Зміст

Вступ.

1. Історія та розвиток транснаціональних корпорацій.

2. Теоретичні основи дослідження ТНК

2.1. Суть, поняття ТНК

2.2. Причини виникнення ТНК в сучасному світі

2.3. Структура і типи ТНК

3. Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах

3.1. Вплив науково-технічного прогресу на ТНК

3.2. Значення ТНК в міжнародних економічних відносинах

3.3. Фінансові і валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК

3.4. Експансіоністська діяльність ТНК

4. Взаємовідносини ТНК і держави

5. Компанія Apple - найдорожча у світі компанія

6. Висновки

7. Використана література

Вступ

Актуальність теми: На сучасному етапі розвитку світової економічної системи Транснаціональні корпорації (ТНК) займають провідне місце. Тема транснаціональних корпорацій активно обговорюється вченими економістами, політиками.

Хоча ТНК здійснюють свою діяльність у економічній сфері, їх вплив поширюється і на політичну сферу, що дозволяє розглядати їх поряд із державами і міжнародними організаціями. Таке своє панівне положення вони займають загалом завдяки своїй економічній могутності.

Потужність діяльності деяких ТНК та їх активи іноді можна порівняти навіть з внутрішнім валовим продуктом (ВВП) декількох країн світу разом узятих. Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без їх участі. Транснаціональні корпорації значно поглибили рівень взаємозалежності між країнами, пришвидшивши процес кооперації національних економік.

В останнє десятиріччя у США, країнах Західної Європи та Японії активізувалася централізація капіталу. Щорічно відбуваються десятки тисяч злиттів і поглинань окремих фірм. У США це особливо характерно для аерокосмічної, електротехнічної, електронної та харчової промисловості.

З середини 80-х років розгорнулась посилена монополізація нових галузей виробництва. Так, у США нафтові корпорації скуповують компанії з виробництва сонячних батарей, великі хімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми, аерокосмічні - привласнюють виробництво нової електронної продукції. Вони це роблять з метою зміцнити свої позиції в передових галузях виробництва й мати перевагу на нових ринках продукції.

Намагання великих об'єднань повністю захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців, широкої громадськості, що призвело до втручання держави. В США, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

Як правило, монополії функціонують у галузях електроенергетики, нафтогазового комплексу, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства та зв'язку. Головною причиною монополізації цих сфер підприємництва є значна економія в масштабах виробництва.

Таким чином, оскільки ТНК виступають основною рушійною силою інформаційного прогресу, здійснюють вплив на міжнародні відносини та на міжнародну економіку необхідно знати, що стало причинами їх виникнення та розвитку, і що не менш важливо – їх структуру та класифікацію. Цим зумовлено актуальність нашого дослідження та вибір теми “Транснаціональні корпорації та їх вплив на сітову економіку”.

Наукове значення: Наукове значення роботи полягає в дослідженні транснаціональних корпорацій та їх вплив на міжнародні процеси.

Практичне значення: Дану роботу можна використати при підготовці до лекцій і семінарських занять з таких дисциплін як “Міжнародні відносини” і “Світова економіка на сучасному етапі розвитку”.

Мета: прослідкувати основні етапи розвитку транснаціональних корпорацій,

дати їх класифікацію та визначити їх роль у світовому контексті.

Об’єкт дослідження: ТНК.

Предмет дослідження - вплив ТНК на світовий економічний та політичний процес.

Для досягнення мети було поставлено такі основні завдання:

1. Дати визначення транснаціональних корпорацій;

2. Дослідити процеси виникнення і розвитку ТНК;

3. Показати класифікацію транснаціональних корпорацій;

4. Дослідити роль інформаційних ТНК у міжнародному обміні інформацією на прикладі ТНК

Apple;

5. Сформулювати висновки.

Література представлена кількома частинами. Основою для опису історії виникнення ТНК, основних причин та етапів розвитку стали роботи Рокоча В., Плотніков О., Новицький В. та ін. “Транснаціональні корпорації: навчальний посібник”, “Міжнародні відносини (Історія. Теорія. Економіка.): навчальний посібник” за ред. Мальського М., Мороза Ю., Лебедева М. М. "Мировая политика: Учебник для вузов”. Окрім книг було використано інформацію з деяких вебсайтів.

