача від масштабу (ефект масштабу) — це зміни економічної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності.

Поняття «віддача від масштабу» тісно позв’язане з поняттям «повна (загальна) варіація факторів», за якої обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно.

У рамках загальної варіації розрізняють пропорційну і непропорційну варіацію факторів виробництва.

У рамках загальної варіації розрізняють пропорційну і непропорційну варіацію факторів виробництва.

Пропорційна варіація факторів — це зміна випуску за рахунок пропорційної (наприклад, у 1,5; 2; 3 рази) зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового співвідношення їх (наприклад, на 1 од. капіталу припадає 2 од. праці). Непропорційна варіація факторів виробництва може мати місце, коли змінюються не тільки обсяги застосування всіх факторів, а й пропорції між ними.

28. Оптимум виробника та ізоквантна варіація факторів.

Оптимум виробника — стан, коли виробник обрав і реалізує оптимальну комбінацію факторів виробництва. Досягнувши оптимального становища, виробник не залишатиме його, допоки не зміняться ціни на ресурси, або ж рухливість ринкового попиту не стане вимагати зміни обсягів випуску продукції, або ж з якихось причин не зміниться бюджет на придбання ресурсів. Саме тому таке становище іноді називають внутрішньою рівновагою виробника. Іншими словами, товаровиробник перебуває у стані внутрішньої рівноваги, якщо співвідношення «витрати—випуск» поліпшити неможливо.

Оптимум, або внутрішню рівновагу товаровиробника, характеризують дві рівнозначні умови: 1) співвідношення граничних продуктивностей ресурсів дорівнює співвідношенню їхніх цін; 2) зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути однакові.

Якщо ж ціна на якийсь ресурс знижується і, отже, його гранична продуктивність на грошову одиницю зростає, підприємству варто перерозподіляти витрати на користь ефективнішого ресурсу, допоки зважені за цінами граничні продуктивності всіх факторів виробництва не вирівняються.

Якщо розмір попиту перевищує виробничі можливості підприємства і ця тенденція має стійкий характер, підприємству варто змінити обсяги застосування факторів і перейти на вищу ізокванту. Для будь-якого обсягу випуску існує своя найефективніша комбінація факторів, яка мінімізує витрати. Лінію, що з’єднує точки дотику ізокост та ізоквант (точки оптимуму, або рівноваги виробника), називають оптимальним шляхом зростання, або лінією зростання, лінією експансії, траєкторією розвитку і т. п.

Ізоквантна варіація см. № 26