При страхуванні зовнішньоекономічних ризиків, як правило, необхідна письмова заява страхувальника, а основним страховим документом є страховий поліс.

Переваги страхування у зовнішньоекономічній діяльності:

• при виникненні страхових випадків страховики відшкодовують матеріальний збиток учасникам зовнішньоекономічних угод;

• підвищується надійність матеріально-речових елементів, які використовуються у зовнішньоекономічних операціях, за рахунок проведення превентивних заходів;

• відбувається значна економія фінансових ресурсів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (немає необхідності формувати власний страховий фонд);

• прискорюється оборот фінансових ресурсів;

• кошти, мобілізовані в страхові фонди, стають могутнім джерелом інвестицій у масштабах сучасного світового господарства.

Порядок здійснення страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні регламентується Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про страхування».

Для зовнішньоторговельної моделі ЗЕД найбільш типовими випадками страхування є страхування вантажів (страхування карго), страхування відповідальності перевізника, страхування міжнародного туризму.

У сучасній зовнішньоторговельній практиці договір страхування вантажів є невід'ємною складовою торговельної угоди. Під страхуванням вантажу (карго) розуміють відшкодування майнового інтересу, пов'язаного з загибеллю або ушкодженням товару під час його перевезення певними видами транспорту. Як правило, страхується на тільки фактично існуючий, але й очікуваний інтерес від угоди (наприклад, запланований розмір прибутку від зовнішньоторговельної операції).

Найчастіше для транспортування великих партій товарів використовується морський транспорт (він найдешевший), але застосовуються також і інші види транспортних засобів (автомобільний, залізничний, повітряний).

Договір страхування вантажу (карго) укладається на підставі письмової заяви страхувальника, де міститься докладна інформація про характеристики даного товару, його розміщення в певному транспортному засобі, спосіб навантаження/розвантаження, параметри та особливості даного транспортного засобу, шлях транспортування і т. ін.

Українські страховики, як і страховики інших країн, використовують стандартні умови страхування вантажів, розроблені інститутом Лондонських страховиків. Ці умови передбачають три варіанти обсягу страхового покриття:

• форма А;

• форма В;

• форма С.

Форма покриття А («З відповідальністю за всі ризики») максимальна, оскільки передбачає страхування вантажу від усіх ризиків. її доцільно вживати для товарів, що потребують обережного перевезення, а також тих, що можуть бути викраденими.

Форма покриття В («З відповідальністю за приватну аварію») звужує обсяг відповідальності страховика. Вона охоплює ризики пожежі та вибуху, катастрофи, аварії, перекидання, зіткнення транспортного засобу, розвантаження товару в порту-притулку, викидання вантажу в море у випадку загальної аварії, ризики внаслідок наступу стихійних лих, змивання вантажу за борт, проникнення води у місце зберігання вантажу, повної втрати усього вантажу під час навантаження/розвантаження.

Таке страхове покриття використовується для вантажів, що є чутливими до вологості, а також транспортних шляхів, де існує ймовірність землетрусів.

Форма покриття С («Без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи») в цілому збігається з формою В. Різниця полягає в тому, що за формою С страховик за звичайних обставин несе відповідальність тільки в разі повної загибелі усього або частини вантажу, а за ушкодження вантажу відповідає тільки у випадку катастрофи транспортного засобу. Форма покриття С є мінімальним обсягом страхового захисту і, як правило, використовується тоді, коли контрагент розраховує на страховий захист у власній країні (тобто форма С або доповнюється іншими варіантами страхового покриття, або компенсує «прогалини» існуючого страхового покриття), оскільки лише для невеликої групи вантажів (наприклад, деяких видів корисних копалин) вона буде достатньою.

З усіх форм страхового покриття виключаються ризики, пов'язані з провиною страхувальника, зумовлені звичайними властивостями вантажу; непрямі збитки, а також ризики військових дій, заходів та їх наслідків.

Форми страхового захисту, розмір тарифних ставок, механізм взаємодії суб'єктів страхового договору визначаються комбінацією багатьох чинників, таких як: географічні умови транспортування, вид вантажу, умови навантаження/розвантаження та зберігання товару підчас перевезення, вид та стан транспортного засобу, термін перевезення тощо.

Важливе значення має ретельне виконання страхувальником своїх обов'язків, встановлених договором страхування. Особливо це стосується правильного та своєчасного оформлення пакета товаросупро-воджувальних документів (в тому числі коносамента, транспортної накладної, страхових полісів, актів експертизи в разі наступу негативної події та ін.), від наявності яких залежить не тільки результат торговельної угоди, а й можливість отримання страхової компенсації.