1. Історія та розвиток транснаціональних корпорацій

Перші форми організації виробництва, які створювалися групами людей можна простежити ще у стародавні часи. Так, в епоху давнього Риму сенат надавав ремісникам дозвіл на створення так званих колегій, тобто орденів чи асоціацій людей, які нараховували не менше трьох осіб і займалися однією справою. Колегія могла володіти власністю, порушувати справи у суді, а також переслідуватися судом. Керувалися колегії на основі власних статутів.

А першим прикладом міжнародної торгівлі у стародавні часи можна розглядати Великий шовкових шлях, який був відкритий у ІІ ст. до н.е.

Прообразом майбутніх транснаціональних компаній (ТНК) можна розглядати банки. Так, у XIII та XIV ст. італійські банкіри відкривали свої контори в Англії. Ще один прототип ТНК - найбільший німецький торгово-лихварський дім Фуггерів, який надавав позики Габсбургам, за що отримав право на експлуатацію срібних та мідних рудників в Тіролі та Угорщині. У XV-XVI ст. не було практично жодної європейської країни, де б не існувало відділень банкірського дому Фуггерів, та де б вони не володіли рудниками або текстильними мануфактурами.

З кінця XIV - початку XV ст. з розвитком морського сполучення міжнародна торгівля набуває величезного значення, стає більш організованою і монопольною. Так, Ганзейська Ліга являла собою об'єднання купців середньовічних німецьких міст, яке здійснювало контроль за більшою частиною внутрішньої та зовнішньої торгівлі в басейнах Північного та Балтійського морів. Ганзейську Лігу можна вважати прикладом справжньої зовнішньоторгівельної монополії, а її представництва, які діяли у Новгороді, Брюгге, Лондоні та інших містах, прототипами філій сучасних ТНК.

Великі географічні відкриття та викликана ними колоніальна політика провідних європейських держав обумовили появу на початку XVII ст. Ост-Індійських колоніальних торгівельних компаній. Ці організації створювалися монаршим (урядовим) декретом, який надавав їм монопольне право на ведення певного виду торгівлі.

Ще однією формою організацій, яку можна кваліфікувати як первинні ТНК, були групи англійських інвесторів, наприклад, компанії “Principio” та “Accokeek”. Ці компанії у XVII ст. займалися видобутком залізної руди в колоніях Меріленд та Вірджинія з метою її подальшого експорту (переважно в Англію). Вони мали на це урядовий дозвіл, здійснювали торгівлю за рахунок власних коштів, а прибуток кожного інвестора був пропорційний його частці у власності компанії.

Крім того, англійські торговці у XVІI ст. почали створювати акціонерні товариства, які почали працювали без королівського дозволу. Через відсутність у цих компаній відповідної санкції монарха або уряду, вони не визнавалися законними. У той час суди не визнавали акціонерні компанії юридичними особами, що створювало труднощі з придбанням власності, її захистом в суді, а також з юридичним супроводом. Ще один недолік таких компаній полягав у необмеженій відповідальності їх учасників за борги компанії. Не зважаючи на це, акціонерні компанії мали цілий ряд переваг, які сприяли їх активному поширенню. Серед них можна назвати: легкість передачі прав власності, стабільність управління, можливість його здійснення через довірених осіб тощо.

З метою перешкоджання розповсюдженню акціонерних компаній в 1720 році англійським парламентом був прийнятий так званий Закон про мильні бульбашки (“Bubbles-Act”). Він став першим загальновідомим законодавчим актом, який безпосередньо стосувався акціонерних компанії. Акціонерні компанії визнавалися джерелом безпорядку і переслідувалися судом. Для посилення значення Закону про мильні бульбашки у 1734 році був прийнятий Закон Бернарда (“Barnadds-Act”), який мав за мету попередження спекуляцій на біржах. Хоча прийняті закони й загальмували розвиток акціонерних компаній, вони не змогли зупинити їх поширення. Перед англійським урядом постала необхідність розробки законів, які б регулювали створення та діяльність акціонерних компаній.

