4. Позичені ресурси банку

До позиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу цінних паперів, та кредити, отримані в НБУ та в інших банках.

Банк може емітувати такі боргові цінні папери:

1. фінансові векселі (в Україні заборонено емітувати з 2001 року);

2. облігації;

3. іпотечні облігації.

Фінансовий вексель банку є засобом платежу в межах терміну своєї дії і використовується для проведення розрахункових операцій між суб’єктами господарювання за поставлену продукцію і виконані послуги. Вони можуть бути простими і переказними.

Крім векселів банки можуть емітувати облігації, які свідчать про надання власниками облігацій коштів у розпорядження банку у формі довгострокової позики.

З метою продовження строку користування коштами банк може проводити рефінансування попередніх випусків, тобто викупу раніше випущених облігацій за кошти, отримані від нового випуску облігацій. Також облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в акції. Це також дає змогу підвищити привабливість облігацій серед покупців.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Банки –позичальники залучають міжбанківський кредит для підтримки ліквідності та для розширення своєї кредитної діяльності. При отриманні міжбанківського кредиту укладається угода між банками і банк кредитор повинен повідомити значення своїх економічних нормативів( платоспроможності та ліквідності). В Україні, у зв’язку з впровадженням електронних розрахунків, банківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком –позичальником. Досить активно використовуються міжбанківські кредити овернайт.

У договорі про міжбанківське кредитування обумовлюються термін, сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення кредиту, порядок вирішення спорів у разі невиконання умов договору.

В системі одного банку між головним банком та його філіями і віділеннями також можуть здійснюватися кредитні відносини.

Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що перерозподіляючи надлишкові ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому і, окрім того, менші кошти тримати в оперативних резервах НБУ.

НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО, постійно діяючу лінію рефінансування у формі овердрафту, ломбардне кредитування під заставу ОВДП, через проведення кількісних і процентних тендерів, а також надання стабілізаційних кредитів.

Комерційні банки отримують кредити через закриті кредитні аукціони, де єдиним продавцем виступає НБУ. До участі в кредитних аукціонах допускаються банки, які не порушують економічні нормативи, своєчасно подають звітність в НБУ. Для участі в кредитному аукціоні банки подають заявки.

При кількісному аукціоні НБУ оголошує відсоткову ставку, за якою він буде продавати ресурси, а банки у своїх заявках повідомляють суми ресурсів, які вони готові придбати і заявки задовольняються у міру зниження сум ресурсів. А при процентному аукціоні НБУ оголошує загальну кількість ресурсів на продаж, а банки повідомляють ставки, за якими вони готові придбати ресурси. НБУ задовольняє заявки у міру зниження відсоткових ставок починаючи з найнижчої.

Кредити НБУ не підлягають пролонгації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

• вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

• строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом.

В загальний пакет документів для одержання ломбардного кредиту входить: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих для забезпечення кредиту.

У разі відсутності, або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ ціних паперів.

Операції РЕПО - операції з цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційним банком) про купівлю-продаж НБУ державних цінних паперів банкам на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу- купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за раніше обумовленою ціною.

“Пряме РЕПО” – означає купівлю у комерційного банку державних цінних паперів із зобов’язанням зворотного продажу через певний строк за раніше обумовленою ціною, яка включає суму купівлі та нарахованих відсотків за користування банком коштів. Дана операція носить кредитний характер і застосовується центральним банком при необхідності розширення ліквідності банків. “Зворотне РЕПО” - обов’язковий продаж цінних паперів комерційному банку із зобов’язанням зворотного викупу за нижчою ціною. У даному випадку НБУ сплачує проценти за користування коштами банків. Дана операція носить депозитний характер і застосовується НБУ при необхідності стерилізації надлишкових ресурсів банків.

Отже, “Пряме РЕПО” НБУ здійснює для при потребі підвищення ліквідності комерційних банків, “зворотне РЕПО” - у разі збільшення грошової маси, накопичення у комерційних банків надлишкової ліквідності.

Операції РЕПО можуть проводитися як за безпосередньою домовленістю з банком, так і проведенням тендера заявок на участь в операціях.

Обов’зковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Для підтримки ліквідності комерційні банки також можуть рефінансуватися в НБУ у формі переврахування векселів.