8. Дати визначення портфельним іноземним інвестиціям

Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.

Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні - знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність - ризик - ліквідність".

Білет № 31.

Завдання 1,2 передбачають розгорнуту повну відповідь. Оцінюються за 20-тибальною шкалою

1. Теоретичні здобутки неокласичної школи

Неокласична економічна теорія — економічна теорія, дослідженням якої є поведінка т. з. „ економічної людини" (homo economicus), яка в якості продавця робочої сили, споживача чи підприємця намагається максималізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (зусилля). Н. е. т. виникла в 70-х роках XIX ст., її засновники — відомі австрійські економісти К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, швейцарські вчені У. Джевонс, Л. Вальрас та ін. Основною категорією свого вчення прихильники Н. е. т. вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості (див. Гранична корисність). Вони також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (і перш за все ринкового ціноутворення) забезпечує „ справедливу" винагороду кожному з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів. Н. е. т. досягла найбільшого розвитку в роботах англійських економістів А Маршалла і А. Пігу. Мінова концепція — важливий методологічний принцип західної економічної науки, що стверджує вирішальну роль обміну в економічному житті суспільства, зокрема серед основних сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання). Гносеологічною основою мінової концепції є абсолютизація ролі і значення обміну (грошового і товарного) в системі суспільного відтворення, надання переваги зовнішній формі порівняно із змістом економічних явищ і процесів, інерційність меркантилістських поглядів, фетишизація товарно-грошових відносин та ін. У теорії А. Маршалла найважливішу роль відіграє концепція ринкової рівноваги, яка базується на основі рівності ринкового попиту з урахуванням граничної корисності і ринкової пропозиції, з одного боку, і граничних витрат виробництва — з іншого. Розглядаючи при цьому взаємодію попиту, пропозиції і ціни, вчений обґрунтовує закон попиту, згідно з яким ціна перебуває в оберненій залежності від зміни попиту, і закон пропозиції, згідно з яким зміна ціни прямо впливає на обсяг пропозиції. А. Маршалл запроваджує у науковий обіг категорії "ціна попиту", яка визначається граничною корисністю, "ціна пропозиції", що визначається граничними витратами. За умов рівності попиту і пропозиції виникає ціна рівноваги. У доробку Дж.-Б. Кларка заслуговує на увагу виокремлення чотирьох факторів виробництва (грошового капіталу, капітальних благ, що складаються із засобів виробництва і землі, підприємницької діяльності і праці), носіями яких є різні власники. Проте невиваженим був його висновок, що кожен із цих факторів має специфічну продуктивність і створює відповідні доходи. Він справедливий лише щодо праці, в тому числі підприємницької діяльності. У контексті сказаного можна вважати частково конструктивним закон спадної продуктивності праці, оскільки умовою його дії є зростання лише чисельності робітників і незмінності всіх інших факторів виробництва. Крім того, вчений абстрагувався при цьому від НТП, помилково стверджував, що підприємцями не можуть бути власники капіталу. У творчому доробку В. Парето заслуговує на увагу аналіз співвідношення попиту і пропозиції, а отже, споживання і виробництва як основних складових рівноваги економічної системи; застосування критеріїв оцінки виміру співвідношення переваг конкретного індивіда, тобто виявлення порядкових величин, що характеризують черговість таких переваг; використання кривих байдужості (відображають збереження сумарних корисностей товарів у різних комбінаціях їх наборів з одночасним наданням переваги окремим комбінаціям); запровадження в науковий обіг поняття "суспільна максимальна корисність" (за якої розподіл ресурсів є оптимальним, якщо поліпшується становище окремого раціонально мислячого суб'єкта без погіршення добробуту інших).

Неокласичному напряму економічної науки удару завдала сама практика капіталістичного розвитку, зокрема криза 1929—1933 рр., активне втручання держави в макроекономічні процеси з метою встановлення рівноваги економічної системи. Основи теорії і методології цього напряму похитнулися з появою і розвитком кейнсіанської теорії. Вихід з глибокої економічної кризи 1929—1933 рр. і весь наступний розвиток народного господарства більшості розвинутих країн ґрунтувався на активному втручанні держави в економіку. Кейнсіанство аргументувало неспроможність ринкової економіки забезпечити рівновагу економічної системи та необхідність державного регулювання макроекономічних процесів та ін. Це змусило представників неокласичного напряму переглянути деякі постулати своєї теорії. Зокрема, вони перестали заперечувати необхідність державного втручання в економіку, але обмежували його грошово-кредитними методами регулювання з метою забезпечення механізму дії досконалої конкуренції. Найповніше цей різновид неокласичного напряму втілився у теорії монетаризму.