З 1824 по 1827 роки було прийнято ряд законів, якими були спрощені умови набуття корпоративних (спільних) прав, що полегшило заснування акціонерних компаній, а також була введена система їх реєстрації. У 1834 році англійській парламент уповноважив монарха надавати компаніям "письмовий патент" на привілей порушувати справу у суді та бути переслідуваними судом через державних обвинувачувачів. У 1844, 1845 та 1847 роках були прийняті закони, які дозволяли проводити реєстрацію акціонерних компаній, створених без спеціального дозволу. Для здійснення такої реєстрації при торгівельній палаті була заснована спеціальна установа (“Joint Stock Companies Registration Office”) та створена посада реєстратора акціонерних компаній.

У 1855 році був прийнятий закон про обмежену відповідальність (“Limited Liability Act”), який дозволив створювати компанії з обмеженою відповідальністю. Прийняті далі закони остаточно узаконили та закріпили за акціонерною формою компанії її головну перевагу, а саме обмежену відповідальність учасників за борги компанії.

Таким же чином розвивалося законодавство, що регулювало створення корпорацій і в Сполучених Штатах Америки. Спочатку практика надання права на певний вид діяльності через акт реєстрації виникла у зв'язку з створенням компаній, які вели певний вид діяльності. У цей самий час отримали поширення закони про “ultra vires”, тобто закони про заборону такої діяльності корпорації, яка не передбачена її статутом. Але після 1837 року законодавчі збори штатів починають приймати загальні закони про корпорації, які дозволяли компаніям набувати цей статус без спеціального рішення законодавчого органу.

Через недосконалість законів про корпорації, починаючи з 1888 року відбувався інтенсивний процес об’єднання фірм, які набували форму трестів. (Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії). Крім того, у 1891 році в Нью-Джерсі був прийнятий закон, який надавав корпораціям право здійснювати операції у кількох штатах одночасно. Згодом подібні закони були прийняті й у інших штатах.

Законодавство Франції та Німеччини також закріпило форму колективної власності на підприємства. У Франції перші закони, які торкалися акціонерної справи, з'явилися у ХVІІ ст., а 24 липня 1867 року був прийнятий закон про акціонерні компанії, якій діє у Франції до теперішнього часу.

У Німеччині перші закони, які стосувалися акціонерних компаній, з'явилися лише у ХІХ ст. Це гамбурзький закон 1835 року та пруський закон про залізничні підприємства 1838 року. Закон який вже безпосередньо регулював порядок створення акціонерних компаній, був прийнятий у Пруссії в 1843 р. Після цього в 1870 році приймається новий закон про акціонерні компанії та акціонерні товариства, який і досі має юридичну силу.

Серед умов, які дали поштовх для розвитку ТНК слід відзначити роль патентного права (Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку). Так, наприклад, з 1872 року в Канаді уперше власниками канадських патентів могли бути особи, що не є громадянами Канади. Це, у свою чергу, призвело до збільшення прямих інвестицій через філії американських компаній. Історія свідчить, що захист через патентне право відігравав важливу роль у вкладанні прямих іноземних інвестицій у сільське господарство і машинобудування Канади. Також можна припустити, що у свій час патентне право допомогло залучити інвестиції у Францію, Німеччину й Великобританію.

Перші "по-справжньому" транснаціональні компанії з'явилися у 1890-х роках у Великобританії та Європі. Головну позицію у цей час займали німецькі фірми, які діяли у хімічній і текстильній галузях промисловості та у сфері виробництва електротоварів. Але, після поразки Німеччини у Першій світовій війні (так само, як і в Другій світовій війні), закордонну власність її компаній було конфісковано. Звичайно, це значно загальмувало розвиток німецьких ТНК у двадцятому сторіччі порівняно з ТНК інших країн.

У цей самий період також почали з’являтися перші американські ТНК. Вважається, що першою американською ТНК була компанія з виробництва швейних машин “American Singer Sewing Machine Company”. У 1855 році компанія почала продавати свої машини у Францію через французьких посередників. Щоб задовольнити попит на свою продукцію у 1867 році компанія створила у Великобританії фабрику зі збору готових швейних машин з комплектуючих, які імпортувалися з США. У 1882 році Singer побудував нову фабрику, яка займалася виробництвом машини вже з місцевих матеріалів Таким чином, компанія “Singer” стала першою фірмою, яка для забезпечення зростаючого попиту на закордонному ринку перейшла від експорту своєї продукції до її місцевого виробництва.