Транспортні засоби відносяться до джерел підвищеної небезпеки. Тому їх експлуатація, як правило, супроводжується страхуванням відповідальності перевізника за те, що можуть зазнати шкоди треті особи (їх життю, здоров'ю або майну).

Об'єктом страхування відповідальності перевізника виступає матеріальний інтерес, пов'язаний з відповідальністю перевізника за те, що можуть зазнати збитків треті особи. За договором страхування страховик відшкодовує завданий матеріальний збиток, отже, звільняє компанію-пєревізника від зазначених (іноді непомірних) витрат, а також гарантує додержання інтересів постраждалих. Звідси стає зрозумілою виключно важлива роль цього виду страхування в сучасних умовах у зв'язку з інтенсифікацією міжнародних транспортних перевезень. Як правило, при використанні всіх засобів транспорту (морського, повітряного, наземного) існують відповідні види та організаційні форми страхування відповідальності їх власників.

У зв'язку з широким використанням засобів автотранспорту у міжнародних перевезеннях важливе місце посідає страхування відповідальності автоперевізника. У багатьох країнах така відповідальність передбачена Цивільним кодексом, але цей вид страхування (цивільної відповідальності) обов'язковий.

У 90-х роках Україна приєдналася до міжнародної системи страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів «Зелена карта» (функціонує з 01.01.1953 р. і нині об'єднує 44 держави), а з 01.07.1998 р. отримала право продавати власну «Зелену карту».

При здійсненні різних форм міжнародного бізнесу, пов'язаних з інвестиціями, для інвестора завжди існує небезпека втрати капіталу або притулку у зв'язку з непередбаченою зміною політичної та економічної ситуації в приймаючій країні. Такі ризики отримали назву «країнових». У міжнародному виданні «Internationa! Risk Management» наводиться таке їх визначення: «Під країновими ризиками розуміються прямі збитки по матеріальним та/або фінансовим активах, розташованих у даній країні, або непередбачене зниження прибутків з цих активів, зумовлені подіями макроекономічного, фінансового або соціально-політичного характеру, що мали місце в даній країні, розвиток яких не мали змоги контролювати ні приватні підприємства, ні окремі особи. Країнові ризики можуть виникнути внаслідок політичних, економічних, правових та інших чинників або їх комбінації.

Політичні ризики, сутність яких полягає у виникненні небезпеки втрати капіталу інвестора внаслідок зміни соціально-політичного устрою в приймаючій країні, є невід'ємною складовою країнових ризиків. Вони можуть виникати внаслідок зміни політичного ладу держави, зміни правової системи в цілому або окремих її елементів (наприклад, валютного, податкового, арбітражного законодавства, режиму іноземних інвестицій і т. ін.), військових дій, соціальних конфліктів, громадянських заворушень тощо. До політичних ризиків для інвестора найчастіше належать: припинення дії контракту; репатріація валютної виручки; експропріація або націоналізація майна; конфіскація, арешт, знищення об'єктів нерухомості або транспортних засобів за рішенням влади або внаслідок військових дій чи громадянських конфліктів. Тому страхування від політичних ризиків є складним та збитковим видом страхування, який не під силу навіть потужній приватній страховій фірмі. Таке страхування здійснюють: а) державні структури в країні інвестора (зараз на державні організації: ОПІК (ОРІС) в США, ГЕРМЕС у Німеччині і міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості в Японії припадає приблизно 80% загальних обсягів державного страхування іноземних інвестицій у світі); б) міжнародні фінансові інститути.

На міжнародному рівні страхуванням іноземних інвестицій займається створене в 1985 р. (воно розпочало діяльність 12 квітня 1998 р.) за ініціативою Світового банку Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій - БІТА (MIGA).

БІТА є акціонерним товариством зі статутним капіталом 1 млрд. дол., акціонерами якого стали понад 120 країн, в тому числі країни СНД.

Діяльність БІТА спрямована на надання гарантій приватним інвесторам, які співпрацюють з країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою.

На страхування приймаються нові інвестиційні проекти відносно створення, поширення, приватизації або реконструкції підприємств.

Об'єкти страхування охоплюють як матеріально-фінансові активи, так і майнові права інвестора по технологічним трансферам, зокрема ПЗІ, кредити, фінансові гарантії під кредити, технічну допомогу, контракти на управління, ліцензіювання тощо.

Страхуються ризики: порушення контракту між іноземним інвестором та фірмою з приймаючої країни, обмеження переказу валютного прибутку за кордон, державної експропріації майна іноземного інвестора, пошкодження або загибелі матеріальних активів внаслідок військових дій або громадянських конфліктів.