Найбільше зростання американських підприємств прийшлося на період між 1893 та 1914 роками. Це пояснюється, по-перше, спадом виробництва на внутрішньому ринку США, що зробило закордонні ринки більш привабливими, та, по-друге, існуючими на той час антимонопольним законодавством, які сприяли злиттю компаній у гігантські корпорації з інтересами як на місцевому, так і на закордонних ринках. Та, незважаючи на швидке захоплення закордонних ринків, до 1914 року США отримували більше інвестицій, ніж експортували самі.

Ситуація, що склалася після Першої світової війни, не була позитивною для збільшення прямих іноземних інвестицій. Такий стан був викликаний, по-перше, змінами на політичній карті світу. Так, після жовтневої революції з капіталістичної економічної системи випала територія рівна новоствореному Радянському Союзу. Хоча, згідно з впровадженим В.І. Леніним “Новим економічним планом” у 1920-ті роки західні компанії могли діяти в СРСР як спільні з радянськими підприємствами, з приходом до влади Сталіна це положення було ліквідовано. Так що, з 1930 року значна територія була просто закрита для приватних закордонних інвестицій. Розпад Австро-Угорщини та Османської імперії також ускладнив вільний рух інвестицій в Європі.

Перед другою світовою війною через побоювання початку війни, держави почали проводити більш націоналістично орієнтовану економічну політику. Так, Італія та Німеччина схвалили фашистську економічну політику, яка робила акцент на державному контролі за сировиною та виробництвом, а також на захопленні іноземних територій.

Націоналістична орієнтованість економічної політики того часу призвела до збільшення інтеграції між фірмами однієї національності. Згодом ці національні об'єднання створили зі своїми закордонними конкурентами міжнародні картелі. Картель - перша стійка форма монополії. Це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, які домовляються про обсяги виробництва, ринки збуту, рівень цін, поділ прибутку, зберігаючи при цьому свою власність на засоби й продукти виробництва.

На відміну від європейських, американські компанії не могли об'єднуватися у картелі. Це пояснювалося існуванням у США жорстких антимонопольних законів, які визнавали протизаконними картелі між американськими фірмами. В європейських країнах подібні антимонопольні закони стали прийматися лише після Другої світової війни. Але заборона в межах США не заважала американським фірмам приєднуватися до закордонних картелів. У 1918 році з прийняттям “Webb-Pomerene Act“ американським компаніям було дозволено створювати картелі для здійснення спільного експорту, а також приєднуватися до міжнародних картелів, за умови, що це не відіб'ється негативно на конкуренції в межах США. Це було значною уступкою з боку американського уряду. Так, наприклад, у 1928 році було сформовано картель між “Shell”, “Anglo-Persian” (зараз “British Petrolium”) та “Standard Oil of New Jersey”. У 1933 році американські компанії створили разом з британськими, китайськими, польськими та австрійськими компаніями “Second International Steel Cartel”

Незважаючи на існування міжнародних картелів та націоналістичну економічну політику, яка сприяла захисту внутрішніх галузей промисловості, у міжвоєнний період продовжувалася тенденція розширення фірм через здійснення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Таким чином, картелі, з одного боку, уповільнювали процес інтеграції міжнародного виробництва, але, з іншого боку, надавали фірмам можливість здійснювати прямі іноземні інвестиції в оговорені в угоді про створення картелі регіони, що значно зменшувало ризик збитків від конкуренції.

Надзвичайного значення в міжнародному виробництві ТНК набувають після Другої світової війни. На первісному етапі пануюче положення зайняли американські ТНК, які уникнули розорення та конфіскації активів, пережитих європейськими фірмами. Європейські компанії не мали можливості задовольнити потреби у необхідних для післявоєнної відбудови товарах, що, у свою чергу, гарантувало американським фірмам високоприбутковий ринок, сприяло їх розвитку, а також стимулювало до випробування та впровадження нових технологій виробництв. Отже, американські компанії знаходилися у винятковому положенні щодо розширення і вихід на зовнішні ринки через експорт та інвестиції.

Стимулом для швидкого поширення американських інвестицій послужило декілька факторів. Прийняття у 1948 році “Плану Маршалла” з реконструкції зруйнованої війною європейської економіки відкрило нові можливості для прямого інвестування. Створення Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, а також Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, зробило долар стандартною валютою міжнародних операцій. Крім того, нова система була націлена на поступову лібералізацію міжнародної економіки. Усунення цих обмежень стало позитивною умовою для створення комплексних виробництв у більш ніж одній країні, а зменшення витрат на переміщення матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції гарантувало їх успішність. Крім того, американські компанії, які здійснювали іноземні інвестиції, звільнялися від сплати податків з отриманого за кордоном прибутку.

Вважається, що важливим стимулом для американських інвестицій стало створення у 1957 році ЄЕС. На початку 1950-х років відновилия міжнародну конкурентоспроможність європейські компанії. У цей час німецькі компанії починають викуповувати конфісковані закордонні заводи, поновлювати старі міжнародні комерційні зв'язки. Італія також стає джерелом інвестицій. Серйозний вплив на автомобільному ринку зайняла Франція, що сприяло збільшенню кількості її іноземних виробництв. Все це стало передумовою для початку періоду відновлення міжнародної конкуренції. Він починається з 1960 року, коли зменшується загальна частка інвестицій США, а частка Німеччини, Японії та Швейцарії навпаки збільшується.

Також у 1960-ті роки в числі основних іноземних інвесторів з’явилася Японії, яка до 1959 року переживала повоєнну реконструкцію. На початку 1960-х років японські компанії почали вкладати інвестиції в сусідні країни Тайвань, Таїланд, Гонконг та Сінгапур. Обсяг японських інвестицій значно виріс після того, як на початку 1970-х років, з метою підвищення вартості єни, японський уряд пом’якшив, а потім взагалі скасував обмеження на експорт капіталу. Японські компанії вкладали кошти у азіатські країни, що розвиваються, але й почали здійснювати значні інвестиції в промислово розвинені країни.

Крім підйому японських ТНК, цей період охарактеризувався зміною ролі США, які з головного інвестора перетворилися в найбільшу приймаючу інвестиції країну. Цьому сприяли перспективність американської економіки, швидке знецінення з 1985 року долару, що робило інвестування у США відносно дешевим, а також лібералізація американських фінансових ринків, що сприяло появі іноземних фірм. Через обмеження імпорту в країну японських товарів, в США збільшилася присутність японських фірм.

В цей час обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, знизився. До 1975 року цей спад пояснювався хвилею націоналізації, яка відбулася у 1960-початку 1970-х роках переважно в нафтовидобувній промисловості. Крім того, сувора економічна політика країн-імпортерів капіталу, перш за все держав латиноамериканського регіону, яка мала за мету захист економік цих країн, обмежувала діяльність ТНК. Починаючи з 1980-х років відбувається підйом ТНК таких країн, як Корея, Бразилія, Мексика та країн-експортерів нафти.

З кінця 1970-х років для ТНК відкриваються нові ринки в КНР, колишньому Радянському Союзі, а також постсоціалістичних країнах Східної Європи. Як відомо, з початком "холодної війни" США та їх союзники ввели обмеження на торгівлю з країнами Східної Європи та СРСР. Відособлена східна зона торгівлі об'єдналася навколо Ради економічної взаємодопомоги, яка була створена у 1949 році. Членами РЕВ були Радянський Союз, Чехословаччина, Східна Німеччина, Угорщина, Польща, Болгарія та Румунія, Монголія (приєдналася до організації у 1962 році) та Куба (приєдналася до організації у 1972 році). Югославія мала статус асоційованого члена. Ці країни здійснювали політику повної заборони інвестицій, метою якої була ізоляція від іноземного капіталу, а також сприяння розвитку вітчизняної продукції та технологій. Все це стало причиною спаду торгівлі між Сходом і Заходом. Лібералізація економік країн Східної Європи призвела до зміни ставлення до прямих інвестицій іноземних компаній і відміни заборони на їх здійснення. Спочатку в постсоціалістичних країнах були прийняті закони, які дозволили створювати спільні підприємства, потім - закони, які дозволили пряме інвестування через власні філії іноземних компаній.

Китай був зачинений для прямих інвестицій з Заходу починаючи з Революції 1949 до 1979 року, коли на законодавчому рівні було дозволено створювати спільні підприємства. У 1986 році, згідно з новим законодавством, закордонними підприємствам було дозволено направляти в країну інвестиції.

Між 1975 та 1985 роками основним джерелом зовнішніх прямих інвестицій стає Західна Європа, яка й сьогодні займає це положення.