Перестрахування - це система економічних відносин, відповідно до якої страховик передає частину прийнятих до страхування ризиків іншим страховикам (у власній країні та за кордоном) з метою забезпечення надійності та рентабельності страхових операцій. Таким чином, перестрахування - це вторинне страхування, коли первинний (оригінальний) страховик виступає в ролі перестрахувальника. Перестрахування є механізмом перерозподілу ризиків у масштабі національного, регіонального та світового ринку страхових послуг, що сприяє підвищенню фінансової стійкості страхових операцій. Враховуючи масштабність та високу збитковість (завдяки ефекту кумуляції збитку) операцій ЗЕД, перестрахування (особливо міжнародне) стало невід'ємним атрибутом страхування зовнішньоекономічних ризиків.

У сучасній світовій практиці існують різні методи та форми перестрахування.

Перестрахування може бути факультативним (для одиничних угод) та договірним (облігаторним - для довгострокових договорів). Останнє потребує від сторін перестрахувального договору обов'язкового виконання домовленостей щодо перестрахування. Так, у договірному перестрахуванні мають бути чітко обумовлені: форми перестрахування, ліміти відповідальності страховика, частки його участі в договорі, принципи розрахунків за премією та збитками, перестрахувальна комісія та інші умови.

У договірному перестрахуванні можна визначити дві основні форми укладання договорів: пропорційне та непропорційне, які розрізняються за принципом розподілу ризиків між перестрахувальником (первинним страховиком) та перестраховиком.

Пропорційне перестрахування здійснюється на підставі пропорційного розподілу ризиків між перестрахувальником та перестраховиком. Це відбувається при квотній системі, коли страховик визначає частку перестрахування у фіксованому відсотку від кожної страхової суми, та при ексцедентній системі, коли перестраховується частина страхової суми, що перевищує певний розмір для даної категорії ризиків.

Непропорційне перестрахування означає відшкодування збитку лише тоді, коли він перевищує певну суму або загальна сума збитків поданій групі ризиків перевищує встановлений рівень збитковості. Відповідно розрізняють перестрахування на базі ексцеденту збитку та ексцеденту збитковості. Непропорційне перестрахування спрямоване на захист страховика від великих збитків для забезпечення гарантії рентабельності особливо небезпечних видів страхування.

Правові заходи проведення перестрахування в Україні визначають Закон України «Про страхування» та постанова КМУ «Про затвердження положення про порядок здійснення операцій з перестрахуванням».

Література

1. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006

2. Ру Д., Сульє Д. Управління./Пер з фр.- К: Основи, 1995.-442с.

3. Мартиненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн.для предпринимателя: Для студентов экономических специальностей вузов. - К.: МП “Леся”, 1995.- 368с.

4. Дункан И.Д. Основополагающие идеи в менеджменте /Пер. с англ. - М.: Дело, 1992.-с.272

5. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Банки и биржы, ЮНИТИ, 1995.- 480с.

6. Покровская В.В. Международные коммерческие операции и их регламентация. Внешнеторговый практикум. - М.: ИНФРА - М, 1996.- 326с.

7. Економіка зарубіжних країн: Підручник/ А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, Бураківський і.В. та ін. - К.: Либідь, 1996. - с.416

8. Хойер В. Как делать бизнес в Европе. М., 1992.-с.225.

9. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: методологічне положення та прикладні механізми. Друге видання, перероблене та доповнене. - Тернопіль: Лілея, 1997. - 292 с.

10. О.Є.Кузьмін. Сучасний менеджмент: навчально - прикладний посібник. - Львів: "Центр Європи", 1995. - 176 с.

11. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992. - 702 с.

12. Гринько И.С. Внешнеторговые сделки., Сумы, 1994. - 345 с.

13. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник для экономистов спец. вузов. - М.: Высш, шк., 1994. - 224 с.

14. Інноваційна зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник (Під заг. Ред. А.І. Кредісова) - К., 1997. -446 с.

15. Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельноть и международный маркетинг. - М.: МО,1991.

16. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини. - К.:

17. Грейсон Д.К., О”Делл К. Американский менеджмент на пороге ХХІ века: Пер.с англ. - М.: Экономика, 1991.

18. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. - М.: Финансы и статистика , 1989.

19. Карлоф Б. Деловая стратегия: Пер.с англ. - М.: - Экономика , 1991.

20. Терещенко В.І. Організація і управління. - К.: Знання, 1990.

21. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1993.

22. Организационные структуры управления производством/Под общей ред. Б.З.Мильнера. - М.: Экономика, 1975.

23. Скворцов Н.Н., Назимова Н.К. Теория и практика менеджмента: зарубежный опыт. - К.: УкрИНТЕИ, 1992.

24. Как продать ваш товар на внешнем рынке: Справочник. - М.: Мысль, 1990.

56